З давніх давен у наших предків то було Свято Долі з молодіжними обрядодiйствами та забавами. З поширенням християнства на нього наклалося свято Катерини, яка вважається заступницею шлюбу та наречених.

На Катерину дівчата ворожили і закликали долю. Вранці, до схід сонця, вони йшли в садок і зрізали гілочку вишні. В хаті ту гілочку ставили у пляшку з водою і чекали свята Маланки. Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака.

Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли “закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: “Доле, доле, йди до мене вечеряти!” Якщо в цей час заспіває півень - “доля обізвалась”.

Хоч Катерини вважалася жіночим святом - святом жіночої долі, але й парубки на нього зважали. Напередодні Катерини вони постили, щоб Бог послав їм добру і гарну жінку.