Записи в блогах

Відновлена, новітня держава не тільки не виправдала надій і сподівань мільйонів українців, а навпаки – тихесенько, підступно (за допомогою анти – державників на високих посадах ) сприяла поступовому ( непомітному ) занепаду, деградації Ідеї Нації і самого народу. У « не нашій» державі права окремих індивідів поставлені над правами національними. Саме поняття Нації, мови, традиції, звичаїв, загалом, української культури відходять у минуле, точніше усе українське туди затягують. Наступає звідусіль космополітичне, цебто безнаціональне і чужинське. Українці як спільнота, як окремішня раса ( не біймось цього слова, його часто вживав у своїх працях далекоглядний науковець – Юрій Липа ) владоможцям не потрібні. Так званим « володарям і хазяям» життя більш знадобляться і до вподоби, - москвомовні, без визначених поглядів громадяни, якими легко крутити навсібіч, як « циган сонцем». Але у кожної нації є право, право господарювати на власній, споконвічній землі. Влада Нації у своїй державі, зветься націократією. ( Є така чудова і корисна праця М. Сціборського « Націократія» ). Нація ж, як природня спільнота, найбільш живий та біологічний організм, що має спільне походження, расовий тип, ментальність, мову, територію проживання, культуру, має безумовне право на життя, збереження своєї расової та духовної самобутності. Якщо нація цього не має, то у неї є невід’ємне право виборювати ці свої права, у поки що « не своїй» державі. Правий шлях… Синонімічний ряд тягнеться від правий до – право, правда, правило, правильно. Йти правим шляхом, це йти за правдою ( історичною і національною ), тобто за заповітами Творця ( Бога ), за законами Природи, створювати Правильно організації і партії ( за ієрархічним принципом, включаючи сковородинське « рівність у нерівності», обов’язкова наявність ідеології і т.д. ). У протилежність правим – ліві погляди і партії. Взагалі етимологію слова « лівий» знають усі. Зазирнім хоч на часину вглиб нашої історії. « Руська правда», збірка стародавнього руського права, складена в Киівській державі у 11 – 12 століттях на основі звичаєвого права. Коротка « Руська правда» ( 43 статті) містить у собі чотири складові. Правда Ярослава Правда Ярославичів Покон вирний ( один з платежів ). 4.Урок мостникам « Руська правда» дуже важливе джерело для розуміння і пізнання древніх норм праукраїнського звичаєвого права. Ця пам’ятка доби середньовіччя мала значний вплив на всі подальші пам’ятки, зокрема, на Литовський статут. Сократ у Платоновій « Кратил» говорить, що « право» тяжко зрозуміти. Бо це щось дуже швидке, і таке, що все пронизує. Право не тільки все пронизує, а і всім править. Звідси легко виводиться, що – і праведний, і правосуддя, і правоохоронці, всі ці слова – терміни тотожні до слово- поняття, - справедливість. А справедливість є знаковим слово – змістом для християнської традиції, бо ж і Бог – втілення справедливості. Отже, правити треба по праву, чи правили так у наших краях ? Можливо, дуже – дуже давно. Давайте поглянемо на той світ у координатах якого живемо зараз у ширшому контексті. У розумінні України і співставленні її як держави з Європою, країнами інших континентів. Так ось, це світ де майже немає святощів, а отже немає посвячених Великій Ідеї. Стосовно України, це ідея побудови національної, націократичної, а відтак, справедливої держави, на уже своїх землях у прямому розумінні слова. Не лише для українців, а для усіх, хто володіє і шанує українську мову, культурну спадщину, узагальнено – всі українські духовні цінності. Звідкіля духовний занепад у Європі ? Одна з причин криється у тому, що ті духовні вартості, які наповнювали суспільний порядок, щезли, і досі їх місце залишається порожнім. Причина і у потуранні людським слабкостям, у багатьох є страх зіштовхнутися з чистими, свіжими силами світу, світу як Енергії. Правий був італійський барон, коли писав : « Тільки при усвідомленні можлива дія». Тому тепер дуже актуальні засади : ні компромісам, ні пристосуванству до обставин, українцям необхідний радикальний поворот, що призведе до повної заміни старої Системи. Повної заміни старих персоналій ( не за віковою ознакою ). Тих політичних персон, котрі уже 23 роки демонструють повне банкрутство свої ідей і обіцянок, у яких – обіцянки і їх виконання, ніколи не одне й теж саме. Головне для них, казати людям те, що ті хочуть почути, щоб знову обрали їх, « не замінимих». Вони нагадують колоду засмальцьованих карт, на яких зображені остогидлі фізіономії, для більшості нашого народу. Ліна Костенко певно зверталася до них : « Не говоріть від імені народу, розперетричі ви йому вклялись !». Стоїть руба питання – чи є бодай у пасіонаріїв сили і усвідомлення свого завдання і чи є воля для реалізації ? Мусить віднайтися і бути ! Інакше не бачити змін. Мають з явитись, прийти, та власне, вони вже уявнилися, Нові Люди, стоїчні захисники інтересів українства, у головах і діях їх, добро спільноти буде домінувати над власними інтересами. На їхньому ( українському) боці Правда і право бути обраними від української спільноти. Доволі з нас уже того, що продовжують формувати людину натовпу на основі демо – ліберальних, плебейських цінностей. Протиставмо сучасному декадентському світу, світ Традиції з чіткою ієрархією і притаманною їй трансцендентністю. Також про те, про що не можна мовчати, про те, що бентежить душу і ріже очі. Про жалюгідне становище української мови в Україні, і не тільки… Одне з останніх соціологічних опитувань засвідчило, 94% росіян в Росії вважають правильним рішення про приєднання Криму до Росії, правильніше, окупації РФ Кримського півострова. Це дані Всеросійського центру вивчення громадської думки, опитування проведене 14 – 15 червня, повідомляє Бі – Бі – Сі . Чи не до цих 94 % громадян РФ звернення з плакату на Майдані у Києві : « Любим русских. Ненавидим Путина»??? У багатьох містах можна побачити панно з двомовним текстом на тлі Прапора України: « Єдина країна.Единая страна.» З ефірів багатьох радіостанцій лунають пісні, - куплет українською, куплет російською. Це не до єдності призведе, а ще до більшої роздільності ! Давайте без лукавства. Патріот України, незалежно від національності, на третьому десятку літ відновленої державності, може не володіти державною мовою ? Ні ! Бо знаємо, мова – це не тільки звуки… Російська мова де – факто уже давненько в Україні, друга державна, даруйте, радше – перша ( у великих містах, так точно ! ). Радіють у Кремлі, радіють шуфричі і медведчуки, бо знають, чимало з москвомовних не хочуть бути незалежними від Росії ( події на Донбасі промовисто свідчать…). Це велика небезпека. Ще один архіважливий момент, не один, навіть не два демо – ліберали волали з екранів ТБ, заявляючи : « Не має значення на якій мові розмовляти, до якої церкви ходити і т.п.». Та має значення, і при тому велике ! Такі непродумані заклики і призвели почасти до того, що вже не має значення, - під якими прапорами ходити ? ! Так, чи не так не шановні панове ! Війна, що ще триває, це війна за Україну на етнічних землях українців і проти України. Догралися з компромісами щодо відвертих ворогів і проявів ненависті у своїй же хаті до нас, ніби господарів, а хлопці гинуть… « Добрі поради, хто б їх не давав, народжуються від мудрості правителів, а не мудрість правителів з’являється від добрих порад». Це з Макіавеллі, і на додаток, від цього ж видатного мислителя : « Якщо звернемось до тих правителів Італії, що втратили владу, то побачимо, що найбільш слабким місцем їх було – військо». Зруйновано армію і ледь не втратили державність ( Крим втрачено, сподіваємось тимчасово). Не було у нас від 1991 року мудрих правителів, а були ті, до речі – усі 4 президенти, котрі поволеньки руйнували військо. Чи понесуть відповідальність, кримінальну звичайно ! Чи як завжди гостру проблему забалакають ( політтехнологи допоможуть ! ), а потім – забудуть. Гранично чітко і правдиво « рубанув» словом Євген Голибард : « А що нині відбувається у середовищі українських пересічних громадян із подачі євро орієнтованих можновладців ? А відбувається « мирне» впровадження у свідомість українців інтересів ворожої держави, шляхом призвичаєння до «русского мира» в його підступному філологічному варіанті». Доктор філософії і етнолог Вадим Мицик попереджає : « Виступи за надання російській мові державного статусу є передумовою інтервенції Росії в Україну. Український народ має свою мову і її треба йому повернути у всі сфери життя, а не розвивати чужорідну. НЕ МОЖНА ТВОРИТИ ВЛАСНУ ДЕРЖАВУ НА ЧУЖІЙ ОСНОВІ». Нас і надалі намагаються позбавити національно – етнічної ідентичності. Ось де широке поле діяльності для Правих. Революція Гідності продемонструвала і значну активізацію націоналістичних середовищ .Країна побачила на власні очі, - рішучість, сміливість, дієвість представників « Правого Сектору». Цим хлопцям завдячуємо в значній мірі ,що змінився курс революційних подій, простіше, - від пісень і танців, до радикальних дій супроти відвертого ворога. Згодом, « Правий Сектор» на фундаменті УНА трансформувався в партію. У лавах цієї націоналістичної формації, та серед її прихильників є українці, які хочуть насправді і можуть змінити Україну до кращого. Їх варто підтримати і співпрацювати з ними. ( Звичайно, не все так добре, вже і у цю праву партію проникають, поки що поодиноко, гонорово – амбітні кар’єристи , яким не вдалося прорватися до влади у іншій партії, у ВО « Свобода», та ж мова не про таких…).. Це не агітація, не вихваляння правих в Україні, це вигук зі споду душі. Бо якщо не вони, то знову « лівацькі» сили порядкуватимуть у державі. Частенько доводиться відвідувати Київ і Київщину. Важко не помітити активну, практичну діяльність « Правого Сектору» Київської області. Спокійно і впевнено керує цією структурою стриманий, але твердий і послідовний націоналіст Ігор Мазур, більш відомий під псевдом « Тополя». Дуже воно йому личить, бо за давніми легендами Україну охороняє народне дерево- Раїна ( Тополя пірамідальна ). Він і є охоронцем України і українських ідей, вже не одне десятиліття. Бойовий і мудрий сотник Майдану – Тарас Усатенко, Олександр Дудка ( аналітик і вправний організатор), Сергій Фесенко, усі вони працюють безпосередньо з людьми, мешканцями – Богуслава, Миронівки, Ірпеня, Бучі, інших населених пунктів області. Права ідея завдяки їм, крокує і поширюється українськими землями. … закінчив читати чудову книжку аргентинського психотерапевта Хорхе Букая « Історії для роздумів». Наприкінці твору автор пише про три істини, що не залежать ні від часу, ні від обставин : « Істини – гори дані нам для того, щоб побудувати свій дім на міцному фундаменті ( наш дім – Україна ). Істини – ріки – щоб втамувати нашу спрагу і пливти по ним в пошуках нових обріїв ( національна ідея і націократія ). Істини – зірки – щоб вони вказували нам шлях навіть в найтемніші ночі ( праві ідеї освітлять шлях, аби не збитися на манівці). Правий шлях – правильний, буде і переможним ! Андрій Будкевич,

Наша компания давно состоит в сфере спорта и физической культуры, и для сервиса мы стремимся создавать качественные условия всем клиентам.

Сучасна траса – асфальтівка пролягала у напрямку від столиці до Богуслава, а там, ще далі, дорога простішала до села Дешки. Ця місцевість знаменита не тільки тим, що тут тихо плинуть води річки Рось, Богуславщина – це той край, звеличений класиком Нечуй – Левицьким у вічнім творі « Кайдашева сім’я». Від кінця 60- х років минулого віку і донині, у цьому напрочуд красивому селі замешкав Василь Іванович Забашта з дружиною – Людмилою Іванівною. Знайомство з видатним митцем, педагогом, громадським діячем відбулося у буремні дні Революції Гідності. За порадою відомого, знаного і знатного художника Феодосія Гуменюка відвідав виставку творів і прийняв участь у прес – конференції Василя Івановича. Його картини не можуть залишити байдужими людей, які люблять і цікавляться українським малярством. Коротке знайомство з подружжям Забашт і запрошення, таке просте і щире : « Приїжджайте до нас у Дешки, коли прийде літо». Щоб скласти уяву про красу природних ландшафтів села, бракує слів. Тут побачите – і невисокі з округлими вершинами гори Київщини , і яри, балки, пагорби, урвища, розлогі долини, здається наче потрапив на територію казкового князівства, із ясних спогадів дитячих років. Юрко, онук Василя Івановича, виявився добре поінформований екскурсовод, він оповів коротку історію села, показав, де колись стояла козацька церква, де млин, де – сільська корчма… Ми удвох пройшли по периметру усю відстань довкола Дешок. Враження і емоції незабутні, трішки постояли над рікою Рось, милуючись чарами водної артерії. Рід Забашт походить із Слобожанщини. Батько, Іван Федорович – з чумаків, мати – Ганна Іванівна, з хліборобської родини Живолупів. 18 липня 1918 року на хуторі Бабенковому, Ізюмського повіту, Харківщини народився майбутній Художник. Світ кольорів вражав його ще змалечку. На печі мав « картинну галерею», з обгорток від цукерок, котрі привозили батьки з ярмарок. Малював скрізь, на парканах, на стінах хати, на корі дерев. Мав, чи не вроджену любов до книжок і майстрування. У віці 12 років написав перший портрет, олійними фарбами, свого дядька по фотографії. 1938 – й рік, став роком сповнення заповітної мрії. Василь Забашта – студент Харківського художнього училища. Пощастило на наставників, учителів, - В. Касіян, А. Головашов ( учень В. Сєрова). Митець згадує : « До цього часу пам’ятаю руку Василя Ілліча Касіяна, яка допомагає моїй правиці відчути олівець при рисуванні й веде за собою». Та недовгим було щастя студентське… Відправили на радянсько – фінську війну. Отримав важке поранення. Перебував у стані клінічної смерті. Чудотворний порятунок, Господь не дав померти, бо багато чого ще сотворити мав, так накреслено було Вищими Силами. Друга Світова. Пішов добровольцем, знов отримав поранення, одужав, пройшов через усі пекла війни, до Берліна і Праги. Доля була доброю до пана Василя ( він сам так вважає ), у червні 1945- го в Угорщині познайомився з художником, паном Хорватом, мав можливість півтора місяці творити і спілкуватися з майстром живопису.. Війна позаду. Почалося поступове втягнення у мирне життя. Студент Харківського художнього інституту, пізніше студент КДХІ. Навчався у Карпа Трохименка, керівника історико – батальної майстерні. Жах і лихо, які несла війна передав символічним полотнам – « Салют перемоги», « З походу не вертаються сини». Дуже важливими для живописця стали 60 – 70 роки. Час переосмислення свого життя, пошук відповідей на віковічні питання, - якого народу він син, чому розмовляє мово чужинців, чому руйнуються пам’ятки української історії, ще багато болючих Чому ? Потім були щасливі знайомства, з вченим – біологом Миколою Шарлеманем, бібліографом Григорієм Колядою, мистецтвознавцем Степаном Таранушенком, Іваном Гончаром, який відкрив і показав нам скарби українського народу. Забриніли звуки бандури у домівці Забашт, широко долинав спів українських дум у виконанні Григорія Ткаченка. Як каже сам видатний митець: « Став українцем не за паспортом, а за покликом пращурів». 70 – 80- ті роки. Участь у багатьох пленерах, подорожі Україною, пізнання її правдивої історії. Активна участь і праця у Товаристві охорони пам’яток, разом з В. Задорожним. В. Данилейком, І. Гончаром. Чорнобиль - 1986 – го змусив задуматись, не лише над долею Матері – природи, а й над тим, що коїться з людськими душами. З цих роздумів народилась картина « Люди, люди. Захистіть пісню», портрет бандуриста Василя Литвина на тлі палаючої ЧАЕС. Це був період невтомної, натхненної праці, герої його робіт – Тарас Шевченко, Петро Сагайдачний, Гальшка Гулевичівна. Він, яко Митець став на захист рідної природи,мови, усього українського, не сам один, а вся родина – дружина, син, дочка. Це один з відтинків життя, коли митець частенько повторював : « Запульсувала кров у пальцях, хочу писати !». Василь Забашта не тільки прекрасний пейзажист, високопрофесійний портретист, вишуканий маестро натюрморту…, та хто краще скаже, аніж він сам : « … я зрозумів роль пейзажу. Пейзаж – це зримий образ Батьківщини, який пробуджує у людей родовий « ген», виховує патріотичні почуття». Не секрет, що творчість живописця – тяжка і дуже непроста праця. Істинна творчість вимагає від художника повної самовіддачі, емоційної і духовної перенапруги. Ще раз почуймо мудрі слова не тільки художника, а й педагога – наставника, батька, діда і мудрого українця : « Ким би ти не був – будь Людиною, неси Любов, Добро, живи у злагоді з Природою, будь Патріотом». Візьмемо у союзники і погляд світоча філософії і езотерики Рене Генона : « … два шляхи – правої і лівої руки. Перший шлях назвав своїм центром « Агарті» - сховане місце Добра». Родинний будинок Забашт у Дешках, одне з місць, де панує Добро, теж дещо захований від людського ока, бо потопає у зеленому океані. І деякі міркування на завершення. Напевно, ніщо хороше не дається людині у житті задарма. Звичайно, мова не про гроші. Ціна ця буває непомірно висока, інколи – ні, але вона є. Якщо щось радісне, позитивне відбувається у житті людини, значить вона це заслужила, вона цього достойна ! У 2009 році побачила світ книжка – сповідь Василя Забашти « Світ очима художника».( Складається з двох частин, частина третя ще у роботі..). Цю титанічну працю ( запис і упорядкування ) виконала людина, яка найкраще знає Василя Івановича, як художника, українця, мислителя, його вірний соратник і дружина – педагог Людмила Іванівна. Великі зусилля до появи книжки доклали – Ростислав і Галина Забашти, вчений дослідник і професійна мисткиня. Один аргентинський психотерапевт писав : « Щастя – це впевненість в тому, що ти на вірному шляху». Василь Забашта йшов і йде своїм шляхом, отже вірним. А його живопис – це творіння вищого рангу ! Андрій Будкевич. Р.S. Ця публікація, скромний дарунок на 96 – ти річчя ( 18 липня ) народному художнику України, професору Василю Івановичу Забашті, з найкращими побажаннями і великою повагою, ваш Андрій Будкевич.

Зенітно-ракетний комплекс "Бук", з якого міг бути збитий малайзійський Боїнг-777, бойовики сьогодні вночі вивезли до Росії. Про це повідомив радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко.

За оцінками прем’єра, у разі закриття російського ринку для українських товарів зменшення експорту становитиме близько 5 мільярдів доларів.

Вчора, 17 липня, близько 13.30 в районі Сніжного була зафіксована колона терористів, які перевозили російський зенітно-ракетний комплекс "Бук".

Відомо, що без функції контролю неможливо обійтися взагалі в жодній організаційній справі, в системі взаємодії різних компаній та суб’єктів діяльності.

Всегда актуальные путешествия и жизнь на курорте привлекают множество людей, и это нормально, так как большинство отдыхающих стремятся сделать это полноценно.

С талося, що повинно статися 15.07.2014р. о 8.39 на синій гілці Московського метрополітену між станціями «Славянский бульвар» та «Парк Победа» сталася аварія потягу – вагони зійшли з рейок. В результаті аварії загинуло двадцять двоє людей. Півтори сотні госпіталізованих, 40 з них – у важкому стані в реанімації.

Пасажирський літак прямував з Амстердаму (Нідерланди) до Малайзії. Про це повідомили джерела Еспресо.TV. Рейс MH-17 вилетів з Амстердаму о 13:30 за київським часом та прямував до міжнародного аеропорту "Куала-Лумпур".