Заходжу у вітальню, зразу запрошують за стіл. Дивлюсь, а в кожного по сковорідці стоїть, та ще й пустій. І в кожного сковорідки різні - по розміру, кольору, по формі... мабуть кому яка подобається. Дивно, думаю... Що ж, присідаю. Мені теж пропонують сковорідку. 

- Для чого, - питаю.
- Як для чого? Новий рік же скоро, давай.
- Що давати?
Сміються... так ніби я маленька дитина, яка запитує дурниці.

Беруть вони по сковорідці, промовляють слова щось про "щастя-здоров'я" і як давай себе сковорідками по голові вдаряти. Я ошелешений з такого видовища, не розумію що відбувається. І тут мене питають:
- А ти чого не б'єш?
- Та я, якось... не б'ю,- дурне відчуття, коли приходиться виправдовуватись за те, що не робиш якоїсь дурниці. 

Тут починаються дивні питання:
- Ти що, зовсім не б’єш, чи як?
- Ну так, зовсім.
- І на свята?!
- Ну так.
- А... ти з тих, які колись так багато били, що потім лікувались і тепер закодовані ходять? 
- Еммм... та я ніколи цим не займався.

- Ти що в секті якійсь?
- Просто я не розумію, для чого бити? Це ж шкідливо і голова буде потім боліти... Мені якось хочеться приберегти себе.
- Ой, та в Новий рік всі б'ють, від кількох ударів нічого не станеться.
- Я в цьому не впевнений.
- Та тут головне міру знати. В міру навіть кажуть корисно.
- Та як може бути корисним биття?!

- Биття повинно бути помірним! У нас просто люд бити не вміє, від цього і всі проблеми. Як наб'ються, що встати потім не можуть. А від кількох ударів хорошими якісними сковорідками нічого поганого не станеться.
- Мені здається, ви й самі знаєте, що це в любих кількостях шкідливо, та й якість сковорідок тут ні до чого. 
- Пффф...В мого друга дід все життя бив, і нічого, до 90 років дожив. 
- Я думаю він міг би прожити набагато довше, якби не...
- Ти що,- перебивають мене, - хочеш мені заборонити?! Якщо я нікому не заважаю, то можу бити скільки захочу! І взагалі, після роботи маю право розслабитись!

Тут чую краєм вуха щось з новин по телевізору. "...збив 5 людей, троє в реанімації. За попередніми даними, водій перед поїздкою бив себе сковорідкою по голові..."

Промайнула думка: "А ці люди можливо взагалі не били, як і їх близькі та родичі і така трагедія через биття". Помітивши мою увагу до цього повідомлення мені тут же зауважують:

- Та він просто бити не вміє. Нема чого за кермо сідати, коли набився. 
- Але ж ви підтримуєте всю цю культуру "помірного биття", навіть якщо з дому не виходите. Ви робите, "як всі", а всі решта - як ви. І в результаті всі б'ють, хтось людей потім збиває, а хтось лише себе калічить, не виходячи з дому, але чи є в цьому принципова різниця? Всі ви підживлюєтесь із одної культури "помірного биття" і одночасно підживлюєте її самі. Якби культура була іншою, якби було прийнято не бити себе сковородою по голові, а робити щось інше на свята, ви би робили те, що би веліла вам ця культура. Уявіть собі, що вона була б такою, що всі люди пили би алкоголь? 

- Та ну тебе, що за маячня? Який дурень буде вливати в себе отруту, нісенітницю якусь придумуєш...
- От бачиш, це культура диктує вам, що прийнятно, а що ні. Можливо спробуєте проявити хоч якусь самостійність в мисленні? Тільки так можна розібратись що корисно, а що ні. 
- Що ти видумуєш?! Я й так самостійно приймаю рішення, хочу - б'ю, хочу - не б'ю. 

- А вам не здається, що ці уявлення нав'язані якраз культурою? Суспільство прекрасно обійшлось би без биття, але чомусь ця "культура биття" в ньому активно просувається. Реклама вам пропонує все нові сковорідки, з різними розмірами, з різним покриттям, з різних матеріалів... В фільмах і серіалах головні герої обов'язково час від часу повинні бити, вкладаючи позитивний образ в очі глядача... В Інтернеті обов'язково має бути опубліковано багато статей про те, як вчені довели користь 2-3 ударів червоною сковорідкою в день... А згодом ми читаємо в новинах про те, як через биття хтось когось збив, побив, вкрав, зґвалтував, поламав і т.п. 
- Вам не здається це підозрілим?

І тут з різних боків:
- Та це ти якийсь підозрілий!
- Ой, все... Не псуй людям свято.
- І взагалі ти надто багато думаєш. 

Сиджу ось тепер і думаю, що зі мною не так? 

Автор: Даниїл Іванов, мій переклад.