Між нинішнім Президентом України Віктором Януковичем та головним путчистом СРСР, тодішнім віце-президентом Радянського Союзу Геннадієм Янаєвим ціла прірва подій новітньої історії. На перший погляд, здається, що уся подібність цих політиків може полягати лише в тому, що їх прізвища починаються на останню літеру абетки. Проте, не будемо поспішати з висновками. Янаєв, як відомо, мимоволі став саме тією людиною, яка своїми безглуздими діями поховала СРСР. В Україні сьогодні багато хто стверджує, що Янукович намагається знищити Незалежність держави. Якщо б найгірші прогнози опозиції справдилися, у майбутньому теперішню Україну можна було би назвати державою, що існувала від „Я” до „Я” – від сумнозвісного Геннадія Івановича, котрий збурив ситуацію та підштовхнув колишні радянські республіки до швидшого здобуття незалежності, до Віктора Федоровича.

Але, чи маємо ми право співставляти цих двох правителів? Мабуть, у такого підходу знайдеться чимало опонентів, котрі назвали би безглуздим порівнювати невдаху Янаєва із Януковичем, що переміг на прямих президентських виборах. Однак, якщо ретельніше розглянути мету, яку ставив перед собою московський ГКЧП 1991-го року, та порівняти її із сучасною політикою української влади, ми знайдемо чимало спільного.

Мета

Напередодні святкування 19-ї річниці проголошення Незалежності України у суспільстві багато розмов про те, що нинішня влада під керівництвом Януковича усілякими методами намагається применшити значення цієї дати. Ми бачили, що влада намагається відновити радянські свята 9-го травня на так званий день перемоги. Водночас, звучить інформація про те, що на День Незалежності України не хочуть проводити військовий парад, влаштовувати салют. І навіть з вихідними цього разу виходить якась нісенітниця. Ніби в країні криза, тобто – люди мають небагато роботи, але влада постановила продовжити робочий тиждень, щоб „компенсувати” втрати робочого часу під час вихідного дня на головне свято країни. Навряд чи економіка справді цього вимагає. Скоріш все скидається на те, що День Незалежності насправді хочуть зробити звичайною датою, яку в майбутньому можна буде просто не відзначати, а крім того, за рахунок подовження робочого тижня можна дещо зіпсувати враження людей від такого вихідного.

Додамо до всього цього події останніх місяців – несамовиту дружбу Януковича з Російською Федерацією, керівництво якої неприховано марить про відновлення імперії в рамках колишнього СРСР, максимальне сприяння патріарху РПЦ МП Кирилу, котрий не припиняє пропагувати створення імперського „руссого міра”, повернення в Україну колишніх персон нон-грата на зразок Лужкова, який продовжує антиукраїнську пропаганду на території нашої держави... Усе складається в єдину картину – відновлення СРСР триває повним ходом!

Чого ж домагався Янаєв? ГКЧП захопив владу 19-го серпня 1991-го року. Мало хто сьогодні згадує про те, що вже на 20-те серпня тодішній президент СРСР Михайло Горбачов запланував підписання нового союзного договору між республіками СРСР. Таким чином, якби Янаєв та інші заколотники не взяли владу в свої руки, вже наступного дня мав би бути денонсований СРСР як держава, і на його місці із залишків поки що лояльних до Москви радянських республік могла виникнути нова держава під назвою Союз Суверенних Держав із принципово іншим у порівнянні зі старим Союзом державним устроєм – конфедерацією. Вона, у свою чергу, мала гарантувати набагато більш широкі повноваження союзним республікам. І саме цьому намагалися завадити заколотники.

Отже, метою Янаєва також було відновлення СРСР. Хоч, правильніше було б сказати, - ГКЧП намагалося не допустити подальшого розпаду саме тої імперії, яку у Кремлі зараз намагаються відновити.

Мотивації та засоби

Прихід до влади ГКЧП оцінено як державний переворот, тобто – один із найтяжчих злочинів. Але статус зрадників та заколотників Янаєв і компанія отримали лише пізніше, коли їх було скинуто, заарештовано та засуджено до реальних термінів ув’язнення усіх заколотників, окрім тих, котрі за офіційною версією покінчили життя самогубством. Але під час самого нетривалого заколоту путчисти усе ж послугувалися, на перший погляд, цілком законними методами перебирання влади.

Янаєв був віце-президентом, і під час хвороби Горбачова, яка буцімто раптово розбила першого й останнього радянського президента, він справді повинен був тимчасово очолити державу.

Варто також звернути увагу на офіційні аргументи для утворення ГКЧП, які заколотники оприлюднили у зверненні до народу, датованому 18-м серпня 1991-го року. Серед них знаходимо такі:

- розпочата за ініціативою М.С.Горбачова політика реформ зайшла в безвихідь;

- на зміну початковому ентузіазму та надіям прийшли зневіра та відчай. Влада втратила довіру населення;

- країна стала некерованою;

- цинічна спекуляція на національних почуттях – лише ширма для задоволення амбіцій;

- криза влади катастрофічно відобразилася на економіці;

- тільки безвідповідальні люди можуть розраховувати на певну міць з-за кордону (мається на увазі – з країн Європи та США – ред.);

- нашим першочерговим завданням стане вирішення продовольчої та житлової проблеми (найбільші соціальні проблеми в СРСР).

Насправді у згаданому зверненні чимало таких ось „перлів” – максимально можливих популістичних обіцянок, що роздавалися звичайним громадянам, аби принаймні тимчасово ввести їх в оману. Ми ж пропонуємо читачам порівняти хоча б названі нами тези зі звернення ГКЧП 1991-го року із риторикою політиків від сучасної Партії Регіонів, очолюваної Януковичем. Спробуйте знайти хоча б одну суттєву відмінність. Варто лише замінити Горбачова на Ющенка, а „допомогу з-за кордону” на євроінтеграцію та НАТО...

Читати далі