– У нас була фантастична розмова колись із сайтом inosmi.ru. Це була така перша чат-конференція. Я відповідала десь, мабуть, тиждень на запитання, які прийшли в чат. Це ще було задовго до другого Майдану, років 10 тому. Це було дуже для мене важливим досвідом – пошук на тій стороні людей адекватних, здатних до діалогу. Старалася я, старалася, в кінці прочитала перший комент: «Умный, но опасный враг». Десь невдовзі після цього редактора сайту inosmi.ru взагалі зняли, - розповіла головний редактор газети "День" Лариса Івшина. 

Російська «Российская газета» і українська газета "День" обмінялися шпальтами. Ідея була в тому, щоб показати, яку Росію ми любимо, продовжує розповідь Лариса Івшина. На тому етапі це було сприйнято з дуже великим інтересом. 

– Ми були тією єдиною газетою, яка, зокрема, провела круглий стіл до двохсотліття Герцена. І зрозуміло, що режим, який сформувався в Росії, – це антипод розумінню нашому. І там не було ніяких торжеств на двохсотліття Герцена. Саме тому, що Герцен бажав свободи не лише Польщі, а й Україні, але й, очевидно, Росії, а розуміння сьогоднішнього російського режиму – антипод свободі.

Я тоді теж отримала відгук з російської сторони, і вони зробили шпальту про українців – яку Україну вони люблять. Коли ми зачитали, то картина була дуже дивна, але очікувана. Вони, звичайно, люблять українців, які гарні пісні співають, і дівчат наших симпатичних, наші продукти смачні й борщ, і так далі. Але вони не визнають за українцями громадянських чеснот, власної історії, окремої, абсолютної, яку імперія постійно вживала для свого вирощування.

І це є великим водорозділом. Це насправді рейдерськи захоплена Росією українська історія стала їм поперек цивілізаційного розвитку.

– Чи, на Вашу думку, це є причиною того, чому зараз російські ліберали (серед них і багато колег-журналістів) кажуть, що вони втомилися від непорозуміння з українцями. Бо вони кажуть, що вони щиро вболівають за Україну, що вони щиро не люблять російський режим і щиро радять українцям, від чистого серця, але, разом з тим, не розуміють, чому українці їх відкидають, чому закликають каятися, чому не хочуть називатися братами?

– Насправді, причина в тому, що більшість російських лібералів не знає Україну, не розуміє і сприймає будь-яке побажання зрозуміти історію України, читати її не зі своїх підручників, навіть не з Карамзіна, а прочитати історію, зокрема, яка написана в серії «Україна інкоґніта» в газеті «День» – для них це великий ступор.

Коли я говорю про російських лібералів, то останній свіжий приклад – непоганий канал «Дождь», де, очевидно, середовище мислячих людей, яких можна слухати, дивитися, їхні оцінки цікаві. Але що стосується України, там одразу ж виступає «Путін-лайт». Я дивлюся їхній рекламний серіал «Россия – это Европа». І, виявляється, «Росія – это Европа», це означає те, що Росія, виявляється, раніше «Хартії вольностей» мала «Русскую правду».

І нікого не ступорить, що, наприклад, ми створили книгу – спеціальна книга, присвячена темі одній – «Сила м’якого знаку». Одне діло – «Руська правда» Ярослава Мудрого, а інша справа «Русская правда», яка не має ніякого відношення ні до Ярослава, ні до руської правди, ні до Києва.

Тобто міф, вирощений свого часу імперією, пожирає російських лібералів. Зараз. Мені дуже шкода, я симпатизую по-людськи дуже багатьом хорошим російським мислителям, які б’ються в цих посиланнях і не можуть з цього вибратися.

Шлях є абсолютно ясний і, свого часу, коли, знову-таки, ми пробували цей рецепт діалогу з росіянами, в мене книга «Дві русі» вийшла 12 років тому з передмовою, в якій ми казали: «Чим ми можемо допомогти Росії?» Це було наше постійне бажання – допомогти Росії, але з якої платформи?

Ясне діло, що і Україна повинна пройти свій шлях. Тому, що українські політики багато в чому не перебувають у тренді якогось історичного мислення чи якихось своїх ініціатив. Вони так само плетуться в хвості минулих політичних режимів без всякого бачення майбутнього.

– Дехто із російських наших співрозмовників у Росії вважає, що українцям потрібно також вичавити із себе комплекс молодшого брата, що він заважає відносинам із Росією.

– Це їхня улюблена мантра. Вони вважають, що ми з комплексу жертви не виходимо. Так, у багатьох людей це є. Є історія України. З великими травмами. З великими досягненнями. Але ця історія України говорить про окремість.

На якомусь етапі, звісно, ми були включені в історію Російської імперії. На шкоду обом, зрештою. Тому, що ми консервували їхні проблеми. Вихідці, просвідчені люди з Києва їхали у полюс сили, яким тоді стала Московія, і навчали їх, наставляли. Потім передали естафету німцям. І таким чином сформулювали разом величезний фантом. І сьогодні цей фантом абсолютно не має далі чим жити, крім пожирання власних свобод громадян, своїх уявлень про те, як жити в цивілізованому світі.

Російська проблема є такого розміру, що втягує в свою орбіту багато країн світу. Це світового рівня дискусія: «Що робити з Росією? Як їй допомогти повернутися на цивілізаційний шлях розвитку?»