Дві польські дівчини, - Марта Ейхарт та Йоання Стжижевська, закохалися в українській сорочці. Доцінили цю народну красу. Непосидющі і творчі особистості, вони вирішили на повному серйозі зайнятися сорочками. Це мабуть їхня заслуга, що на Півдні Польщі все частіше для ресторанів замовляють саме вишиванки, а у Варшаві ходити у вишиванці незабаром може стати останнім криком моди.

Вироби з під знаку віртуальної Карпатської Рустикальної Галереї www.soroczka.pl вже почали навіть здобувати перші нагороди.

Йоанна Стжижевська - співвласник Галереї, закінчила варшавський університет, де вчилася на історичному факультеті. Йоанна вже почала вивчати українську мову. Але, розмовляли ми, поки що польською:

- Збіглися дві ідеї, Одна, - про заснування власної фірми. Але ми, на жаль не мали багато грошей, тому й не було коштів на таку інвестицію. І через це ми тепер маємо інтернетну, а не стаціонарну крамницю, за яку необхідно було б добряче заплатити.

А друга ідея така. Я народилася і довгий проживала у Бєщадах, а тепер я досить часто туди повертаюсь. З тих країв походить частина моєї родини. Моя бабця народилася в Беньовій, поблизу Турки, - тепер це Україна. І звідси моє зацікавлення тим регіоном, - це Бєщади, Бескид і Карпати.

У нас сьогодні мало хто знає і пам’ятає, як колись були Карпати більшими, ніж нам сьогодні здається, як у цих горах співіснували кілька різних культур, і там створювалося чудове мистецтво.

Так що було дві тенденції, - бажання створити власну галерею і бажання нагадати про культуру Карпат. Звідси й екзотичні, як здається полякам, сорочки, ліжники, ґердани чи вироби з бісеру.

А усе це спадщина не лише Польщі, а й Центрально-Східної Європи.


Чи подібний інтернетний магазин вже існує в Польщі?

- Мабуть, що ні. На скільки я знаю, існують крамниці з народною творчістю, але там увесь товар продається гамузом. А ми рішились на показ сучасної творчості, що натхненна народними промислами з конкретного реґіону. Мені здається, що саме в Карпатах створюється таке оригінальне, унікальне мистецтво і що є можливість показати як формувалося це мистецтво, які впливи існують сьогоднішнього українського, румунського чи словацького мистецтва. Або пригляньмося до групи, яка там проживала, тобто сьогоднішніх русинів, яких все менше й менше. Їхню культуру варто показувати і нагадувати про неї.


А що говорять українці з Польщі чи з України, коли вони бачать такі речі? Та й звідки Ви їх берете?

- Власне тиждень тому ми мали робітню по виробах з бісеру для групи українців, які приїхали на запрошення Американсько-Польсько-Української Ініціативи Співпраці ПАУЧІ. Вони були дуже позитивно здивовані, що такого типу творчість показується у Польщі.

Я не приховую, що частину речей ми беремо з України, або користуємося матеріалами і ідеями, які ми знаходимо в українських джерелах.


Очевидно, Ви маєте своїх виконавців ? Але, це ж речі унікальні і необхідно знати певних народних умільців, які зрештою мабуть розсіяні по світу.

- Оскільки нам тяжко охопити усіх, то ми намагаємося самі напрацьовувати такі контакти. Ми почали з того, що співпрацюємо з об’єднаннями регіональних митців з реґіону мого походження. Саме у Бєщадах, я знаю найбільше таких людей. Це, наприклад, Товариство Реґональних Продуктів Бєщади.

Крім цього, ми намагаємося налагоджувати контакти з людьми з України та Румунії. Час від часу ми здійснюємо такі творчі подорожі. Ми звичайно, ж було у Косові, в Інституті Прикладного і Декоративного Мистецтва. Ми також відвідували румунський регіон Марамуреш, який також дуже близький до Гуцульщини. Ми там теж встановили контакти з народними умільцями.


А хто купує Ваші пропозиції ? Мабуть цінителі з Канади, з Америки, з Німеччини?

- Я Вас може здивую, бо дуже велике зацікавлення існує власне у Польщі. І не лише осіб з карпатського регіону, а й людей з різних куточків Польщі. Бо, наприклад, ми були на ярмарку у Вйонкові на Мазурах, то там ми зустріли одного пана, який сказав, що такі зразки виробів з бісеру він останній раз бачив десь на Волині. На радощах, він накупив у нас багато речей.

Так що поляки цікавляться, але не байдужі й представники української діаспори зі Штатів чи з Канади, з Лондону чи з Німеччини. Щоправда, існують і українські крамниці народної творчості, вони користуються попитом саме в українців, а ми – через те, що представляємо загально Карпати, - то мабуть маємо більше зацікавлених осіб з різних груп. Це відіграє таку пропагандистську, популяризаторську роль.


А як Вам вдається усе це поєднувати – і віртуальну крамничку пильнувати, і в експедиції їздити, і зустрічатися з людьми, і особисто працювати на різних роботах і ще й навчання для шанувальників прикладного мистецтва проводити?

- На щастя ми не все робимо самі, ми користуємося допомогою митців, які постачають нам свої роботи. Бо наша вимога така, - щоб ручна робота була створена для сучасника. Тобто, щоб це не були ніби музейні експонати, а щоб ці речі можна було носити і застосовувати у сучасному світі. Бо лише таким чином ми можемо зацікавити сучасного споживача.

Так що наприклад дівчата, які роблять коралі чи бісер, вони й проводять навчання.

Одні заняття ми проводимо у Бєщадах, а другі, - у Варшаві, де проживає інша дівчина, випускниця Народного Університету в Вздові, де власне й навчають прикладному мистецтву регіону Карпат. Там техніки навчають українці з Сянока та з Бєщад.

Що найбільш цікавить Ваших клієнтів, чи є якийсь товарний шлягер номер 1?

- Це залежить від пори року. Я б сказала так, взимку чудово продавалися гарні полярові блузи і светри з українською чи карпатською вишивкою. Усі купували такі поляри, бо вони були вигідні для зимового періоду, - теплі, гарні і естетичні. Тепер, влітку, ми продаємо багато біжутерії, дівчата купують перстені, намисто, кулончики. Але купують також і вишивані сорочки з традиційним орнаментом. Так, що шлягер залежить від пори року.


Ну, добре, а яку www.soroczka.pl має візитку?

- Власне візитка, – це сорочка. Бо все почалося від неї. Я так подумала собі, - ні, ну таких красивих сорочок, що я їх бачила в Україні і які носять дівчата з народних лемківських чи бойківських ансамблів, - ніде не можна купити в крамницях. Я подумала - чому дівчата не можуть носити таку красу, адже це і гарно і водночас модно, адже існує мода на фольк.

Я бачила якісь сорочки з Мазур, з Татр, але чомусь не було з того регіону, з якого я родом.

Тоді я й вирішила, що хай сорочка буде фірмовим виробом нашої галереї. І тому на всіх наших візитках є стара сорочка, світлина якої зроблена в Етнографічному Музеї у Варшаві. Ця сорочка десь з-під Команчі стала символом нашої галереї.


Чи поляки розуміють слово СОРОЧКА, чи може таке слово існувало у сторопольській мові?

- Це не було старопольське слово, це чітке русинське чи українське слово. Тому у нашій галереї ми маємо такий спеціальний словничок, де ми розтлумачуємо що це сорочка, що це кривулька, ліжник, або як колись називали нашийники. Коли ми проводимо заняття, то вчимо наших учнів – що таке ґердан чи силянка, і мушу сказати, що поляки все більше зацікавлені цією справою, бо ми не є таким однорідним народом. У нас багато національних меншин і це нарешті вже помічається. І наша культура складається з багатьох впливів, зокрема з русинської і карпатської культур.


Як довго існує ваша віртуальна крамниця?

- Крамниця існує більше року. Як на такий короткий термін, то нам вдалося зробити багато. Ми хочемо дійти до отримувачів за океаном, в Штатах, у Канаді, тому працюємо нині над англомовним варіантом нашої інтернетної сторінки. А крім цього, ми хочемо більше проводити занять. Не лише з бісерної біжутерії, яка користується нині великим зацікавленням, але й вчити людей писанкарства. Ми мабуть на Великдень, запросимо писанкарок з Гуцульщини, бо там мабуть найкращі у світі писанки.

Крім цього, ми хочемо робити заняття по вишиванню хрестиком, який характерний для того регіону, і будемо проводити заняття для дітей.


----------------------------------------------------

В тему:

Проект Сенсар: мова, одяг, Лінукс

Український костюм у часі і просторі

Нова арійська культура: естетика, стиль, дизайн