Українська столиця може знову стати ареною вуличних провокацій і кривавих зіткнень.

Прихід в команду київського мера деяких «широко відомих у вузьких кругах» політтехнологів, приводить до висновку про можливу підготовку до реалізації в столиці «брудних технологій», добре відпрацьованих впродовж минулих двох-трьох років і спрямованих на боротьбу з політичними опонентами нинішньої міської влади Сили, що показали себе надійними виконавцями волі кремлівських «смортящих» і вітчизняних олігархів, готові стати на службу київському градоначальнику. Українська столиця може знову стати ареною вуличних провокацій і кривавих зіткнень.

Земельні прихватизатори під прапором «Че Гевари», або все проплаЧЕно.

На початок 2005 року Київське PR і маркетингове агентство «Think tank», що спеціалізується на брендингу і розробці стратегій просування торгових марок і політичних сил на ринку України, взялося до формування нового продукту зі спірним у морально-етичному плані його ринковим використанням, але цілком впізнанним і розкрученим брендом – «Че Гевара».

Взагалі існують різні точки зору на саму природу модного нині у політтехнологів терміну «Think tank», узятого за основу креативниками Казбеком Бектурсуновим і Павлом Карайченцевим. Але основний підхід полягає в тому, що think tank (фабрика думки) — це корпорація, що має своєрідну (в першу чергу з морально-етичної точки зору) програму власного розвитку, яку вона намагається просунути не залежно від того, хто на даний момент перебуває при владі і на які політичні сили вона ситуативно робить ставку. Отримавши стартові капітали в ринковому секторі розкручування горілки «Столетов» і коньяку «Таврія», а також медіа-ресурсів «Комерсант-Україна (інвестиція Березовського)» і «Плейбой», керівники «Think tank» на початок 2005 року продовжували себе вважати обділеними крупними замовленнями на політичне консультування, супровід і інформаційну підтримку політичних проектів.

Власне, позаду було вже багато що: і робота Карайченцева координатором молодіжного напряму оплоту «хуторянського націоналізму» «Просвіти», і його ж робота з координації молодіжних проектів партії «Громада» (таких як організація акцій на підтримку «безневинного засудженого» Павла Лазаренка), і робота в штабі Кандидата в Президенти Ржавського, спільна робота Бектурсунова і Карайченцева в штабі «Батьківщини» і Юлії Тимошенко в тісній взаємодії з «третім мушкетером» від піару «Think tank» Дмитром Джангіровим, чоловіком сестри Бектурсунова, і не цілком вдала спільна робота з медіа-проектом СДПУ(о) «Понеділок», закритим замовником за кілька місяців до президентських виборів 2004 зважаючи на його надзвичайну збитковість, не кажучи вже про сумно відоме тіло-проект каналу «1+1» «Проте» (відомому також як «П'ятихвилинки ненависті»).

Сама по собі ідея технологічного політ-проекту з претензійною назвою «Че Гевара» виникла у Дмитра Джангірова ще у 2004 році, проте приступити до його повноцінної реалізації він зміг тільки на початку 2005 року, коли агентство «Think tank» отримало в особі Павла Карайченцева крупне замовлення на організаційне і PR забезпечення виборчої компанії одіозного приватизатора київської землі, багаторічного начальника управління земельних ресурсів Київської міської адміністрації Анатолія Муховикова.

Для проведения 27 березня 2005 року Муховикова в Міську Раду депутатом по виборчому округу №60 («Вітряні гори») Карайченцев ініціює створення т.з. «Громадської ініціативи «Разом з мером!» з окремим бюджетом на її передвиборні заходи. Ось тут і приходить черга Дмитру Джангірову апробовувати своє політтехнологічне дитя у дії. Ось тільки один з епізодів «пролетарської» боротьби за інтереси київського земельного магната.

В самому кінці січня 2005 року у виборчому штабі Муховикова дізнаються, що один з їх основних конкурентів, а саме пан Геннадій Виходцев, співвласник мережі магазинів «Фокстрот», починає використання мережі ресторанів Макдоналдс для організації безкоштовних обідів для пенсіонерів і ветеранів, що проживають в межах даного округу. Для оперативної протидії панові Виходцеву штабом Муховикова розробляється проект т.з. «контракції» під вельми цинічною назвою «Не продавайся буржуєві!».

Далі цитую по тексту штабного документа:

«Контракція «Не продавайся буржуєві!»

Здійснює лівий молодіжний рух «Че Гевара»

Тези:

Виходцев підкуповує виборців

Всі про це знають

Виходцев – бандит (палив магазини конкурентів «Ельдорадо»)

Брати у буржуїв треба і інформувати органи

Закидання «Макдональдса» как протест проти практики безкоштовного харчування кандидатом ветеранів у Макдональдсі

Наклейки – 3000 штук (по тисячі різних) = 500 доларів

Розклеювання – 500 доларів

Пікетування Макдональдса – 700 доларів

ВСЬОГО: 1700

Медіа-підтримка в рамках бюджету медіа

2 сюжети на загальнонаціональних каналах

3-4 публікації»

Отже, перша вулична акція «Че Гевари» була проведена 20 лютого 2005 року. На пікетування «Макдональдса» за офіційним повідомленням організаторів було зібрано понад 100 осіб, було роздано 5000 бюлетенів з інформацією про Макдональдс, акція була освітлена 4 каналами телебачення. В ході акції були використані: транспортні засоби, дизельний генератор, звукова підсилювальна система. Вже за кілька днів, завдяки зв'язкам Муховикова, активіст «Че Гевари» С. Киричук був запрошений для «боротьби з Макдональдсом» на телеканал Київської міської адміністрації ТРК «Київ», яка у повному обсязі обслуговувала виборчу компанію пана Муховикова.

«Політична творчість на чистому ентузіазмі, і тому найвищої якості. Все це можна віднести і до чергової серії наклейок «Че Гевари» - цинічно брехав на сторінках відомої своїми антисемітськими публікаціями «Об'єктивної газети» редактор її міжнародного відділу Андрій Манчук, який з лютого 2005 року за сумісництвом є і загальновизнаним лідером Об'єднання «Че Гевара». Гумор ситуації полягав в тому, що до моменту першої публічної акції «Че Гевари» в рамках компанії пана Анатолія Муховикова по виборчому округу №60 пан Геннадій Виходцев, проти якого власне і була направлена дана акція, був за рішенням суду вже знятий з передвиборної дистанції .

Але вже сплачені гроші повертати не прийнято.

Російський слід, або все проплаЧЕно

До осені 2005 року у зв'язку з наростанням кризи в рядах помаранчевої урядової команди знову різко посилюється активність російських політтехнологів і спецслужб на українському «політичному ринку». Сценарії дестабілізації внутрішньополітичної ситуації, розроблені ФЕПом п.Глєба Павловського, шукали шляхів своєї реалізації. У колі кремлівських політ технологів, наближених до Модеста Колерова (головного борця з помаранчевими революціями), відповідального за роботу з лівим молодіжним сегментом України, був визначений молодий, згодом скандально відомий своєю участю в організації неофашистського «Російського маршу» в Москві 4 листопада 2005 року, російський політтехнолог Петро Милосердов. Даний вибір був зовсім не випадковим. У президентській компанії 2004 року Милосердов займався одним з медіа-проектів СДПУ(О) – сайтом «Партактив», дітищем ще одного російського політтехнолога – Марата Гельмана.

Найбільш перспективною формою роботи з українським молодіжним лівим активом була прийнята формула проведення т.з. «Молодіжного маршу «Антикапіталізм-2005», який відбувся в Києві 24 вересня 2005 року. Не дивно, що провідною організацією в підготовці маршу Петром Милосердовим була визначена саме організація «Че Гевара». Відтіснивши від основного російського фінансування акції своїх ключових конкурентів по впливу на ліве молодіжне середовище – організації ЛКСМУ і «Ліва ініціатива» - «Че Гевара», фактично, монополізувала підготовку маршу. Замовлення на друкарську продукцію маршу були, зрозуміло, розміщені в ПП «Видавничий будинок Дмитра Джангирова». Спецвипуск газети «Новий понеділок» під назвою «Антикапіталізм-2005» вийшов тиражем 10 000 екземплярів.

Викладач М. Петров у своєму листі в редакцію газети «Робочий клас» щиро дивувався, що у виданні «Антикапіталізм-2005», покликаному відтрекламувати всі ліві молодіжні організації, а їх на марші було, за нашими даними, близько 10, тільки одна з них удостоїлася честі отримати з рекламною метою цілий розворот газети з кольоровим друком. Немає сенсу казати, що це була організація «Че Гевара». «Бабло звідки, питаю, панове пролетарі? Роздивився обличчя Че на останній сторінці «Антикапіталізму» і засмутився: бачив би командант цю політпорнографію...» - засмучувався тоді на сторінках сайту «Оглядач» журналіст Дмитро Сизов.

Цікаво відзначити, що взаємодія з кремлівськими політтехнологами була продовжена «Че Геварою» і після маршу «Антикапіталізм-2005». Так «Че Гевара», спільно з російськими неофашистами з ЄСМ, «Єдиної Вітчизни» і ПСПУ взяла активну участь в організованій з подачі кремлівських політтехнологів вуличної провокації 14 жовтня 2005 року. Барвисто освітлений і роздутий в підконтрольних Модесту Колерову ЗМІ мало не до масштабів «громадянської війни», вуличний мордобій на Хрещатику став одним із складових елементів кремлівської «стратегії напруженості» в Україні, про що тоді писали авторитетні українські ЗМІ (http://www2.pravda.com.ua/ru/news/2005/11/8/34494.htm). І навіть після завершення виборчої кампанії в Україні, колеровські структури не забувають про своїх українських підопічних з «Че Гевари». Все той же «наглядач від Колерова» політтехнолог і неофашист Петро Милосердов виступив 24 червня 2006 року в Києві з доповіддю на «чегеварівській» конференції «Майбутнє лівих сил України», за наслідками якої було утворено ще одне брендове формування квазіпартійного типу т.з. «Організація марксистів», фактичним куратором якої став згадуваний вище Василь Терещук...

Про численні сліди, або все проплаЧЕно

3 березня 2006 року Прес-служба „Че Гевари” несподівано поширює заяву «Зупинити економічну блокаду Придністров'я!» і засуджує дії української влади, «спрямовані на економічну блокаду проти ПМР». Заява здавалася цілком адекватною ситуації. Проте крізь традиційну для даного політтехнологічного проекту щільну маскувальну завісу антиімперіалістичної риторики, яка здатна затьмарити свідомість багатьом прихильникам придністровсько-української співпраці, знову спливають брудні меркантильні інтереси.

Залучена агентством «Think tank» у 2005 році до подальшого розкручування проекту маріупольська бізнес-зв'язка Терещук-Бойко, що показала свою фінансову ефективність під час реалізації осіннього, замовлена низкою олігархів через Фонд Державного Майна України, «чегеварівського» проекту «Деприватизація-2005», направляє інформаційну і організаційну активність своїх молодих підопічних у відносно новий для них напрям – Придністров'я.

Довгий час тема інтересів провідних українських фінансово-промислових еліт у Придністров'ї була надзвичайно табуйованою. Не в останню чергу це пов'язане з ключовою фігурою цього напряму в українському бізнесі – співвласником австро-кіпрсько-української корпорації «Hares Group», колишнім радником Президента Ющенка сирійцем Юзефом Харесом. Поки ряд крупних гравців металургійного бізнесу України в лоб намагалися відібрати у Володимира Бойка (ФПГ «Ілліч-Сталь») його основну вотчину – Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча, хитромудрий Харес, домовившись з Бойком, стає монополістом в реалізації продукції ММК ім. Ілліча на зовнішніх ринках, перш за все, близькосхідних і західноєвропейських.

Особисте багатство самого Бойка, відмічене аналітиками «Форбс» в 1,6 мільярда доларів США, також безпосередньо залежить виключно від тіньових і відкатних схем збуту продукції, бо формально 93,7% ЗАТ «Ілліч-Сталь» належить товариству орендарів ММК ім. Ілліча, в якому у самого Бойка показушно-мізерний відсоток акцій. А ось на збуті у нього якраз жорстокий «сімейний підряд» - керівником збутової дочірньої компанії «Імка» є дочка — Тетяна Потапова, відповідальним за експорт — зять. Налагоджені маріупольцями ще на початку 90-х схеми тіньових безмитних постачань лому металів на Рибницький Молдавський Металургійний комбінат (ПМР) для подальшого реекспорту до Західної Європи приносили нечуваний прибуток всім ланкам цього ланцюга. Проте на початку 2004 року українські держоргани припиняють дію корупційних міжнародних договорів про безмитне постачання лому металів в Рибники і тіньові схеми маріупольського сімейного збуту і «Hares Group» на якийсь час ламаються.

У цій складній ситуації «Hares Group у тому ж 2004 році була вимушена через свої офшорні компанії придбати ключовий пакет акцій рибницького підприємства. Нова схема закупівлі лому для придністровського підприємства почала ексклюзивно здійснюватися через кіпрську офшорну компанію «Panfermag Holding Ltd». Отже, нова схема: Маріупольський «ММК імені Ілліча» - «Panfermag Holding Ltd» (+ деякі інші кіпрські офшори) - Рибницький «ММК» забезпечувала українцеві Володимиру Бойку і сирійцеві Юзефу Харесу стійкий прибуток. Проте події лютого-березня 2006 року несподівано втрутилися в дану ситуацію.

Нові правила проходження молдавсько-українського кордону придністровських вантажів, введені спільно українською і молдавською владою за підтримки Європейських інституцій, поставили Рибницький металургійний комбінат на грань колапсу. Вже на початку березня завод припиняє експорт продукції. На складах скупчується порядку 85 тис. тонн арматури і катанки, близько 15 тис. тонн заготівки, що означало 40 млн. доларів заморожених коштів. Саме у цей вирішальний момент Терещук і Бойко за схвалення Хареса кидають у бій свій перевірений козир – «Че Гевару», яка тут же починає потужну інформаційну хвилю. «Новий понеділок» Джангірова також підключається до даної інформаційної атаки, а київський актив «Че Гевари» вже щосили готується до чергового виїзного десанта, заздалегідь обумовлюючи умови взаємодії з придністровським відділенням підконтрольної «Колерову і Ко» міжнародної молодіжної корпорації «Прорив». Проте березнева, прикордонна з ПМР гіперактивність ПСПУ Наталії Вітренко і «Братства» Дмитра Корчинського, що конкурують з «Че Геварою» на даному сегменті ринку політпослуг, не дозволила тоді Андрію Манчуку і його колегам по проекту здійснити повноцінний вояж у Придністров'ї.

Цікаво відзначити, що взаємодія з крупним сирійським бізнесом в Україні, започаткована на початку 2006 року, мала і своє продовження. Особисті зустрічі координаторів «Че Гевари» Андрія Манчука і Сергія Киричука в Дамаску з вищими чиновниками правлячої в Сирії партії БААС, організовані і відлобійованим крупним сірійським бізнесом в Україні, дозволили даному політпроекту вийти на новий рівень своєї міжнародної репрезентації і взяти активну участь у формуванні нового технологічного лейбла - «Асоціації дружби «Україна-Сирія».

У квітні 2006 року лідер «Че Гевари» Андрій Манчук вже як «вірний послідовник ідей Чучхе і принципів Сонгун» у складі вузької делегації з України здійснює офіційний візит до Північної Кореї з метою здійснення міжнародної підтримки її ядерних випробувань і зондування відповідальних північнокорейських чиновників на предмет реалізації партнерських бізнес-інтересів. Втім, говорити про якісь конкретні досягнення даного візиту Манчука для Агентства «Think tank» (що знаходиться зараз у стадії своєї трансформації) або фінансово-промислової групи «Ілліч-Сталь» експертам поки не доводиться.

А ось недавнє гучне призначення «трьох мушкетерів» від «Think tank» (Джангіров, Карайченцев, Бектурсунов) керівниками газети Київської міської державної адміністрації «Хрещатик», так само як і підготовлюваний прихід в Київську владу Олександра Ржавського, дає підстави вважати, що медійний і фінансовий ресурс проекту «Че Гевара» матиме стійку тенденцію до зростання. Можна чекати також і повторення подій 14 жовтня 2005 року. Тільки тепер, очевидно, провокаторська активність сумнівних «борців за справу пролетаріату» буде направлена проти опонентів Черновецького. «Соціалістична» ж бізнес-зв'язка депутата-лобіста Володимира Бойка і Голови Фонду державного майна Валентини Семенюк також за оцінками експертів буде вельми міцною. У разі збереження даної стабільності у двох основних сторін - кураторів проекту - експертами передбачається, що його молодіжний характер буде поступово трансформований у партійний проект, спрямований на захоплення електорального сегменту КПУ. І можливо, на українському політичному небосхилі з'явиться нова «партійна зірка» під назвою «Організація марксистів» або «Робоча партія». А забезпечувати яскраве світло цієї «зірки» будуть могутні фінансові потоки. Не тільки українські. Зі всіма сумними наслідками для незалежності і безпеки нашої країни. Очевидно, мешканці столиці дізнаються про ці наслідки першими.