Під час нещодавньої зустрічі в Москві українського та російського президентів у числі інших зачіпалася тема "спільних сторінок історії". Це стало відомо зі слів Путіна під час прес-конференції за підсумками переговорів. Він заявив про можливе "спільне святкування 300-річчя Полтавської битви". Також Путін заявив, що вважає за доцільне обговорити це питання з "шведськими партнерами".

Деякі російські видання при цьому повідомили, що обидва президенти справді досягли домовлености щодо тристороннього "святкування" річниці Полтавської битви, і що нібито масштабна інформаційна кампанія з цього приводу має розпочатися восени нинішнього року, в рамках підготовки до 300-річчя руйнування гетьманської столиці в Батурині.

Отож, Кремль пропонує нам спершу спільно "відсвяткувати" річницю влаштованої московським військом різанини українців у Батурині, а потім, залучивши ще й шведів, так само гуртом відзначити нашу поразку під Полтавою.

Воістину, немає меж московському блюзнірству!

"Шляхта була, все взяла, кров повипивала,
А москалі і світ Божий в путо закували..."

Невже вони таки сподіваються, що ми разом з ними будемо гарцювати на кістках наших предків, "святкуючи" ворожу перемогу, результатом якої стало остаточне закабалення України в московське ярмо?

Невже ми справді справляємо враження народу "без чести, без пуття і без поваги" - якщо нам пропонують таку ганьбу?

Чому дозволяємо чужинцям плювати нам в обличчя, та ще й при цьому мовчки витираємося, а дехто й запопадливо облизується - замість того, щоб гідно відповісти на таке нікчемне приниження?..

Якщо Москва хоче відзначати свої криваві перемоги, то нехай влаштовує торжества і гульбища на безкрайніх і нині малолюдних просторах, завойованих нею впродовж п'ятисот років безперервних загарбницьких воєн, і які тепер заселяють жовті брати московитів - китайці.

Ми ніколи не погодимося на спільні з Москвою історичні "святкування" - тому що у поневоленого народу, яким були українці впродовж століть, своя правда історії.

Наша правда кардинально відрізняється від "правди" поневолювача, котрий нас нищив і намагався зробити своїм рабом, силкувався паралізувати нашу волю, відібрати мову й переписати історію.

Наша правда - це усвідомлення того, що Москва ніколи не була союзником України, а завжди виступала як лютий і підступний ворог, як нещадний агресор, як зажерливий колонізатор, котрий знищив, зморив голодом, перетворив у табірну пилюку мільйони і мільйони наших співвітчизників.

Ми не збираємося жити в ненависті до Росії, але водночас ми свідомі того, що у нас з цим сусідом - різні правди і різні дороги, і ніколи вони не зійдуться.

У нього - дорога в Азію, звідки він ніколи і не виходив, і потрясіння, й метаморфози, які чекають цю останню на планеті імперію у XXI столітті.

У нас - європейський шлях, на який скалічена українська нація після століть рабства, з Божою поміччю, нарешті, попри численні перешкоди і різноголосся, починає ступати.

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ,
"Нація і держава"