Ліберально-комуністичні партії вбивають самі себе своїми теледебатами і ток-шоу. Відновлення соціально-національної гармонії потребує руїн окупації в межах чинного законодавства. Питання в тому, хто стане Вождем, Провідником.

Позачергові парламентські вибори-2007 остаточно дискредитують парламентську систему як явище, оскільки практичної різниці між учасниками виборів не існує. Що буде потім? Наступні позачергові вибори. Чим більше виборів – тим ближче тріумф бонапартизму. Коли балакуча Центральна рада остаточно загнала себе у глухий кут безвиході, прийшов Гетьман Павло Скоропадський і всіх ліберастів-комуністів розігнав. Бо іншого виходу навести в країні порядок не було.

Так само була потрібна і Помаранчева революція – вбивство ілюзій це добре. Кожен з політиканів є складовою бидлоелітної Матриці, хворої на вроджений гермафродитизм. Всупереч деяким авторитетним твердженням, вона не самовідновлюється, - вона вироджується і деградує, як кожна дегенеративна конструкція. Її смерть стане полегшенням, циркуляція свіжого повітря оперативно продезінфікує трупний сморід лібералізму.

Дуже добре, що суттєвих зауважень щодо непотрібності політиканів, їхніх приватизованих партій, виборів між цими партіями, не існує в принципі. Яка різниця хто з них переможе? Нема різниці. Тоді навіщо вибори? Справді, навіщо? А яка різниця, тим більше, що навіть ватажки мегаблоків не можуть пояснити, для чого вони, ці вибори, окрім як красти.

Сильна рука може з’явитися за тиждень, за 10 років, завтра на світанку. Хто винен лібералам та комуністам, що вони нездатні припинити геноцид української нації? Якщо не здатні, то або неспроможні або поплічники. В обох випадках непотріб.

Доцільно виховувати в собі морально-психологічну готовність до Феєрії Дня Завтрашнього. Щоб потім не задавати собі та іншим ні кому не потрібні запитання.