Ось думка Геннадія Друзенка, чому сталося так, що кардинально змінилася громадська думка порівняно з 2022 роком, коли 73% опитаних підтримували боротьбу України до перемоги, а 22% вважали за краще, щоб Україна якомога швидше домоглася припинення війни шляхом переговорів.

"Відповідь, як на мене, очевидна: влада обдурила народ. Майже ніхто з можновладців, їхні діти та рідні не пішли на війну. Економіка не мобілізована. Корупція квітне буйним цвітом. Армія напівреформована. Військовослужбовці досі купують безліч вкрай потрібних на фронті речей за свої та волонтерські. Базова зарплата солдат менша за офіційну середню зарплату по Україні. Це при тому, що бюджет України навіть в доларовому еквіваленті за час війни виріс більш як удвічі, а золотовалютні запаси НБУ бʼють історичні рекорди. Якщо коротко, залишивши радикальні реформи на потім, українська влада програла війну на виснаження. Як це не прикро визнавати, Путін мобілізував росію на тривалу війну краще, аніж Зеленський – Україну. Ба більше, союзники росії хоч і бідніші за українських, але краще мобілізовані, мають на складах та виробляють більше зброї, а деякі з них – навіть готові помирати за забаганки кремлівського старця. Чи могла Україна перемогти у цій війні? Так, особливо 2022 року, коли російський бліцкриг зазнав фіаско, а російська влада, економіка та суспільство ще не були відмобілізовані на тривале протистояння. На жаль, той шанс (коли треба було заходити на російську територію та робити рейди по глибоким тилам ворога, атакуючи його угрупування в Україні зі Сходу) українська влада бездарно змарнувала. Як і запал українців...А потім зʼясувалось, що по обидва боки фронту військами нерідко керують ментальні онуки Жукова, яким безіменні посадки важливіші за людські життя. Що змагання з росіянами у корупційних досягненнях триває з перемінним успіхом. Що наші союзники вміють допомагати нам аж ніяк не гірше, аніж тримати за руки, аби ми раптом не виграли цю війну. Що в Україні воюють лише порядні та бідні. А абсолютна більшість українців, або вболівають за ЗСУ, або живуть паралельним мирним життям, згадуючи про війну тільки під час нічних ракетних атак ворога. І, якщо вірити Gullup, десь на межі 2023 та 2024 років українці захотіли миру. Причому не обовʼязково справедливого. Радше – швидкого. І хочуть чим далі більше. Аж поки кількість готових до важких компромісів з "державою-агресором" не добігла майже до 70%. Як Зеленський збирається ще довго воювати з таким суспільством, я не розумію. Але те, що суспільство стало таким, Верховний головнокомандувач повинен винити насамперед себе та своїх "5-6 ефективних менеджерів".

Тому наразі головна місія Володимира Олександровича – завершити цю війну так, щоб не втратити Україну. Бо реформувати її він очевидно неспроможній. А без радикальних реформ нам цей герць з росією не виграти. Ба більше, чим довше триватиме війна, тим менш популярною вона ставатиме в українському суспільстві, а відповідно тим швидше Президент втрачатиме підтримку та легітимність в очах власного народу. До речі, це дуже європейський тренд. Після І Світової, жодна європейська країна (можливо за винятком Фінляндії, та й та воювала місяцями – не роками), не готова була вести тривалих воєн на своїй території. Здатися сильному ворогу, аби зберегти себе та країну – стало провідною воєнною стратегією європейців. Тому якщо Трамп після зустрічі з Путіним наприкінці наступного тижня таки запропонує Україні припинення вогню в обмін на вихід українських військ із Донецької області, я можу тільки поспівчувати Володимиру Олександровичу. Бо тоді перед ним на столі залишаться тільки погані варіанти. Втім можливо бодай безвихідь спонукає його до проведення радикальних реформ?"