Полтава. Сквер, що праворуч від Жовтневої, однієї з головних, але затишних вулиць старого міста. Завжди думав, що то й не місто, де немає давніх забудов.
Тепла, камерна, змістовна розмова, довкола раює літо, багато сонця, а сонце – радість… Дуже не хотілось, щоб хтось швиденько запхав літо у лантух, вкравши його у нас, та поніс, пришвидшуючи ходу, десь ген аж за обрій.
Співрозмовниця відома мисткиня молодої генерації, зовнішньо стримана, рівним голосом веде мовлення, від початків, себто, епізоди – згадки про дитинство. Та несподівано прорвався щирий сміх, смішинки покотилися срібними краплинами і загубилися у густій траві… Радісно людині від споминів про дитячі роки, і від сновидінь, які наснилися у Сон – Країні. Ніколи так солодко, так спокійно, не спиться, як у ті літа, коли дитинча зачароване теплом маминого слова, або пісні.
« На кінці уяви ,
На кінці молитов,
Де сходяться дві паралелі,
Рожево – фіолетна, кучерява,
Пропахла айстрами
Моя Сон – Країна…».
( з вірша « На кінці молитов», Ліди Палій ).
Це обдароване дівчатко малювало з двох з половиною рочків, з п’яти - займалася гімнастикою, досягла другого розряду, з десяти – танцювала у професійному гуртку. В шістнадцять років, як митець ілюструвала книжки серйозних авторів. Навчалася у студії « Соняшник», при Палаці дитячої та юнацької творчості. Опановувала знання художника – кераміста, тепер її приваблює живопис ( у широкому контексті ), станкова графіка. У 1995 році була учасницею міжнародного фестивалю дитячої творчості « Підводні фантазії», у віці … 9 років. Загалом же, за роки дитячі і юнацькі, неодноразово визнавалася лауреатом конкурсів і фестивалів.
Прагнення пізнання, вдосконалення і бажання стати професійним художником привели Марію Панченко ( саме так звуть головну героїню публікації ), до лав студентства архітектурного факультету ПНТУ імені Юрія Кондратюка, за фахом – образотворче і декоративно – ужиткове мистецтво. По здобутті вищої освіти залишилася працювати асистентом кафедри образотворчого мистецтва.
Митець має бути наділений різнобічними хистами, - ірреальне бачення, асоціативне мислення, винахідливість… Думати, аналізувати, вигадувати – зовсім не аномалія, це індивідуальне дихання розуму.
Панна Марія мисткиня обособлена, вона – виразна індивідуальність. У її картинах помічаєш – застиглість, статичність, вміння малярським способом, - на папері, полотні зупинити мить, а кожна з миттєвостей своєрідно прекрасна і неповторна. Звідкіля саме таке підґрунтя, із котрого « зростають» роботи художниці ? В цих роботах багато повітря і помітна об’ ємність.
Вона практикує заняття йогою ( індуська філософська система ), у якій важливими є – різні методи медитації, психічний тренінг, дихальні практики.
Мешканці Тибету перекладають санскритський термін « йога» як «налджор», що означає – повний ментальний спокій, відповідно, майстерність споглядання, медитації. Ось ця, одна із східних практик знайшла не пряме, швидше, дзеркальне відображення у творчості Марії Панченко. Доречними будуть слова великого Боргеса : « Бути – значить бути віддзеркаленим». Зосередження на внутрішньому, впливає на придання першорядного значення формі і лінії, тоді кольористика відходить на другий план. ЇЇ вабить і захоплює можливість трансформації форм.
Нині поширене помилкове судження, згідно якому, плутають знання з поінформованістю. Адже можна володіти грандіозним масивом інформації і при цьому нічого не знати, тобто, не вміти. Можна знати, не займаючись накопиченням огрому інформації, - уміти практично керувати особистою волею на всіх рівнях проявленого буття. Другий підхід застосовує у творчому житті Марія.
У ролі художника – ілюстратора ( співавтора ), оформила тридцять книжок.
« Спочатку як читач мушу відчути поезію, потім, як художник… А тридцять проілюстрованих книжок – це старт», - впевнено твердить мисткиня. ( Серед них, дві книжки поезій Інни Снарської, Наталії Баклай, Діани Штепи, Л. Таран – Пономаренко, історичної прози В. Ковпака ). « Я пірнула у їх світ, завітала у гості до Поезії…», - зізнається Марія. Посутній вплив на її творчість справляє висока Музика : « Я відчуваю ноктюрни Шопена, твори Дебюссі. Залюбки слухаю народні мелодії».
Денний галас, гамір тихне. У другій половині дня сонце вже не таке палюче, та воно розігріло іншу музику, музику запахів… Звідкілясь долинула ностальгійна мелодія, чи то з уяви ?
« Кінцями пальців чую
Звуки фортепіано
З чужих вікон,
Сидячи на ганку,
Всотую теплий вечір
На те, щоб покласти його
На горище, мов яблуко
Й заховати на зиму».
( з вірша « Цвіркуни косять трави», Ліди Палій ).
А про що мріє Марія ? Довідатися буде змога лише при наступній зустрічі…
Андрій Будкевич.