«Хотів би дати маленьку рекомендацію, зокрема, політикам: не треба боятися дострокових виборів. Це - чи не єдиний спосіб не допустити громадянської війни... Переконаний, що в ситуації, в якій опинився український парламент через політичну корупцію небачених розмірів… був єдиний спосіб вивести країну без стрільби в будь-яку сторону – це проведення дострокових виборів». (Президент України Віктор Ющенко. 20 серпня 2007 року).

Аналізуючи хід виборчої кампанії та події, що викликані заявою міністра транспорту Миколи Рудьковського про те, що: «в Секретаріаті Президента розробляють сценарій…катастрофи з сотнями жертв», - доводиться з тривогою чекати найближчого майбутнього. І з точністю до навпаки сприймаються вищезазначені слова Віктора Андрійовича, який злигавшись з найбільш одіозними олігархами та політичними екстремістами, сам того не усвідомлюючи, поступово деградує від свого бренда «надії нації» до «головного руйнівника нашої держави».

Тому й пропоную читачам через призму нещодавніх подій подивитися на день прийдешній. Зробити це необхідно тому, що в Україні тривожні часи настали. Безпека кожного з нас поставлена під реальну загрозу цинічними пройдисвітами, які прагнуть перемогти на цих виборах. Ціна «питання» для них значення немає, а зупинити їх в нашій державі - нікому. Усі пішли на політичний псевдо-фронт.

Отже, Віктор Андрійович мовчав 13 днів, протягом яких ЗМІ бомбили громадську думку кадрами побиття «Беркутом» дівчини Наталі на «Олімпійському». І лишень 9 червня, філософствуючи про «цінності», він сказав, що: «не хоче жити з такою міліцією» та, сподіваюсь - щиро, признався в тому, що йому: «соромно за такі силові дії». Також він заявив, що: «в часи його перебування в опозиції такого не було».

Що правда, то правда. «ТАКОГО», як Віктор Ющенко, Леонід Кучма не витворяв! Зокрема, кровопускання нації він санкціонував в умовах крайньої необхідності, не вбачаючи інших шляхів уникнення відповідальності за скоєні злочини…

Мій життєвий досвід солдата спец-підрозділів та людини, яка після 9 березня 2001 року, за сприяння загиблого в Іраку Тараса Процюка, поламала схему розгрому та дискредитації режимом Кучми тогочасної опозиції, дозволяє мені стверджувати: - захват Генеральної прокуратури України (ГПУ), спроба ввести до Києва війська та протистояння фанатів «ультрас» - «Динамо» з бійцями «Беркута» були елементами спланованого і частково реалізованого силового сценарію розв’язання політичної кризи. Його реалізація розпочалася відразу після того, як Президент призначив харизматичного пастора протестанта Олександра Турчинова першим заступником Секретаря Ради національної безпеки та оборони (РНБО).

На жаль, Президент скорився шантажу політичних радикалів і, на їхню вимогу, санкціонував вкрай небезпечні методи вирішення, ними ж з провокованої, політичної кризи. Тому вважаю, що йому варто пригадати про побоїще, за його участю, біля ЦВК, а також про те, що під час «Помаранчевої революції» саме Юлія Тимошенко з Олександром Турчиновим радикально виступали провокаторами силового способу здобуття влади.

Окрім того, на прикладі протистояння учасників акції «Україна без Кучми» з міліцією біля парку ім. Тараса Шевченка та Адміністрації Президента Кучми, що трапилось 9 березня 2001 року, Віктору Ющенку відомо те, які наслідки може мати спланована провокація. Тоді, як і цього року на «Олімпійському», Президент був на місці події. Він, разом з Л. Кучмою та В. Медведчуком, покладав квіти до пам’ятника Тарасу Григоровичу і робив вигляд що не помічає як зовсім поруч «правоохоронці» гамселять кийками жіночок та хлопців, які вже тоді торували Андрійовичу шлях до перемоги.

Варто зазначити, що у випадку перемоги акції «УБК», лаври переможця режиму Кучми дісталися б Олександру Морозу та Юрію Луценку, що перекреслило б багатьом нинішнім гравцям перспективу. Леонід Кучма з оточенням прагнули зберегти владу, адже тоді вони реально могли потрапити за грати. Олександру Турчинову потрібно було, щоб «великомучениця» Юля вийшла з Лук’янівського СІЗО «білим та пухнастим» лідером опозиції і без тавра «злодійка». А «вожді» правих партій, на свою погибель, прагнули зберегти Віктора Ющенка на посаді прем’єр-міністра.

В ті дні «шкурні» інтереси влади та частини опозиції, співпали. І вони спільними зусиллями організували грандіозну криваву провокацію, одним з керівників якої, зі сторони опозиції, був Олександр Турчинов (на Банковій на власні очі бачив, як він керував лідером УНА-УНСО Андрієм Шкілем, а УНСОвці, ігноруючи вимоги керівників акції, виконували його команди).

Схоже на те, що Віктор Андрійович не виніс уроків з тих подій і йому досі «не соромно» як перед побитою тоді Валентиною Семенюк, так і за: залізничний вокзал, встелений тілами західноукраїнських студентів із комітету «За правду»; за київські буцегарні, запаковані молодими арештантами; за звірячий, з поламаними кістками та відбитими нутрощами, арешт і тортури хлопців з УНА-УНСО; за неправедний суд, що понівечив долі молодих чоловіків, які до цих пір не реабілітовані владою, за яку вони, на відміну від більшості нинішніх придворних політичних пройдисвітів, боролися реально!

Тепер повернімося до наших днів та пригадаймо, що трагедія на «Олімпійському» також розгорталася на очах Гаранта наших конституційних прав і свобод. Здавалося, він насолоджувався футболом та рахував хвилини до солодкої миті коли саме він, а не остогидлий Прем’єр-міністр, чи ненависний Спікер, вручатиме Кубок перемоги переможцям…

Кривава драма тривала цілих шістнадцять хвилин, а він, начебто рішучий і всемогутній, розгублено кліпав очима і ні пари з уст не проронив! Хоча міг і повинен був гнівно сказати щось на кшталт: «Як вони сміють бити дубцями мою націю. Наказую: - негайно припинити». З огляду на те, що на той час міністр МВС вже був у лікарні, такий наказ був вкрай доречним.

Реакція Верховного Головнокомандувача також є дивною з огляду на те, що на футболі за його спиною спокійнісінько сидів Святослав Піскун, якого Президент, кілька днів тому, звільнив з посади Генерального прокурора! Україна бачила, як бійці В. Цушка та В. Гелетея штовхались в ГПУ та ледь не постріляли один одного! А через три дні «проффесіонал» Валера Гелетей, який відповідно до Закону «Про державну охорону посадових осіб» був головним «силовиком» на стадіоні, допустив простого смертного громадянина Піскуна до найбільш вельможних тіл?

Можливо футбол для Святослава Михайловича був шансом, і він, за «сценарієм», мав би сказати щось на кшталт: «Весь світ облетіли кадри, як політичні терористи в присутності Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради скоїли жахливий злочин. Я як Генеральний прокурор відповідально заявляю: арешти здійснюються з метою притягнення винуватців трагедії до відповідальності. Рішучі дії Голови РНБО Віктора Андрійовича Ющенка обумовлені необхідністю припинити масові безпорядки і громадянське протистояння. Вони цілком обґрунтовані і законні та спрямовані на відновлення миру, порядку та спокою в нашій державі…»?

Чи є у нас підстави робити ТАКЕ припущення? Вважаю, що є. Але, щоб довести це, давайте пригадаємо хронологію кульмінаційного періоду політичної кризи.

Насамперед звертаю увагу читача на те, що криза набула форми гострого протистояння відразу після візитів Юлії Володимирівни Тимошенко до Ізраїлю та США на початку 2007 року. Показовою, до речі, є нинішня нервова метушня, точніше, брутальне втручання у внутрішні справи суверенної держави Посла США В. Тейлора. І попри те, що Віктор Янукович 4 травня капітулював та погодився на дострокові вибори, в ті дні, шанси на перемогу у протистоянні в обох таборів були однаковими.

Очевидно отримавши закордонні гарантії невтручання та виторгувавши в «хазяїна» Партії Регіонів Рената Ахметова «добро» на загострення внутрішньополітичної ситуації, Віктор Ющенко вирішив «навести порядок» шляхом реалізації «силового сценарію». А оскільки, раніше, секретар РНБО Віталій Гайдук відмовив Президенту то він, замінивши його Іваном Плющем, скористався послугами та рекомендаціями найбільш агресивних політико-бізнесових угрупувань України - «мукачівського» (Балога, Пукшин, Гелетей та інші) та «дніпропетровського» («Приват» - БЮТ). Їх «адміністративний досвід» і «рейдерські схеми», звичайно, й знадобилися Віктору Ющенку. Судіть самі:

(Різноманітні джерела давно пов’язують Ю. Тимошенко, О. Турчинова та юристів БЮТ з дніпропетровською фінансово-промисловою групою «Приват», що контролюється одним з найбільш одіозних олігархів, громадянином України та одночасно Ізраїлю Ігорем Коломойським, який після перемоги Помаранчевої революції нажив в Україні слави «рейдера № 1»).

Успішно заблокувавши роботу Верховної Ради та Конституційного Суду, Президент почав скаржитися пресі мовляв його Указ Кабмін не виконує: «тому, що не працює Генеральна прокуратура», а також говорив, що порядок в країні «повинен наводити Генеральний прокурор». А 23 травня Ющенко о 12. 20 зробив заяву про те, що діяльність робочої групи з підготовки виборів себе вичерпала і Указом № 459 призначив першим заступником Секретаря РНБО Олександра Турчинова, екс-керівника СБУ та найбільш впливового з поміж «сірих кардиналів» Юлії Тимошенко.

Указом № 460 ( 23. 05.) Президент звільняє з посади начальника Управління Державної охорони (УДО) свого соратника і охоронця Петра Плюту. А Указом № 461 (23. 05.) призначає на цей пост Петра Опанасенка, колишнього керівника служби безпеки компанії «Укрнафта» І. Коломойського.

На офіційному сайті Президента взагалі відсутній Указ за номером 465/2007 від 23 травня (?). Саме цей Указ побоялися і відмовилися виконувати як Петро Плюта, так і щойно призначений Петро Опанасенко, який, від гріха подалі, втік до шпиталю. Зранку 24 травня Указом № 467 Президент без пояснень звільнив П. Опанасенка з посади, а Указом № 468 призначив начальником УДО генерал-майора Валерія Гелетея, земляка Віктора Балоги.

Далі, Указом №469 (24. 05.) В. Ющенко скасовує свій Указ № 357 від 26 квітня 2007 р., (яким він, виконуючи рішення суду, поновив С. Піскуна на посаді Генерального прокурора). А Указом № 470 (24. 05), незрозуміло на яких законних підставах, покладає виконання обов’язків Генерального прокурора України на прокурора АР Крим та, водночас, 16-го номера списку «Народної самооборони» Віктора Шемчука? Таким чином було втягнуто у протистояння Юрія Луценка, який відверто критикував обидва табори і, зокрема, заявляв, що Віктор Янукович погодився на дострокові вибори тому, що йому було обіцяне прем’єрство в «широкій коаліції».

Що через декілька годин розпочалося в приміщенні Генеральної прокуратури, фрагментарно бачила вся країна. Нині багато хто розуміє, що втручання міністра В. Цушка та агресивний, а часом «безпредельно» тупий, натиск депутатів – «регіоналів» унеможливили рейдерську спробу блискавично замінити Генерального прокурора. Адже спочатку С. Піскун, чомусь мов покірне ягнятко, скорився волі Президента, але потім змушений був кілька днів з’ясовувати стосунки з В. Шемчуком на предмет хто з них «генеральніший» та «легітимніший», що, в свою чергу, завадило Президенту використати ГПУ як інструмент репресій проти членів коаліції та суддів КСУ…

Нам варто було б отримати відповідь на запитання: - чому В. Гелетей, який за його ж словами, бачив міністра МВС В. Цушка, не впускав його до приміщення, а спокійно спостерігав, як «Беркут» виламує, невідомо ким та навіщо зачинені, двері Генеральної прокуратури». Хоча й, згодом, він сам говорив, що Василь Цушко мав право пройти до приміщення ГПУ (інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» №23 16.06.07р.)!

В тому ж інтерв’ю «Дзеркалу тижня» на запитання: «Чому зброю не застосовували?» В. Гелетей чистосердечно зізнався: «В даному випадку спрацювала фігура міністра. Всі його знають». Тим самим він сам дав відповідь на запитання: чому «Цушко - герой»? Водночас начальник УДО сам себе вважає рятівником від здавалося б неминучого кровопролиття. Він гонорово заявив: «В першу чергу я сам тормознув процес».

Насправді його слова - це велика і цинічна брехня! Тому, що «хунта» робила все для того щоб реалізувати щось схоже на «єльцинський» сценарій розгону парламенту. Очевидно, з цією метою, о 17. 25 (24. 05) була скликана нарада Президента з «силовиками», на яку не прийшов міністр МВС В. Цушко, оскільки планувався його зразково-показовий арешт. На той час СБУ одночасно з т. в. о. Генерального прокурора В. Шемчуком порушили справи за фактом (стаття 341 ККУ «Захват державних чи громадських приміщень») та стосовно Василя Цушка (стаття 365 ККУ «Перевищення влади або службових повноважень»).

Невдалі спроби заміни Генерального прокурора та арешту В. Цушка не на жарт розлютила Віктора Ющенка і він, розуміючи, що «мости спалені» продовжував безрозсудно виконувати рекомендації «хунти», яка наполегливо вела його до повторення «подвигу» Бориса Єльцина. Тому після наради з «силовиками» Президент о 20.00 (!) «запросив на розмову» міністра оборони Анатолія Гриценка. Зміст дивної «розмови» нам невідомі. Але за деякою інформацією планувалося за допомогою бійців «Альфи» та УДО силою завести В. Шемчука до приміщення Генеральної прокуратури. Оскільки «операція» не могла бути безкровною, то відразу після штурму ГПУ Анатолій Гриценко, попри те, що законом заборонено, мав віддати наказ про введення військ до Києва. Також існує інформація про те, що Іван Плющ завчасно вів переговори з командирами частин в тому числі танкових.

Теза про запланований штурм підтверджується аналізом подальших дій В. Гелетея який близько 24 години (24. 05) несподівано залишив ГПУ та направився до Секретаріату Президента (СП). І попри те, що там був т.в.о. Глави СБУ В. Наливайченко - начальник УДО: «особисто (вночі?!) поінформував» якихось невідомих співробітників СП про: «про події, що відбуваються в прокуратурі». Також він встиг написати невідомо кому не рапорт, а якогось «листа». Цей, з дозволу сказати, «документ» також досі не оприлюднений.

Нам невідомо точно з якою метою та о котрій годині В. Гелетей вирішив викликати на підмогу бійців УДО і змусив їх вночі прибути до ГПУ, в якій перебувало щонайменше 150 озброєних бійців «Беркута» та народні депутати, та о котрій годині і в якій формі він віддавав наказ видати зброю? Але, повернувшись до прокуратури начальник УДО: «дав вказівки» невідомого змісту своїм підлеглим і близько 2 години ночі (25. 05.) спробував втекти з прокуратури проте: «був заблокований у внутрішньому дворі» ГПУ. Ті, хто в ті хвилини бачив Валєру Гелетея стверджують, що юний генерал-майор виглядав не на жарт переляканим.

Я сподіваюсь, що рано чи пізно, за ті нічні накази та «вказівки» В. Гелетею разом з «подільниками» таки доведеться тюремну баланду сьорбати. Нехай мене вибачить читач, але цей сорокалітній «муділа мукачівський», в генерал-майорських, (а з 21 серпня генерал-лейтенантських) погонах напевне вирішив, що заради виконання забаганок Президента та злочинних розпоряджень «хунти», він мав право пролити кров хлопців з УДО, «Беркута», «Альфи»!

«Процес» кровопролиття в ГПУ «тормознув» не «сприятливий збіг обставин та ухвалене в ніч з 24 на 25 травня рішення Ющенка», як про те пише поінформована газета дружини Міністра оборони, а офіцери та рядові бійці, які бойкотували виконання наказів та команди. Хлопці розуміли, що очманіле начальство умисно підставляє їх на забій. Перший, а тим паче, провокаційний постріл швидко переріс би в канонаду! В ті години Київ опинився за крок від побоїща на кшталт того, що трапилось у Москві в жовтні 1993. Нагадаю - тоді загинуло щонайменше 2000 чоловік...

В тому, що планувалось кровопролиття ще більше переконують події 25 травня. Президент Указом № 473 вводить до складу РНБО «видатних фахівців» з питань національної безпеки - голів обласних державних адміністрацій та Голову Київської міської державної адміністрації. А Указом № 474 (25. 05), орієнтовно о 13.00, Віктор Ющенко, волюнтаристськи знехтувавши «Стратегією національної безпеки» всупереч Закону «Про основи національної безпеки» та фактично узурпувавши, передбачені Законом «Про Раду національної безпеки та оборони» повноваження РНБО, самовільно підпорядкував собі Внутрішні війська МВС. Відразу після цього публікується розпорядження Президента за №113/2007-рп, в якому, зокрема, йдеться про те, що: «…у зв’язку із зверненням УДО – командувачу внутрішніх військ Олександру Кіхтенку забезпечувати: участь на звернення УДО внутрішніх військ у здійсненні охорони державних органів та посадових осіб» та: «додаткове залучення… внутрішніх військ для забезпечення громадського порядку у столиці, гарантування безпеки її жителів»? (Обидва «звернення» також досі не оприлюднені).

Звертаю Вашу увагу на те, як філігранно Плющ, Балога, Наливайченко, Гриценко та Турчинов підставляли Президента. Загальновідомими є притаманні Віктору Андрійовичу риси: виваженість, вайлуватість та нездатність до блискавичних системних і осмислених дій. Проте, в ті дні «хунта» йому радила та підсовували на підпис «дикі» рішення, відповідальність за які лягала виключно на Президента!

Приміром, 25 травня він один за одним видає укази №№ 473, 474 та розпорядження № 113 і одночасно скликає не засідання Ради національної безпеки і оборони, як того вимагала обстановка та законодавство, а якусь чудернацьку «нараду» з губернаторами та «силовиками»!

«Нарада» розпочалася о 13. 30. (25. 05) і фактично була брифінгом Президента перед членами РНБО. Проте, за обставин, що склалися Президент чи Іван Плющ зобов’язані були терміново ініціювати засідання РНБО! І лишень, виконуючи її рішення, Віктор Ющенко мав право видавати вищезазначені документи! А оскільки цього не трапилось, то у нас є підстави вважати Президента небезпечним авантюристом та маріонеткою в руках кровожерливої «хунти» на кшталт «ГКЧП»!

Ніхто нам досі не пояснив, чому, знаючи про потенційну небезпеку і ризики Президент та інші, з дозволу сказати, «державні» діячі не вживали належних заходів по їх унеможливленню?! Натомість вони спокійно спостерігали, як командуючий внутрішніх військ Кіхтенко, ризикуючи потрапити під трибунал, віддав наказ про безпрецедентну передислокацію до столиці 4500 бійців внутрішніх військ!!! Сподіваюсь, прокуратурі відомо: Кіхтенко виконував команду Президента, чи його «усно Валера Гелетей попросив»?

Зазначу, версія про те, що війська вводяться до Києва для забезпечення порядку під час футболу, виникла після поєдинку. А тоді, в суботу 26 травня, вся країна завмерла, спостерігаючи, як з різних міст України бійці ВВ вирушили до столиці на автобусах, наданих за вказівками голів ОДА, членів РНБО. Звертаю вашу увагу на те, що лишень 6 червня Указом № 501 було затверджене нове «Положення про орган управління внутрішніх військ МВС України»! (Згодом, очевидно за невиконання незаконного наказу, низка офіцерів УДО була Президентом нагороджена орденами і медалями та підвищені в званні).

До Києва бійці ВВ не доїхали насамперед через те, що особливого бажання не мали, а не тому, що були заблоковані людьми, депутатами коаліції та ДАІ. Уявімо на мить, щоб могло трапитись, якби ВВшніки вирішили виконати наказ Командуючого і почали прориватися через блокаду. Клич «наших б’ють» пролунав би в різних куточках країни! Хто сумнівається в тому, що тоді Україна мала реальний шанс (вдруге за дві доби) вмитися кров’ю! Просив би читача замислитись над цим та врахувати, що 27 травня в Києві мав відбутися фінальний матч за Кубок України між командами «Динамо» та «Шахтар».

Про використання футбольних поєдинків в політичних цілях написано чимало. Напевне в Україні на цій темі найбільше розуміється сучасний «гаманець» Ющенка та партнер Коломойського Олександр Третьяков. Він першим «усвідомив» загрозу громадському порядку і ще 25 травня заявив про те: «керівники відповідних органів мають гарантувати безпеку вболівальників, а також унеможливити сутички».

В той же день феноменальну, як на жінку, обізнаність з футбольними провокаціями продемонструвала Юлія Тимошенко. Вона перед запланованою на 21:00 (25.05.) зустріччю з Президентом не лишень встигла ознайомилась з «інформацією прес-центру ФК «Шахтар» (?!), а й дала контрольованому Третьяковим Інтернет - виданню «Главред» велике інтерв’ю. В якому, зокрема, йшла мова про те, що вона не бачить нічого загрозливого в приїзді до Києва близько 28 тисяч уболівальників. Її (мовою оригіналу) «беспокоит другоє. Настроєние фанатов «кожаного мяча» всегда будет зависеть от результатов матча. І если они будут разочарованы, то спрогнозировать их поведение будет сложно». Зверніть увагу на те, як Юлії Володимирівні чомусь здалося, що: «руководить таким количеством людей вообще нереально».

Наступна її фраза ледь не осоромила усіх моїх друзів, заядлих футбольних уболівальників, які в деталях не пам’ятали, або й взагалі забули, що точно знає і добряче «пам’ятає» лідерка БЮТ. А саме про масові погроми в Москві наприкінці жовтня 2001 року після матчу «Спартака» із «Зенітом»: «Тогда росийские правоохранительние органы виновниками погромов назвали футбольних фанатов, хотя была и другая версія – безпорядок якобы спровоцировала праворадикальная организация «Российское национальное единство». Тога погибло несколько человек, а ранених было несколько десятков… Представляете, какой тогда стрес пережили жители Москвы и в каком моральном состоянии они находились?».

Далі Ю. Тимошенко сказала, що не виключає ось якого сценарію: «политические шарлатаны могут спровоцировать беспорядок в столице, а потом всё это спишут на болельщиков»… І наостанок ЮВТ єхидно зауважила: «Обеспечением порядка, понятное дело, должна заниматся милиция, но у нее, как оказалось, есть дела болем важне. Министр МВД, социалист Василий Цушко со своими подчинёнными уже выламывал дверь в Генпрокуратуре. Может, они для своей тренировки уже избрали и другие объекты?

Вам не видається дивними поінформованість ЮВТ та передбачливість її заяви? Юлія Володимирівна як «у воду дивилась», немов Нострадамус чи баба Ванга!

Окрім Третьякова та Тимошенко, «стурбованість» висловив перший заступник Голови Центрвиконкому «Нашої України» І. Жданов, який ще з часів роботи в Центрі ім. О. Разумкова досліджував тероризм. 26 травня він, зверніть увагу, не правоохоронцям, а партійному сайту, заявив: «…є перевірена інформація, що цей матч буде використано як один із елементів у запланованих на завтра провокаціях».

Тобто, за обставин, що складалися напередодні, футбольний поєдинок взагалі мав бути перенесений! Принаймні, РНБО, СБУ, ГПУ, УДО та МВС мали бути вжиті превентивні заходи безпеки. Тим паче, враховуючи, що 26 травня в 11. 02 перед запланованою на 12 годину зустріччю Президента з Прем’єром, Головою Верховної Ради та самою Тимошенко, «об’єднана опозиція» оприлюднила сенсаційну заяву про те, що «МВС ГОТУЄ КРИВАВІ ПРОВОКАЦІЇ» наступного змісту:

«Сьогодні з надійних джерел у керівній ланці Міністерства внутрішніх справ стало відомо про розроблений план брутальної провокації, яка може призвести до значних людських жертв. Оперативною групою співробітників Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС під патронатом першого заступника Міністра – керівника ГУБОЗ Ігоря Білозуба» підготовлено мобільні групи терористів, які будуть розосереджені у місцях проведення масових акцій прихильників коаліції. У певний час вони мають в юрбі мітингувальників підірвати вибухові пристрої або кинути в натовп бойові гранати.

Зрозуміло, що це миттєво призведе до великих жертв і викличе панічну, гнівну реакцію. Винними будуть названі політичні сили, які входять в демократичну об’єднану опозицію або підтримують її. Всю відповідальність за це криваве злодіяння його розробники перекладатимуть на демократичний табір.Таким чином, буде зроблена спроба створити різке суспільне невдоволення діями опозиції, зірвати підготовку до позачергових парламент- ських виборів. Не виключено і задіяння спеціальних підрозділів МВС для розгону й арешту активістів демократи- чних сил. Об’єднана опозиція цією заявою інформує громадськість про підготовку кривавої, ганебної провокації. Спільними зусиллями не допустимо використання терористичних елементів у політичних процесах!
Страшна заява, чи не так? Але тоді на неї ніхто не відреагував?! Світовий нонсенс! В країні, під час гострого політичного протистояння, оприлюднюється заява про підготовку правоохоронцями (!) масштабного терористичного акту, а її ігнорує як РНБО, так і СБУ з Міжвідомчою координаційною комісією Антитерористичного центру при СБУ, до компетенції яких відповідно до Законів «Про РНБО» та «Про боротьбу з тероризмом» належать питання національної безпеки і боротьби з тероризмом. Всі ці дармоїди, заметушилися та почали робити СВОЮ РОБОТУ лишень зараз, після заяви неугодного міністра. Їхній нинішній лемент та запізніле демонстративне виконання професійних обов’язків мали б, в чергове, викликати в нас почуття гніву та тривоги за національну, себто нашу, безпеку.

В БУДЬ-ЯКІЙ, наголошую, в БУДЬ-ЯКІЙ, більш менш цивілізованій країні сучасного світу, після ТАКОГО, суспільство вимагало б покарання та поставило б «жирний хрест» на кар’єрі як посадовців, що належним чином не відреагували на загрозу національній безпеці, так і тих, хто 26 травня зробив «завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» (стаття 259 ККУ).

Тому напрошується висновок: частина «опозиції» таким незаконним способом здійснювала тиск на Президента, Прем’єра та Спікера і про всяк випадок готувала громадську думку до запланованих нею самою терористичного акту та завчасно намагалась перекласти провину на опонентів. Тобто в ті дні, відповідно до статті 1. Закону «Про боротьбу з тероризмом», діяла терористична група, яка займалась тероризмом, тобто: «суспільно небезпечною діяльністю, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом … залякування населення та органів влади з метою досягнення злочинних цілей». Якщо ж це твердження не є вірним, то проти авторів заяви «об’єднаної опозиції» мала би бути порушена кримінальна справа відповідно до статті 259. Кримінального кодексу України («Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян»).

Через півтори години «опоненти» відповіли «об’єднаній опозиції» заявою Партії Регіонів «Про підготовку фізичного знищення Міністра МВС В. Цушка»: «Як достеменно стало відомо із джерел, наближених до керівництва Служби безпеки України, що під керівництвом О. Турчинова та «помаранчевої команди» розроблено та розпочате втілення плану, направленого на фізичне знищення Міністра внутрішніх справ України Василя Цушка».

Розроблений план включає в себе порушення за надуманими обставинами кримінальної справи… Після чого слідчим СБУ повинна бути винесена постанова про обрання щодо нього запобіжного заходу в вигляді взяття під варту, тощо. Разом з цим, розроблений інший план, яким передбачається фізичне знищення Василя Цушка під виглядом…погіршення здоров’я».

І попри те, що у Василя Цушка не просто «погіршилось здоров’я», а, за словами очевидців, він реально був при смерті, ця заява також залишилась без належного розгляду. В ті години «хунта» за сприянням Президента вперто провокувала громадянське протистояння і велике кровопролиття.

В такому розвитку подій, ймовірно, був зацікавлений Ренат Ахметов. Він явно «грав» у одній команді з Президентом, оскільки знехтував заявами і Тимошенко, і «об’єднаної опозиції» про потенційну небезпеку. Більше того, за словами керівника прес-служби клубу «Шахтар» Р. Мармазова, до Києва везли всіх бажаючих, запрошувались навіть дружини та діти вболівальників «Шахтаря»! В Донецьку ніхто навіть не підозрював, що їде не на футбол, а, можливо, в останню путь.

Окрім того, за інформацією ЗМІ Р. Ахметов з Б. Колєсніковим, самоусунувшись від фінансування мітингів та акцій протесту коаліції, вели «конструктивні» переговори із Ющенком та Балогою, в результаті яких 4 травня Янукович вимушений був погодитися на дострокові вибори. Звертаю Вашу увагу на те, що сила аргументів Р. Ахметова з В. Ющенком настільки була велика, що змусила самовпевненого Віктора Федоровича, наче хлопчика «по визову», бігати не лишень до Секретаріату Президента, а й, неодноразово, в аеропорт «Бориспіль», зустрічати «у трапа» пана Президента. Зараз «конструктивний дует» Ахметова з Колєсніковим фактично взяв під свій контроль та диригує діями як Партії регіонів, так і Віктора Януковича.

А 13 червня Віктор Ющенко, вихваляючи «конструктивного» Рената Ахметова сказав, що йому: «…належали позиції важливі і корисні по врегулюванню політичної кризи». Хотілося б поцікавитись у Президента: чи не полягали «позиції» зокрема й в тому, що «любий друзь» Ренат віз до Києва десятки тисяч уболівальників і тим самим поставив Віктора Януковича з Олександром Морозом перед фактом неминучості кривавої провокації із завідомо призначеними винуватцями?

Не підтримуючи жодну зі сторін протистояння, просив би читача замислитись, що ж могло трапитись якби під час футболу, чи маршу динамівських «ультрас» 27 травня перед фінальним матчем Кубку України, якби в руках одного з «фанів» не фальш-файєр загорівся, а вибухнув би замаскований під нього вибуховий пристрій, про можливість застосування якого «завбачливо» попереджала «об’єднана опозиція». Або, що би трапилось, якби відповідним чином одягнені провокатори напали на «розчарованих» (за словами Тимошенко) вболівальників???

На переконання автора саме загроза реалізації цих кривавих сценаріїв змусила В. Януковича з О. Морозом піти на поступки Президенту. Вони були просто неспроможні щось протиставити збігу інтересів та скоординованим діям В. Ющенка, В. Балоги, О. Турчинова, І. Коломойського, Р. Ахметова. Заяви і «об’єднаної опозиції», і Партії регіонів могли та частково стали реальністю. Кровопролиття було ретельно сплановане і невідворотне (як і загроза життю Василя Цушка). Провокаторам варто було лишень роздати хлопчикам фанатам кілька вибухових пристроїв замаскованих під фальш–файєр, а ті з радістю їх запалили б…

На жаль, ми й досі не знаємо про зміст переговорів Президента, Прем’єра та Спікера в ніч з 26 на 27 травня. А варто було б суспільству дізнатися про ВСЕ… Адже 27 травня о 4. 30 ранку, незадовго до футбольного поєдинку, Віктор Ющенко, Віктор Янукович та Олександр Мороз підписали «спільну заяву», що: «Усвідомлюючи всю повноту відповідальності за суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію в державі, гарантуючи недопущення ескалації політичної кризи, прагнучи її негайного розв'язання виключно мирним шляхом… Сторони домовились: 1. З метою створення належних умов для реалізації конституційних прав громадян забезпечити недопущення будь-яких спроб нагнітання протистояння у суспільстві та упередити усі можливі дії щодо провокування "силового" розвитку подій. 2. Провести позачергові вибори до Верховної Ради України 30 вересня 2007 року…»

Заява містить 7 пунктів, але реально сторонами виконується лишень 2-ий пункт. Безглузде протистояння триває. Тому про те, яку ціну в ті дні готові були заплатити фігуранти політичної кризи за перемогу, країна ще може дізнатися як до, так і після 30 вересня. Поки що спроби спровокувати громадянський конфлікт зазнали невдачі так само як і організація катастрофи з людськими жертвами. Проте ймовірність такого розвитку подій, зростає з кожним днем. Дика агресія та взаємна ненависть учасників передвиборчої гонки набуває небезпечної форми. Колосальні кошти витрачені політиками на дві виборчих кампанії поспіль змушують їх до здобуття перемоги за будь - яку ціну. З огляду на грядущу приватизацію найбільш привабливих об’єктів державної власності, «ціна» влади, як найбільш дешевого способу заволодіння власністю та ресурсами держави, гранично висока.

Звертаю увагу читача також на те, що протягом останнього часу увагу нашого суспільства фокусують на всіляких природних катаклізмах, катастрофах, замовних вбивствах, замахах на життя політиків, тощо. Подібна істерія видається штучною і свідчить про те, що громадську думку умисно готують до того, що щось має трапитись і, я переконаний, трапиться. Оскільки найбільшою проблемою учасників кампанії є явка виборців на виборчі дільниці та байдужість мислячих громадян до баталій можновладців. Попри заклинання кандидатів, люди не розуміють: яким чином ТАКІ вибори припинять політичне протистояння? Тому й не має у суспільства фанатичного бажання не те, що голосувати, а й переживати за тих чи інших.

Також вже зараз є очевидним, що блок НУНС, насамперед через бездарно примітивну кампанію та завдяки «грамотній» контр-агітаційній роботі БЮТ (на кшталт заяв Березовського та слухів про «ширку»), з тріском програє, як ПРУ так і БЮТ. Водночас, не є секретом, що реальні «хазяї» і БЮТ, і ПРУ, і НУ-НС, «напакувавши» списки своїми васалами, прагнутимуть створення єдиної, олігархічної коаліції.

І навряд чи хто стане заперечувати, що нинішні політичні розклади для Тимошенко є ідеальними, щоб завчасно усунути з дистанції і Віктора Ющенка, і Віктора Януковича, тобто її головних конкурентів на майбутніх президентських виборах. Ця дама несамовито пре до влади. Не за горами той час, коли жоден політик України неспроможний буде конкурувати та протидіяти вельмишановній Юлії Володимирівні та ЇЇ олігархами. Підприємці України знайомі з їхніми «методами» ведення бізнесу.

Проте наразі проблема полягає в іншому. Не знаю хто як, а я з тривогою сприймаю претензійні заяви Тимошенко про наміри БЮТ здобути 226 місць в парламенті. За нинішніх обставин, втілити в життя цю заяву можна одним способом. Подумайте – яким?

Знаю: хтось скаже, що мої слова є абсурдними домислами. Дай Боже, щоб це так і було. Але, враховуючи, що ключовим для коаліції та Партії Регіонів є гасло про «стабільність та добробут», найпростішим способом зруйнувати опонентам кампанію та перспективу є дестабілізація ситуації шляхом організації техногенної катастрофи до виборів. «Підходящих» об’єктів, погодьтесь, безліч. Або ж провокація громадянського протистояння після 30 вересня. Нагнітання масового психозу через ЗМІ та через майдани вже починається. А досліджена нами поведінка ключових гравців під час першого критичного періоду кризи та низка інших аргументів дають нам достатні підстави вважати: ВОНИ, заради задоволення власних владних і бізнесових інтересів НЕ ЗУПИНЯТЬСЯ ні перед чим...

ПІДСУМОВУЮЧИ. Для мене є очевидним: все, що відбувається нині, це масштабна операція по нейтралізації шляхом дискредитації і Віктора Ющенка як Президента України, і держави «Україна» як суб’єкта геополітики, і демократичних принципів суспільно-політичного укладу як єдиної альтернативи необмеженому на українських теренах торжеству олігархічної диктатури.

Ймовірно, не усвідомлюючи кінцевого результату, Віктор Андрійович затіяв небезпечну політичну вакханалію, жертвою якої разом з державою він стане сам. Примітивна мета для нього і країни обернеться плачевною втіхою. Нині ним і його примхами та фобіями уміло маніпулюють закулісні ляльководи на кшталт В. Балоги, І. Плюща, О. Турчинова, І. Коломойського. В руках цієї «бородатої хунти» мій Президент став ефективним інструментом узурпації влади і руйнації та правового «ґвалтування» всіх, непідконтрольних їм, державних основ та інституцій з Конституцією включно.

Водночас, слід зазначити, що жадоба влади затьмарила розум ледь не усім основним небожителям владного «Олімпу», і він незабаром може стати «Везувієм» для всієї України. Політичні табори занадто загралися та вже ледь не перейшли межу гранично допустимого ризику.

Хотів би помилитися, але здається, що Україну умисно готують до грандіозного «Аутодафе». Якщо ж Ви не знаєте, що це таке, то запитайте у пастора Олександра Турчинова. Він - великий знавець методів «роботи» інквізиції, з допомогою яких, напевне, й прагне возвести на престол країни «царицю в білому з косою». Також не завадило б потенційним виборцям прочитати однойменну «фундаментальну» статтю Олександра Валентиновича в якій він писав, що: «Украинцы являются трусливой, неблагодарной, ноющей нацией, получившей неожиданно свободу и воздыхающей за беззаботными и в меру сытыми деньками рабства…», а також про те, що: «нравственность чужда украинской элите».

Я категорично не погоджуюсь з «середньовічною філософією» Турчинова і йому подібних. Окрім того, на моє переконання, «нравственость чужда» тільки політичній псевдо-українській псевдо-еліті, а не нам - Громадянам України. Тому впевнений, що ця стаття стане своєрідним запобіжником чорним намірам всіляких «псевдо».

P. S. Нещодавно Василь Цушко повернувся з лікування. Дивно, але ніхто чоловікові ані червоного килима не простелив, ані кайдани на зап’ястя не одів. А сам Василь Петрович, попри очікування суспільства, явно вимушено неохоче згадує про нещодавні події, що є неприроднім для нього, добродушного правдолюба.

Але ж ми маємо право знати правду та вимагати покарання пройдисвітам, що посягають на громадянський мир та національну безпеку в нашій країні. Простивши їм події 9-го березня 2001 року, в Генеральній прокуратурі та на «Олімпійському» стадіоні, ми, тим самим, розв’язуємо їм руки для подальших, ще більш небезпечних провокацій. Мислячі громадяни це розуміють, а віруючим немає сенсу це доводити. Тому, не претендуючи на істину в останній інстанції, але прагнучи зашкодити політичним терористам в реалізації «фатального сценарію», з метою спонукати «уповноважених» до виконання покладених на них обов’язків та виконуючи свій громадянський обов’язок, цією статтею я звертаюсь:

1. До Президента України Віктора Ющенка з заявою про оприлюднення Указу № 465/2007 та листа чи звернення Начальника УДО В. Гелетея від 25 травня 2007 року, про який він розповів у інтерв’ю «Дзеркалу тижня» (№23 16.06. 07 р.), та йдеться в розпорядженні Президента №113 від 25.05.07 р.;

2. До Президента України як Голови Ради національної безпеки та оборони з пропозицією скликати засідання РНБО та у відповідності до вимог Законів «Про РНБО» та «Про основи національної безпеки України», проаналізувати провоковані дочасними виборами реальні та потенційні загрози національній безпеці. Також вважаю доцільним на засіданні РНБО розглянути дії під час кульмінаційного періоду політичної кризи: Президента України В. Ющенка, Голови Секретаріату Президента В. Балоги, Секретаря РНБО І. Плюща та його Першого заступника О. Турчинова, т. в. о. Голови СБУ В. Наливайченка, Міністра МВС В. Цушка, начальника УДО В. Гелетея, Командуючого внутрішніми військами О. Кіхтенка;

3. До Голови Верховної Ради України Олександра Мороза та депутатів ВРУ. Зважаючи на реальну загрозу деструктивного розвитку подій спровокованих дочасними виборами, з метою недопущення спроб ескалації внутрішньополітичної ситуації особами, що обіймають державні посади, створити спеціальну слідчу комісію по розслідуванню подій, що мали місце з 23 по 27 травня, та причин бездіяльності уповноважених структур та посадових осіб на загрози національній безпеці та безпеці громадян.

4. До Генерального прокурора України О. Медведька та т. в. о. Голови СБУ В. Наливайченка з проханням в межах установчої компетенції вжити заходів стосовно авторів «завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян» (стаття 259 ККУ), про яке йдеться в «заяві об’єднаної опозиції» від 26 травня 2007 року, «Про підготовку співробітниками МВС терористичного акту». Заява розміщена на офіційних сайтах блоків НУНС (http://www.razom.org.ua/ua/news/16007/), БЮТ (http://www.byut.com.ua/ukr/news-3846) та Юлії Тимошенко (http://www.tymoshenko.com.ua/ukr/news/first/4208/). Та розглянути інформацію про загрозу безпеці громадян, висловлену першим заступником голови Центрвиконкому партії «Наша Україна» Ігорем Ждановим сайту «RAZOM» 26 травня 2007 року, (http://www.razom.org.ua) і лідером БЮТ Юлією Тимошенко сайту «Главред» 25 травня 2007 р., (http://www.glavred.info/print.php).

Наостанок прошу усіх свідомих Громадян України підтримати мої вимоги у доступний Вам спосіб. Найкраще це зробити шляхом відвертого декларування наміру бойкотувати, тобто взагалі не йти на ТАКІ вибори, а також вимагати проведення на демократичних засадах одночасно і парламентських, і президентських виборів.

Олександр Ротаєнко, «Гвардія Помаранчевої революції», член СПУ

Інститут «Республіка»

16. 09. 2007 р.

-------------------------------------
В тему:

Селекція бойкотом

Українцю! Це не твоя війна! БОЙКОТ ВИБОРАМ!

БРЕХНЯ!!! Бойкот виборам!

Перезаснування держави

Презентація Нового Суспільного Договору в прямому телеефірі

У Києві створено оргкомітет зі скликання Суверенних Конституційних Зборів за народною ініціативою

Новий Суспільний Договір

Новый Общественный Договор (рос.)

Нова Угода партії снайперів

Адреналіновий тест

Беззахисність — це провокація!

Легалізація зброї як стимул до Реформації

Як стати арієм