В Україні, а зокрема в Західній доволі поширене є прізвище Федаків, і то від найдавніших часів по наші дні. Серед тих прізвищ варто пригадати і видобути із забуття рід д-ра Степана Федака, якому в тому році виповнюється 150–р. від дня народження.

Степан прийшов на світ 19 січня 1861р. і помер на Свят вечір 6 січня 1937 року. Він своєю багатогранною діяльністю увійшов на трвало в історію українського народу. Була це незвичайно працьовита постать в громадсько-політичному житті, а зокрема в галузі економічно-громадському та юридичній діяльністі. Ім’я цього діяча більше відоме в діаспорі, як в рідній країні, для якої жертвено віддавав він усі свої сили і знання.

Звичайно ім’я таких діячів як С. Федак замовчувалося в радянській історіографії, недостатньо приділяється увагу для таких діячів і сучасною українофобської владою, на чоло якої президента Віктор Янукович. Степан Федак походив з Перешмишля і був найстарший з чотирьох дітей в Івана та Анни ( з дому Брайнт). В дитячих роках перебував в Перемишлі, а з 1874 р. переїхав до Львова, де закінчив середню і вищу правничу освіту. Підчас студіїв, активно діяв в студентському русі, зорганізував й провадив студентський хор, з яким виступив в 1891 р. на 30-х роковинах смерті Т. Шевченка у Львові, була це національно приголомшуюча імпреза, яка сколихнула свідомістю українців. Він також був одним із співзасновників товариства «Боян», який відомий був не лише в Галичині, але в цілій Украчні.

Від 1906 р. Степан пюрацював Апеляційній комісії для заробіткового податку і одночасно включився в організацію економічних установ, він був: членом Управи «Народної Торгівлі», членом і засновником Товариства взаємних забезпечень «Дністер» (з 1909 його головний директор), Центробанку Ревізійного Союзу Українських Кооператив, Земельного Банку, Гіпогенного, «Карпатії», Української Щадниці в Перемишлі, віце-президент (з 1913) Крайового Банку (згодом Банку Крайового Господарства).

В 1915 р. його росіяни разом із 60 українцями вивезли як закладника до Києва (звідки повернувся в 1916 р.) і зразу зорганізував харитативну організацію опіку й допомогу для українців з Галичині. А відтак приєднався до визвольних змагань і з листопада 1918 р. він був презначений на посаду державного секретара і виконував обов’язки міністра в уряді ЗУНР. Після він зорганізував Горожанський Комітет для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в’язням. По ліквідації (вересень 1921) Комітету його секції оформилися у статутові товариства (Укр. Товариство Допомоги Інвалідам, а також зорганізував Союз Українських Адвокатів і його обрано на першого голову Управи.

Якщо йдеться про Комітет допомоги політичним в’язням, то С. Федак очолював цей Комітет до кінця свого життя. Словом С. Федак був активним і діяльним членом майже всіх українських товариств, сеньйор Ставропігійського Інституту і почесний член «Просвіти» (з 1925), серед українських діячів був він один з найбільше шанованих і популярних постатей Львова. В своїй широко закроєній діяльності ювілят піддержував тісні зв’язки з культурно-освітніми і політичними діячами: С. Витвицьким, Є. Коновальцем, А. Мельником, В. Шухевичем,, Д. Січінським. О. Нижанківським, а навіть єднали його близькі взаємини з М. Лисенком. Про цю діяльність серед інших докладно описує у своїх спогадах його онука Ольга Кузьмович – довголітня редакторка української газети “Свобода” в Нью-Йорку. Слід додати, що С. Федак в молодому віці одружився з Марією Січинською, дочкою пароха села Мшана, біля Львова, яка виховала йому восьмеро дітей. А крім того разом з мужом брала активну участь в культурно-освітньому житті не лише Львова, але вона була доволі відома в цілій Галичині, як одна із діячок головно в жіночому просвітницькому русі.


>Читати повністю ТУТ