“Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи”.
В. Сосюра

Як відомо, дієприкметники – це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? які? За значенням вони поділяються на активні та пасивні. Найбільш суперечливим є функціонування в українській мові активних дієприкметників. Деякі мовознавці, І. Вихованець, К. Горденська, вважають, що вони чужі для нашої мови. Проте, проаналізувавши творчість наших класиків і усну народну творчість, ми переконуємось, що такі дієприкметники властиві українській мові. Їх використовували І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Л. Українка, Т. Шевченко й ін. Наприклад: “Прислуговуючі наймички та молодиці насилу постягали страви” (І. Нечуй-Левицький). “До праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими” (І. Франко). “І в неволі познає рай, познає волю і всетворящую любов” (Т. Шевченко).

Отож, варто не вилучати цю частину зі вжитку, а глибше вивчити її функціонування в українській мові.

Зупинимось детальніше на активній формі дієприкметника.

Активні дієприкметники теперішнього часу творимо від основи дієслова з допомогою суфіксів -уч, -юч, -ач, -яч:

воюють – воюючий;

діють – діючий;

грають – граючий;

квітнуть – квітнучий;

сприяють – сприяючий;

зростають – зростаючий;

вражають – вражаючий;

сидять – сидячий;

лежать – лежачий.

Активні дієприкметники минулого часу творимо від дієслів з допомогою суфікса -л:

поріс – порослий;

згорів – згорілий;

змерз – змерзлий;

зів’яв – зів’ялий;

задубів – задубілий.

До цієї групи належать також дієприкметники, утворені з допомогою суфіксів -ущ, -ащ:

невсипуща праця, невгасущі почуття, невмирущий народ, непитущий чоловік, завидющі очі, загребущі руки.

Варто підкреслити, що ці форми активних дієприкметників функціонували у давній українській мові. Вони роблять нашу мову багатшою, виразнішою й, безумовно, сильнішою, тому варто глибше вивчити нормативність і доцільність їх вживання та збагатити такими словами лексикон Сенсару.

Пасивні дієприкметники теперішнього часу творимо з допомогою суфіксів -ува, -юва, -ова +н:

підсинювати – підсинюваний;

підсилювати – підсилюваний;

вивершувати – вивершуваний;

очікувати – очікуваний;

забілювати – забілюваний;

друкувати – друкований.

В іншомовних словах використовуємо суфікс -абельн:

конвертувати – конвертабельний;

адаптувати – адаптабельний.

Пасивні дієприкметники минулого часу творимо з допомогою суфіксів -н, -ен, -ан, -т:

писати – писаний;

читати – читаний;

схопити – схоплений;

розбудити – розбуджений;

малювати – мальований;

жати – жатий;

розвинути – розвинутий.

Проте, використовуючи у власному мовленні різні форми дієприкметників, варто пам’ятати, що треба уникати таких форм, які вважаються ненормативними. Наприклад:

адресуючий – адресант;

управляющий – управитель;

сторожуючий – сторож;

інакодумаючий – інакодумець або інодумець;

симпатизуючий – симпатик;

пишучий – писар або писець;

колекціонуючий – колекціонер;

працюючий – працівник;

відпочиваючий – відпочивальник;

мешкаючий – жилець або мешканець;

головуючий – голова (зборів);

обслуговуючий (персонал) – обслуга;

оточуюче (середовище) – довкілля;

відбілюючий (засіб) – відбілювач.

Як бачимо, у таких випадках доцільніше вжити іменник, що є лаконічнішим і змістовнішим.

Також варто звернути увагу на такі синонімічні відповідники до активних дієприкметників:

процвітаючий – успішний;

обіцяючий – повен надій (рік);

захоплюючий – захопливий;

занепокоюючий – тривожний, докучливий;

життєстверджуючий – житєствердний або оптимістичний;

всеперемагаючий – всепереможний або звитяжний;

виснажуючий – виснажливий.

Ці відповідники є коротшими і влучнішими, тому вони мають поповнити лексику Сенсару.

Слід пам’ятати, що активний дієприкметник "існуючий" має також багато синонімічних відповідників. Тому слово “існуючий” треба вживати у випадку, коли йдеться про животіння чогось, неактивне, бездіяльне існування. Наприклад: “Існуючий уряд”, коли йдеться про його бездіяльність, яловість.

В інших випадках вживаємо відповідники: сущий, є, наявний, чинний, оскільки вони стилістично є виразнішими. До прикладу:

Чинні закони, наявні у природі, сущий світ.

Дієприкметник “діючий” теж має низку відповідників. Вживаючи його, звертаймо увагу на семантичне значення. Наводимо приклади, коли слово “діючий” вживати не варто:

діюча модель – робоча модель;

діюча програма – чинна програма;

діюча група – активна група;

діючий вулкан – живий вулкан;

діючий закон – чинний закон;

діючий лад – сучасний лад.

Випадок, коли дієприкметник “діючий” вжитий стилістично правильно: “Народ, діючий активно і рішуче, досягає мети”.

Не існує в українській мові дієприкметників із закінченням -вший:

бувший уряд – попередній уряд, (колишній);

випавший град – град, що випав;

закоченівші ноги – задубілі або закляклі ноги;

заросший гай – порослий гай;

застарівша інформація – застаріла інформація;

наболівше питання – наболіле питання;

побілівший – зблідлий;

промокший до нитки – промоклий або змок до нитки.

Отже, вживаючи дієприкметники, звертаймо увагу на їх семантичне значення, оскільки українська мова лексично є багатшою, ніж, скажімо, англійська чи російська, що й засвідчують приклади зі словами “існуючий”, “діючий”. Також дотримуймось нормативного суфіксального творення дієприкметників. Уникаймо кальок з російської мови.