Або те, що на місці теперішньої польської столиці Варшави ще у середньовіччі проживали праукраїнські племена в’ятичів. І взагалі, що назва Польщі походить від імені давньоруського племені полян. У мене навіть брали інтерв’ю з центрального польського телеканалу. Але історична українська правда завжди з труднощами торувала свій шлях.

Проте карта не лише заповнює білі плями з нашої історії, але є і практичним путівником тими місцями в Польщі, які бодай чимось дотичні до життя українського етносу. Таких населених пунктів тут виділено аж 568 і навіть запропоновано 10 туристичних маршрутів.

Одним з таких маршрутів я нещодавно вирішив помандрувати разом з родиною. Обрали ми Західну Бойківщину. Звісно одна справа читати, інша – побачити на власні очі.

Перлиною цього краю вважається озеро Соліна – у 60-х роках у самому серці Бескидів було зведено велетенську греблю у верхів’ї річки Сян, внаслідок чого було затоплено 18-ть українських сіл (людей розселили по цілій Польщі). Тепер на місці 18 цвинтарів (!) - мальовниче водне плесо, що за задумом виконавців мало б навіки стерти пам’ять про тих, що тут жили (дуже це все нагадує створення на Дніпрі Каховського моря, коли під воду пішли також десятки українських сіл – окупанти різні, а методи одні і ті ж!). На озері відпочивають у спеку мало не зі всієї Польщі. Зараз мало що нагадує про те, що тут у 1939 – 1945 рр. по річці Сян проходив радянсько - польський кордон і жили українці.

Хіба, що німі свідки тих часів українські дерев’яні церкви, яких тут, слава Богу, чимало, та й екскурсоводи-поляки не проминуть нагоди згадати, що місцеве населення, мовляв, масово гинуло від “банд УПА”. Я було стерновому на яхті заперечив, що УПА – це герої, на що він відповів: “Для вас Хмельницький з козаками, Бандера з повстанцями – борці за волю України, а для нас - бандити.” При цьому згадалося як в Україні інородці, що зараз захопили владу, тут же взялися переписувати на свій смак українську історію. І як тут не процитувати Т.Шевченка: “Гайдамаки не воины, разбойники воры, пятно в нашей истории – брешеш людоморе! За святую правду-волю разбойник не стане, не розкує закований народ у кайдани…”.

Та скажу відверто: мене тішить, що польські окупанти так добре пам’ятають УПА. Вочевидь ми їм добре сала за шкіру залили в часи визвольних змагань 40-х рр., на згадку про що поляки наставили монументів. Тільки на західній вітці т.зв. бескидського поясу, автошляху, що оперізує гори, тут їх аж чотири на проміжку 30-ти км.

У центрі м.Тісна – височенний обеліск на честь поляків, що загинули у двох десятках навколишніх сіл і містечок. Вражає скульптурне панно, де з одного боку зображені польські воїни з орлами на кашкетах, з іншого радянські – з зірками на касках, а по середині наші, з тризубами на шапках і піднятими вгору руками. До речі, задля справедливості слід нагадати, що бандерівці ніколи живцем ворогу не здавалися.

Далі, в с. Яблінки попри трасу – пропам’ятна колона в честь генерала Війська Польського Кароля Свєрчевського, який загинув від рук УПА 28 березня 1947 року. Кажуть, що цей замах послужив приводом для акції “Вісла”- розселення українців з етнічних земель в Польщі на захід і північ країни. Проте побутує і версія, мовляв, це вбивство організували москалі аби добитися зазначеного результату. У будь-якому випадку УПА в Польщі не вдалось би так скоро подолати будь на це підтримка місцевого населення якби не депортація. Водночас поляки досі не засудили цей злочин, не вибачились перед українцями, не сприяли згодом їх поверненню на рідні землі, не провели відшкодувань депортованим за втрачене майно, здоров’я.

У м. Балигороді, що був одним з центрів боїв УПА в 1944-1947 рр., де у липні 1947 р. ухвалювалось рішення про відхід загонів повстанців на Захід, обабіч дороги також височіє пам’ятник тим, що впали від рук УПА.

А в м. Лісько на центральному майдані – монумент польським міліціянтам з аналогічною згадкою про роль УПА у їхній долі. Воістину, як казали древні, – хто до нас з мечем прийде, від меча і загине!

Ростислав Новоженець