Українцям потрібна духовна революція

Кожна спільнота, яка хоче бути у віках, передає через покоління творені нею цінності та норми успішної взаємодії зі світом. В ході соціалізації, інкультурації, виховання та персоналізації людський індивід вибірково привласнює ці регламенти життя у світі, трансформує їх у смисли свого власного тут-і-тепер буття у світі, вибудовує лише йому притаманну ієрархію смислів, провідні сенси цієї ієрархії спонтанно породжують відповідні собі життєві акти, які ділом показують іншим людям заради чого живе у світі ця особистість.

Привласнювані цінності можуть бути матеріалістичними та егоцентричними, або духовними та надособистісними. До надособистісних цінностей, які стають провідними смислами пасіонарної особистості, яка здатна заради втілення у життя своїх провідних смислів жертвувати всім що має у цьому житті, в тому числі і власним життям, є власна гідність, честь, нація; свобода, справедливість, відповідальність; добро, любов, турбота; краса, істина, творчість; Космос, Надсмисл, Бог.

Цінність нації для конкретної особистості проявляється в переживанні нею національної ідентичності, яка є творчим духом і може бути провідним смислом у пасіонарного націоналіста. Працьовиті та розумні українці віками мучаться на багатій землі українській, тому що досі, будучи уже титульною нацією в Українській державі, не стали дійсним пан-господарем на своїй, Богом даній землі.

Це дає підстави зробити припущення про те, що творення духовної нації має передувати соціальній справедливості, оскільки нація як «велика особистість» має один шлях та не піддається несправедливій грабіжницькій політиці «розділяй і володарюй», яка пропонує два супротивних один одному шляхи і яка уже два десятки років є провідним кредом владної псевдоеліти.

За добу української бездержавності завдяки цілеспрямованій державній політиці прищеплення безпорадності та перетворення нащадків козаків на державних слуг відбулося суттєве применшення духовної сили особистості в багатьох пересічних українців, яке проявилося вервечкою стереотипів духовної убогості у вигляді покірності, пасивності, наївності, страху перед владою, боягузтва, байдужості до чужого горя, лицемірства, заздрості, жадності, зрадництва, невір’я в себе, комплексу меншовартості, пристосуванства, прийняття несправедливості, прагнення жити лише сьогоднішнім днем, утратою відповідальності за прийдешнє.

Щоб жити краще, українцям потрібно рефлексувати причини нинішнього спадного статусу-кво, переоцінити цінності своєї уявної спільноти, перебудувати ієрархію смислів пересічної особистості, почати думати як вільна особистість із високим переживанням усвідомленої гідності й честі, тобто мотивувати свої вчинки більш духовними смислами та породжувати надособистісні життєві акти.

В Україні за роки її ніби незалежного буття відбулася і досі відбувається замаскована ефективною політикою «розділяй і володарюй» матеріалістична еволюція, у процесі якої один відсоток її громадян заволодів майже половиною її багатств, різниця між десятком відсотків найбідніших громадян та десятком відсотків найбагатших склала сорок разів, а Україна за показниками якості життя пересічних громадян опустилася на передостаннє тридцять дев’яте місце серед країн Європи. Причина матеріального зубожіння більшості громадян України є цілком духовною, і суть її в невикінченому переході українського етносу у вищий стан нації, що використала спілка олігархів та україноненависників у процесі реалізації успішної політики «розділяй і володарюй».

Усі двадцять років незалежності в Україні матеріалізм перемагає духовність у душах і вчинках громадян України, і, як наслідок, маємо неефективну державу, в якій переважній більшості громадян жити важко; у якій майже немає середнього класу, а між горсткою багатих і абсолютною більшістю бідних лежить прірва.

У багатих країнах Європи та Північної Америки різниця в матеріальному достатку між десятьма відсотками найбідніших та десятьма відсотками найбагатших громадян сягає п’яти-шести-семи-восьми-дев’яти разів, а в Україні, яка лише двадцять років розвиває капіталізм, така різниця складає 36-40 разів.

Новоявлених олігархів та провладних україноненависників цілком влаштовує недосформованість української нації у вигляді розмитості національної ідентичності переважної більшості пересічних українців, оскільки розколотий український етнос стає нездатним осягнути єдину національну ідею і тому спрямовується на два взаємозаперечних шляхи подальшого розвитку. Спілка олігархів та україноненависників прагне законсервувати й використати незакінченість переходу українського етносу в більш досконалий стан нації.

Для громадян України навмисне гальмування українського націєтворення олігархами й україноненависниками обертається закостенінням соціального безладу, профанацією їх буття, зубожінням всеохопної більшості населення, вимиванням середнього класу та жируванням меншості. Духовність уявних спільнот, однією із яких є український етнос, вибудовується драбинками цінностей, які пересічні співучасники вибірково привласнюють та на їх оперті будують власні ієрархії смислів.

Основне багатство будь-якої ефективної спільноти є духовним, а коли є спільний дух, то буде й матеріальне багатство. Економіка є похідною від психології її творців. Нині в Україні є природні багатства та працьовитий народ, але не вистачає спільного пасіонарного духу у вигляді усвідомленої української ідентичності більшостю українців, тому й економіка є слабкою.

У переможних особистостей і спільнот дух веде за собою матерію, а не навпаки! Духовне багатство предує багатству матеріальному! Лише духовно амбітна українська нація зробить Українську державу самоефективною та визнаною світовим співтовариством!

У час отримання незалежності Україна мала найкращий економічний плацдарм для розвитку серед колишніх союзних республік Радянського Союзу, а за роки своєї незалежності вона зайняла передостаннє тридцять дев’яте місце у Європі за рівнем життя, випереджаючи лише Молдову як найбіднішу європейську країну, яка також поділяється на молдаван румунської ідентичності та молдаван молдавської ідентичності.

За культурним роздвоєнням українського етносу на україномовних та російськомовних ховається прищеплена йому колонізаторами соціально-психічна безпорадність, яку породили репресії, депортації, голодомори й етноциди. За прищепленою безпомічністю стоїть малочисельність та слабосилість української еліти, яку в основному нині складають субпасіонарії, котрі егоцентрично хочуть жити «тут і тепер», байдужі до високих надособистісних цінностей і цілей, нездатні жертвувати нічим власним заради загальнонаціонального.

Українці вимирають, що засвідчує відсутність перспективи в продовженні роду для переважної більшості, але протестують лише одиниці, тому що часи імперського гноблення не показали прикладів ефективного протесту. Терплячість українців ніби не має меж. Більшість пересічних українців прагне вижити самотужки й рятуватися поодинці, тобто не милують згоду та націю як велику уявну спільноту, котра здатна захистити й розвинути своїх спілчан. Спроби рятуватися поодинці неефективні. З відомих у вже «ніби незалежній» Україні політичних сил усі, за винятком хіба що націоналістів, уже показали свою прищеплену колишнім колонізатором безпорадність та неспроможність.

Для вичавлення з психіки пересічного українця російського раба, переборення страху та прищепленої безпорадності потрібна духовна революція чи, інакше кажучи, перебудова взірцевої особистості українства. На місце надмірної емоційності, сентиментальності, анархічного індивідуалізму, утопічного інтелектуалізму, комплексу меншовартості, орієнтації лише на малу спільноту типу контактної групи має прийти переживання й усвідомлення єдності у великій уявній спільноті, якою є нація, життєвий реалізм, активізм, цілеспрямованість, організованість, синтез між свободою та дисципліною, а також між самостійністю та відповідальністю.

Україні потрібна радикальна соціальна та національна революція, котра спрямована на комплексне вирішення проблем. Без духовної революції, яка передує революції національно-соціальній, в українців немає самоефективного прийдешнього!

В цій революції її національний складник є первинним, тому що будь-яка революція є у першу чергу духовно-психічною категорією, тобто для успіху революції духовне має передувати матеріальному. У процесі духовної революції український етнос має здійснити радикальний перелом у своєму соціально-історичному розвитку; різко змінити порядок у драбинці цінностей, значень і смислів; самовизначитися в націю. 

                Ісус Хрестос - символ української духовної революції в аріанському стилі