Більшість іноземних експертів і політиків, спілкуючись з українцями, не підозрюють, що мають справу з двома протилежними цивілізаціями, дуже різними за своєю ціннісною філософією. Українська державна номенклатура за коментарями про неможливість радикальних реформ приховує своє небажання змін у системі.
Про це у своїй колонці на NV пише український політтехнолог Сергій Гайдай.
Матеріал Аріеля Коена, доктора філософії та старшого наукового співробітника Atlantic Council, та Уеслі Александера Хілла, менеджера міжнародних програм з питань енергетики, розвитку та безпеки в Міжнародному центрі оподаткування та інвестицій в The National Interest про необхідність прозорості дій української влади щодо її санкційної політики проти компаній, які залучені до співпраці з РФ та зусиль у боротьбі з корупцією всередині країни – вже не перший дзвоник про проблеми у відносинах України зі США, нашим головним союзником у цій війні.
Автори говорять про проблему, з якою стикається керівництво США при наданні фінансової та військової допомоги воюючій Україні, згадуючи невдачі, яких зазнали американці, намагаючись допомогти воюючому Південному В'єтнаму побудувати демократичну державу, засновану на західних цивілізаційних цінностях на противагу комуністичному Північному В'єтнаму. Про нездатність створити таку державу в Іраку, який американська армія звільнила від режиму Саддама Хусейна. І провал американської політики в Афганістані, де корупція і імітація реформ дозволили талібам за пару тижнів знести все, що створили там окупаційні війська США. Афганські чиновники і прихильники американців не встигали втекти з країни після виведення військових США, а країна з багатомільярдними інвестиціями і переданим їй озброєнням дісталася талібам, які прийшовши до влади, розв’язали терор проти всіх, хто співпрацював з адміністрацією США.
Американські чиновники витратили $220 млрд в Іраку і $141 млрд в Афганістані, витративши гроші своїх платників податків і в кінцевому підсумку не досягнувши нічого істотного. Це значно більше, ніж інвестиції в розмірі $150 млрд (з урахуванням інфляції), які були надані у вигляді кредитів європейським країнам для відбудови після Другої світової війни в рамках плану Маршалла.
Автори статті не хочуть повторювати ці помилки в Україні. На їхню думку, головними загрозами тут є корупція в українському державному апараті та непрозорість санкційної політики військово-політичного керівництва України.
Вони вважають, що Зеленський під тиском державного апарату США та американських політиків, які підтримують американську допомогу Україні, останнім часом почав активно демонструвати свою готовність рішуче боротися з корупцією. Він почав кадрові перестановки в уряді, звільнивши міністра оборони Олексія Резнікова і затримавши Ігоря Коломойського, який підозрюється у відмиванні грошей і перебуває під санкціями в США.
Автори статті точно визначають проблему, але відчувається, що, як і багато американських експертів, вони бачать її поверхнево і не розуміють, що собою являє ця незвичайна незалежна держава, що виникла на пострадянському просторі 32 роки тому.
Більшість іноземних експертів і політиків, спілкуючись з українцями, не підозрюють, що мають справу з двома протилежними цивілізаціями, дуже різними за своєю ціннісною філософією.
Одна з них – цивілізація, успадкована від Радянського Союзу і сформована в останнє десятиліття 20 століття. Це – цивілізація радянської номенклатури і держчиновників, що злилися з криміналом дев’яностих і «бізнесменами», які розбагатіли на монопольних схемах, використовуючи свій політичний вплив, тими, кого в США в кінці 19 століття називали баронами-розбійниками, а ми зараз в Україні – олігархами. Саме вони сьогодні стали нашим правлячим класом.
Іншою цивілізацією є наше громадянське суспільство, яке виросло зі слабких паростків, що були засіяні українським антирадянським дисидентством у перші роки незалежності за три десятиліття в спільноту, яка гартувалася в організації протестів, на великих і малих Майданах, у реалізації свого «права на повстання», в суспільство підприємців, що вимагають економічної політики без податкового та регуляторного тиску, в самоорганізовані спільноти волонтерів, в незалежних журналістів і блогерів, в громадських активістів, у вояків добровольчих батальйонів, що дали початок новій Українській армії та стали на захист країни як у 2014 році, так і в лютому 2022 року.
Коли наші американські союзники мають справу з нашим правлячим класом, упакованим в структури українського державного апарату, вони повинні розуміти, що якщо їхній державний апарат у Вашингтоні часто називають «deep state» – глибинною державою, то для української держави більше підходить термін «shadow state» – тіньова держава. Структура такої держави влаштована так, що для стороннього глядача вона демонструє вітрину, а реальність тут прихована в тіні, яку прикриває ця вітрина.
Реальні цілі і справжня діяльність наших чиновників приховані від сторонніх очей. У вітрині вам можуть показати арешти корупціонерів і російських агентів. А в тіні – вибіркове правосуддя і спосіб боротьби з політичними конкурентами або пошук «цапів-відбувайлів», «стрілочників», «збитих льотчиків» української політики, яких вже не шкода викинути на смітник історії.
Як тут не згадати політика, який збудував державу, де немає корупції, – Лі Куан Ю. Він казав: "Почніть боротьбу з корупцією, посадивши трьох своїх друзів". Для Зеленського ні Коломойський, ні нещодавно заарештований Шуфрич давно не є друзями чи членами його команди. А у правоохоронної системи не було і нема запитань до Олексія Резнікова, який, звільнившись з посади міністра оборони, за словами його наступника Рустема Умєрова, залишив у військовій казні нестачу у 270 млрд гривень. І це – якщо забути корупційні скандали, які супроводжували діяльність звільненого міністра під час його каденції.
До близького друга президента Івана Баканова, колишнього голови СБУ, який тихо залишив свій пост після звинувачень у державній зраді його підлеглих на початку російського вторгнення у влади, теж питань нема. Така ж доля спіткала і Кирила Тимошенка: тиха відставка, але жодного розслідування та підозр стосовно звинувачень у корупції. І, звичайно, боротьба з корупцією ніяк не вплине ні на кого з нинішніх членів уряду чи офісу президента.
Зеленський і його команда досить добре засвоїли принцип, який практикували багато диктаторів минулого і сьогодення: для своїх – все, для ворогів – закон.
Автори статті висловлюють стурбованість непрозорою санкційною політикою нашої влади, демонструючи вражаючі цифри. З лютого 2022 року до українського санкційного списку додано понад 5 715 фізичних та 3 153 юридичних осіб, багато з яких потрапили під санкції через звинувачення у веденні бізнесу в Росії. Наміри добрі і необхідні. Жодних стосунків і жодної співпраці з ворогом і путінським режимом. Ми пам’ятаємо, чим обернулася для колишнього президента робота його кондитерських фабрик у Липецьку протягом двох з половиною років після російської агресії 2014 року, а також закупівлі вугілля в так званих «ЛНР» і «ДНР» під його патронатом.
Але автори вказують у своїй статті, що навіть сьогодні західні держави не довіряють санкціям України, оскільки докази порушень є таємними і не надаються при запиті обґрунтування цих санкцій. Вони пропонують скористатися досвідом США. Необхідно, пишуть вони, тісніша співпраця між українською владою та західними санкційними органами, включаючи прозорість доказів, які будуть заслухані в українських та міжнародних судах. І наївно вважають, що така недосконала політика боротьби за національні інтереси пов’язана з безкорисливим, але невмілим керівництвом України. Вони вважають, що наші політичні еліти готові діяти, але не завжди здатні реалізувати своє бачення. Однак Україна, принаймні, робить важливі кроки для виправлення цієї ситуації, про що свідчить заміна Резнікова та арешт Коломойського.
Настав час нашим західним партнерам позбутися такого погляду на нашу владу. Час нагадати, що справжнє бажання має тисячі способів, а небажання має тисячі причин. Українська державна номенклатура за коментарями про неможливість радикальних реформ приховує своє небажання змін у системі. Боротьба з корупцією тут не більше, ніж імітація і можливість вибірково віддати будь-кого на суд громадськості, хай і заслужено, але ніколи не здавати своїх.
Корупція – це використання влади для особистої вигоди. І починати ліквідовувати її потрібно не тільки з тих, хто був при владі в минулому, але перш за все з тих, хто при владі сьогодні. А санкції проти компаній, що були внесені до списків під благим приводом боротьби з тими, хто помічений у співпраці з РФ, дуже часто виявляються простим перерозподілом ринків на користь нинішніх власників активів, які сьогодні перебувають при владі або співпрацюють з нею і бажають, за влучним висловом одного з членів команди президента, капіталізувати свої владні можливості. О, як приємно оголосити свого конкурента агентом Кремля, скориставшись загальною тенденцією боротьби з ворогами держави і засекретивши справжні причини санкцій.
Якщо ми знову скористаємося американським досвідом, це може стати ще одним невивченим уроком, який Сполучені Штати здобули у В'єтнамі, Іраку і Афганістані. Автори статті пишуть про те, що ми в Україні повинні створити свій Комітет Трумена. Під час Другої світової війни цей орган був спеціальним комітетом Конгресу, створеним для боротьби з військовими спекуляціями, для забезпечення справедливих ставок за державними замовленнями та планування післявоєнної відбудови. Комітет втілив політичну волю американської еліти, яка перетворила нагляд за контрактами з нудної бюрократі в двопартійний хрестовий поход за ефективну роботу уряду під час війни, забезпечення отримання американською елітою і американським населенням політики, що забезпечує перемогу США у війні і швидке післявоєнне відродження зруйнованих демократичних країн.
На жаль, американська калька в Україні може не спрацювати. Наш державний апарат створить стільки «комітетів трумена», скільки ви забажаєте, – чим більше, тим краще. Всі вони будуть імітувати ефективну роботу і будуть дуже швидко освоювати корупційні схеми і отримувати прибутки від відкатів. Такій досвід в Україні вже є. Створених після 2014 року за ініціативою і під патронатом наших західних партнерів цілих чотирьох незалежних антикорупційних установ: НАЗК, НАБУ, САП і Антикорупційного суду збільшили кількість державних борців з корупцією, але за всі ці рокі так і не досягли суттєвого прогресу у подоланні корупції у вищих ешелонах влади. Наш правлячий клас знає сотні способів як нейтралізувати подібні органи, перетворивши їх на частину загальної владної системи.
Що потрібно зрозуміти нашим американським друзям, щоб цього разу боротьба на українських фронтах як проти російських окупантів, так і проти нашого корумпованості державного апарату, закінчилася перемогою?
Простіше кажучи, політикам у США пора починати співпрацювати не лише з українськими чиновниками і нашим українським офіціозом, а й з українським громадянським суспільством, важливою та активною частиною якого є підприємці, волонтери, незалежні журналісти та блогери. Формула такої співпраці є і простою, і складною для наших американських друзів одночасно. З українським державним апаратом – мовою ультиматумів, жорстких вимог і безкомпромісного тиску. А українське громадянське суспільство має сприйматися як союзники та партнери цього процесу.
Знайти справжніх представників громадського суспільства буде не так просто. Час створити Американській інститут вивчення українського суспільства. Тут потрібні справжні фахівці з внутрішньої політики і наших соціальних процесів, щоб відрізняти незалежні громадські спільноти від тих грантових організацій, які фінансуються тим же Вашингтоном. В українській владній архітектурі вони або займають почесне місце працівників вітрини що створена нашим «shadow state» і які складають звіти про «успіхи» демократії в країні, або досить швидко їхні активісти і «громадські» діячі інтегруються в українську владу, перетворюючись на функціонерів державного апарату.
Наші інтереси:
Зрозуміло, що імітація боротьби з корупцією буде продовжуватися, американцям будуть впарювати те, що вони хочуть бачити та чути. Ця корумпована влада має бути знесена, її мають замінити військові та волонтери – республіка українських громад.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Що треба зрозуміти американцям, щоб наша боротьба цього разу закінчилася перемогою – Гайдай
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Більшість іноземних експертів і політиків, спілкуючись з українцями, не підозрюють, що мають справу з двома протилежними цивілізаціями, дуже різними за своєю ціннісною філософією. Українська державна номенклатура за коментарями про неможливість радикальних реформ приховує своє небажання змін у системі.
20010206.jpg
Про це у своїй колонці на NV пише український політтехнолог Сергій Гайдай.
Матеріал Аріеля Коена, доктора філософії та старшого наукового співробітника Atlantic Council, та Уеслі Александера Хілла, менеджера міжнародних програм з питань енергетики, розвитку та безпеки в Міжнародному центрі оподаткування та інвестицій в The National Interest про необхідність прозорості дій української влади щодо її санкційної політики проти компаній, які залучені до співпраці з РФ та зусиль у боротьбі з корупцією всередині країни – вже не перший дзвоник про проблеми у відносинах України зі США, нашим головним союзником у цій війні.
Автори говорять про проблему, з якою стикається керівництво США при наданні фінансової та військової допомоги воюючій Україні, згадуючи невдачі, яких зазнали американці, намагаючись допомогти воюючому Південному В'єтнаму побудувати демократичну державу, засновану на західних цивілізаційних цінностях на противагу комуністичному Північному В'єтнаму. Про нездатність створити таку державу в Іраку, який американська армія звільнила від режиму Саддама Хусейна. І провал американської політики в Афганістані, де корупція і імітація реформ дозволили талібам за пару тижнів знести все, що створили там окупаційні війська США. Афганські чиновники і прихильники американців не встигали втекти з країни після виведення військових США, а країна з багатомільярдними інвестиціями і переданим їй озброєнням дісталася талібам, які прийшовши до влади, розв’язали терор проти всіх, хто співпрацював з адміністрацією США.
Американські чиновники витратили $220 млрд в Іраку і $141 млрд в Афганістані, витративши гроші своїх платників податків і в кінцевому підсумку не досягнувши нічого істотного. Це значно більше, ніж інвестиції в розмірі $150 млрд (з урахуванням інфляції), які були надані у вигляді кредитів європейським країнам для відбудови після Другої світової війни в рамках плану Маршалла.
Автори статті не хочуть повторювати ці помилки в Україні. На їхню думку, головними загрозами тут є корупція в українському державному апараті та непрозорість санкційної політики військово-політичного керівництва України.
Вони вважають, що Зеленський під тиском державного апарату США та американських політиків, які підтримують американську допомогу Україні, останнім часом почав активно демонструвати свою готовність рішуче боротися з корупцією. Він почав кадрові перестановки в уряді, звільнивши міністра оборони Олексія Резнікова і затримавши Ігоря Коломойського, який підозрюється у відмиванні грошей і перебуває під санкціями в США.
Автори статті точно визначають проблему, але відчувається, що, як і багато американських експертів, вони бачать її поверхнево і не розуміють, що собою являє ця незвичайна незалежна держава, що виникла на пострадянському просторі 32 роки тому.
Більшість іноземних експертів і політиків, спілкуючись з українцями, не підозрюють, що мають справу з двома протилежними цивілізаціями, дуже різними за своєю ціннісною філософією.
Одна з них – цивілізація, успадкована від Радянського Союзу і сформована в останнє десятиліття 20 століття. Це – цивілізація радянської номенклатури і держчиновників, що злилися з криміналом дев’яностих і «бізнесменами», які розбагатіли на монопольних схемах, використовуючи свій політичний вплив, тими, кого в США в кінці 19 століття називали баронами-розбійниками, а ми зараз в Україні – олігархами. Саме вони сьогодні стали нашим правлячим класом.
Іншою цивілізацією є наше громадянське суспільство, яке виросло зі слабких паростків, що були засіяні українським антирадянським дисидентством у перші роки незалежності за три десятиліття в спільноту, яка гартувалася в організації протестів, на великих і малих Майданах, у реалізації свого «права на повстання», в суспільство підприємців, що вимагають економічної політики без податкового та регуляторного тиску, в самоорганізовані спільноти волонтерів, в незалежних журналістів і блогерів, в громадських активістів, у вояків добровольчих батальйонів, що дали початок новій Українській армії та стали на захист країни як у 2014 році, так і в лютому 2022 року.
Коли наші американські союзники мають справу з нашим правлячим класом, упакованим в структури українського державного апарату, вони повинні розуміти, що якщо їхній державний апарат у Вашингтоні часто називають «deep state» – глибинною державою, то для української держави більше підходить термін «shadow state» – тіньова держава. Структура такої держави влаштована так, що для стороннього глядача вона демонструє вітрину, а реальність тут прихована в тіні, яку прикриває ця вітрина.
Реальні цілі і справжня діяльність наших чиновників приховані від сторонніх очей. У вітрині вам можуть показати арешти корупціонерів і російських агентів. А в тіні – вибіркове правосуддя і спосіб боротьби з політичними конкурентами або пошук «цапів-відбувайлів», «стрілочників», «збитих льотчиків» української політики, яких вже не шкода викинути на смітник історії.
Як тут не згадати політика, який збудував державу, де немає корупції, – Лі Куан Ю. Він казав: "Почніть боротьбу з корупцією, посадивши трьох своїх друзів". Для Зеленського ні Коломойський, ні нещодавно заарештований Шуфрич давно не є друзями чи членами його команди. А у правоохоронної системи не було і нема запитань до Олексія Резнікова, який, звільнившись з посади міністра оборони, за словами його наступника Рустема Умєрова, залишив у військовій казні нестачу у 270 млрд гривень. І це – якщо забути корупційні скандали, які супроводжували діяльність звільненого міністра під час його каденції.
До близького друга президента Івана Баканова, колишнього голови СБУ, який тихо залишив свій пост після звинувачень у державній зраді його підлеглих на початку російського вторгнення у влади, теж питань нема. Така ж доля спіткала і Кирила Тимошенка: тиха відставка, але жодного розслідування та підозр стосовно звинувачень у корупції. І, звичайно, боротьба з корупцією ніяк не вплине ні на кого з нинішніх членів уряду чи офісу президента.
Зеленський і його команда досить добре засвоїли принцип, який практикували багато диктаторів минулого і сьогодення: для своїх – все, для ворогів – закон.
Автори статті висловлюють стурбованість непрозорою санкційною політикою нашої влади, демонструючи вражаючі цифри. З лютого 2022 року до українського санкційного списку додано понад 5 715 фізичних та 3 153 юридичних осіб, багато з яких потрапили під санкції через звинувачення у веденні бізнесу в Росії. Наміри добрі і необхідні. Жодних стосунків і жодної співпраці з ворогом і путінським режимом. Ми пам’ятаємо, чим обернулася для колишнього президента робота його кондитерських фабрик у Липецьку протягом двох з половиною років після російської агресії 2014 року, а також закупівлі вугілля в так званих «ЛНР» і «ДНР» під його патронатом.
Але автори вказують у своїй статті, що навіть сьогодні західні держави не довіряють санкціям України, оскільки докази порушень є таємними і не надаються при запиті обґрунтування цих санкцій. Вони пропонують скористатися досвідом США. Необхідно, пишуть вони, тісніша співпраця між українською владою та західними санкційними органами, включаючи прозорість доказів, які будуть заслухані в українських та міжнародних судах. І наївно вважають, що така недосконала політика боротьби за національні інтереси пов’язана з безкорисливим, але невмілим керівництвом України. Вони вважають, що наші політичні еліти готові діяти, але не завжди здатні реалізувати своє бачення. Однак Україна, принаймні, робить важливі кроки для виправлення цієї ситуації, про що свідчить заміна Резнікова та арешт Коломойського.
Настав час нашим західним партнерам позбутися такого погляду на нашу владу. Час нагадати, що справжнє бажання має тисячі способів, а небажання має тисячі причин. Українська державна номенклатура за коментарями про неможливість радикальних реформ приховує своє небажання змін у системі. Боротьба з корупцією тут не більше, ніж імітація і можливість вибірково віддати будь-кого на суд громадськості, хай і заслужено, але ніколи не здавати своїх.
Корупція – це використання влади для особистої вигоди. І починати ліквідовувати її потрібно не тільки з тих, хто був при владі в минулому, але перш за все з тих, хто при владі сьогодні. А санкції проти компаній, що були внесені до списків під благим приводом боротьби з тими, хто помічений у співпраці з РФ, дуже часто виявляються простим перерозподілом ринків на користь нинішніх власників активів, які сьогодні перебувають при владі або співпрацюють з нею і бажають, за влучним висловом одного з членів команди президента, капіталізувати свої владні можливості. О, як приємно оголосити свого конкурента агентом Кремля, скориставшись загальною тенденцією боротьби з ворогами держави і засекретивши справжні причини санкцій.
Якщо ми знову скористаємося американським досвідом, це може стати ще одним невивченим уроком, який Сполучені Штати здобули у В'єтнамі, Іраку і Афганістані. Автори статті пишуть про те, що ми в Україні повинні створити свій Комітет Трумена. Під час Другої світової війни цей орган був спеціальним комітетом Конгресу, створеним для боротьби з військовими спекуляціями, для забезпечення справедливих ставок за державними замовленнями та планування післявоєнної відбудови. Комітет втілив політичну волю американської еліти, яка перетворила нагляд за контрактами з нудної бюрократі в двопартійний хрестовий поход за ефективну роботу уряду під час війни, забезпечення отримання американською елітою і американським населенням політики, що забезпечує перемогу США у війні і швидке післявоєнне відродження зруйнованих демократичних країн.
На жаль, американська калька в Україні може не спрацювати. Наш державний апарат створить стільки «комітетів трумена», скільки ви забажаєте, – чим більше, тим краще. Всі вони будуть імітувати ефективну роботу і будуть дуже швидко освоювати корупційні схеми і отримувати прибутки від відкатів. Такій досвід в Україні вже є. Створених після 2014 року за ініціативою і під патронатом наших західних партнерів цілих чотирьох незалежних антикорупційних установ: НАЗК, НАБУ, САП і Антикорупційного суду збільшили кількість державних борців з корупцією, але за всі ці рокі так і не досягли суттєвого прогресу у подоланні корупції у вищих ешелонах влади. Наш правлячий клас знає сотні способів як нейтралізувати подібні органи, перетворивши їх на частину загальної владної системи.
Що потрібно зрозуміти нашим американським друзям, щоб цього разу боротьба на українських фронтах як проти російських окупантів, так і проти нашого корумпованості державного апарату, закінчилася перемогою?
Простіше кажучи, політикам у США пора починати співпрацювати не лише з українськими чиновниками і нашим українським офіціозом, а й з українським громадянським суспільством, важливою та активною частиною якого є підприємці, волонтери, незалежні журналісти та блогери. Формула такої співпраці є і простою, і складною для наших американських друзів одночасно. З українським державним апаратом – мовою ультиматумів, жорстких вимог і безкомпромісного тиску. А українське громадянське суспільство має сприйматися як союзники та партнери цього процесу.
Знайти справжніх представників громадського суспільства буде не так просто. Час створити Американській інститут вивчення українського суспільства. Тут потрібні справжні фахівці з внутрішньої політики і наших соціальних процесів, щоб відрізняти незалежні громадські спільноти від тих грантових організацій, які фінансуються тим же Вашингтоном. В українській владній архітектурі вони або займають почесне місце працівників вітрини що створена нашим «shadow state» і які складають звіти про «успіхи» демократії в країні, або досить швидко їхні активісти і «громадські» діячі інтегруються в українську владу, перетворюючись на функціонерів державного апарату.
Зрозуміло, що імітація боротьби з корупцією буде продовжуватися, американцям будуть впарювати те, що вони хочуть бачити та чути. Ця корумпована влада має бути знесена, її мають замінити військові та волонтери – республіка українських громад.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта