Як свідчить турецький мандрівник та історик, автор 10-томної "Книги мандрів", Евліє Челебі, за переписом 1666 р. в Кримському ханстві проживало 1 мільйон 120 тисяч чоловік. З них - майже 920 тисяч козаків (тобто - українців), серед яких 120 тисяч дівчат та 200 тисяч дітей.

В XІV ст. в Кафі (Феодосії) діяла православна церква, а в XVІІ-XVІІІ ст. на землях Кримського ханства було біля 50 зимівників та ін. козацьких (тобто українських) поселень. За переписом 1897 р. (100 років тому) у Таврійській губернії домінуючою етнічною групою були українці.

Перший після 1917 р. перепис населення у Криму (1921 р.) мав чітке політичне підґрунтя: всі українці в Криму були записані росіянами. Лише в 1926 році за переписом знову появились в Криму українці, в 1930 р. в Криму функціонує 10 українських сільрад, а в 1939 р. уже засвідчується українців понад 150 тисяч. Однак ця цифра не відповідає дійсності, як і дані перепису 1989 року, за яким в офіційних джерелах давалось три цифри - 625, 725, 900 тисяч. Реально ж у Криму проживало перед війною і сьогодні проживає понад 1 мільйон українців. Згідно сумної статистики серед загиблих в останній війні кримчан майже 80% - українці.

Наявність такої кількості українців, які постійно проживали і проживають у Криму, позначилась і на топоніміці.

В українській топоніміці Криму чітко виділяються дві історичні групи: топоніми, які існували до 1954 року, та топоніми, які виникли після приєднання Криму до України.

До найдавнішних українських топонімів належать більшість таких, які пов'язані зі вказівкою на місцевість. Це назви сіл: Глибокий Яр, Зелений Яр (два села), Білоглинка, Левадки, Балки, Карпова Балка, Затишне, Вишняківка, Копані. Майже два століття існує село Мазанка, яке засноване, за переказами, відставними козаками Чернігівського полку, який брав участь у війні Росії за Крим. Українськими традиційно вважаються села Зоряне, Зоря, Колоски, Чоботарка (два села), Червоне.

Деякі українські хутори в Криму - це залишки колишніх козацьких зимівників. Майже всі вони, які не розрослися в села, зруйновані. Це такі: Баштанівка, Великий (Большой) Кут, Великий (Большой) Яр, Козачий Яр, Малий Яр, Горлиця, Запорізьке, Козаче (два села), Зелений Гай, Отари, Покоси, Калачі, Криничне, Кринички, Лепетиха, Хмельницьке і ін.

До нових українських топонімів, які з'явилися після війни, належить більшість назв т. з. переселенських сіл. Ряд назв з'явились на відзнаку відомих дореволюційних українських письменників та діячів, а також укра›нських діячів радянських часів: Богданівка, Дорошенкове, Шевченкове, Осипенко, Литвиненкове, Бабенкове, Бондаренкове і ін. Значна частина нових назв вказує на попереднє місце проживання першопоселенців: Дніпровка, Вінницьке, Українське, Українка, Полтавка, Полтавське, Лебединка, Шепетівка, Сумське, Ніжинське і ін.

Основну масу давніх українських топонімів Криму становлять топонімізовані загальновживані слова: Калачі, Балки, Ставки, Кринички, Копані, Левадки, Покоси, Колоски, Виселки, Отари, Яр, Кут, Гай, Мазанка, Горлиця, Зоря і ін. Деякі із цих назв мають при собі конкретизуючі прикметники, що вказують на особливості чи приналежність: Яр (Глибокий, Зелений, Малий, Козачий), Кут (Великий), Балка (Карпова, Глибока) і ін. Меншу групу серед цих топонімів становлять субстантивовані прикметники, які колись входили до двослівної назви: Козаче, Запорізьке, Криничне, Хмельницьке, Чумакове (колись "Козаче Село", "Чумакове Село" і ін.).

Переважна більшість нових українських топонімів Криму - це субстантивовані прикметники з первісним значенням присвійності (Шевченкове, Дорошенкове, Бондаренкове та ін.) та приналежності (Вінницьке, Українське, Полтавське, Сумське, Ніжинське і ін.).

Отже, традиційні, всесторонні стосунки України з Кримом із найдавніших часів, постійне проживання на території півострова українців, спричинились до утвердження в топоніміці Криму значної кількості українізмів.