До Дня Конституції України – не все так погано. Деякі міркування до 30-ої річниці Конституції України

Проте, чи було схвалення Конституції Верховною Радою унікальною подією, з якої законотворення в Україні лише розпочиналося? Виявляється, що ні. 

Як згадує на своїй сторінці у Фейсбуці народний депутат України І скликання, український націоналіст і політв’язень комуністичного режиму Олесь Шевченко з посиланням на свого колегу-депутата Олександра Барабаша,  Верховна Рада вже 17 вересня 1991 року (менше ніж за місяць після проголошення незалежності України!) прийняла Закон, яким із чинної тоді конституції УРСР прибиралися всі положення, що так чи інакше пов’язували Україну з Москвою, включно зі статусом нашої Батьківщини як «союзної республіки». 

Саме цей Закон №1554-ХІІ конституційно закріпив основи української державності. 

Звісно, такий конституційний лад довго існувати не міг, тому вже незабаром було розпочато напрацювання проєктів нової Конституції України. В результаті – спочатку (8 червня 1995 року) було укладено Конституційний договір  між Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів терміном на один рік, а відтак прийнято, власне, Конституцію України.

Чи заслуговує подія тридцятирічної давнини на вшанування та пам’ять? Безперечно, так. Проте, слід мати на увазі, що 28 червня 1996 року було завершено лише один з етапів конституційного процесу. Про те, що передувало йому, зазначено вище, а вже впродовж ХХІ сторіччя наш Основний Закон неодноразово змінювався Верховною Радою, нерідко – з кон’юнктурних мотивів. 

Так, наприкінці 2004 року нашу державу було перетворено з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Саме це рішення депутатів зумовило згоду олігархату на ймовірне обрання третім Президентом Віктора Ющенка, якого згодом кожен, кому не ліньки, обвинувачував у всіх смертних гріхах, хоча його повноваження обмежувалися сферами оборони, національної безпеки та закордонними справами. В усякому разі, чинна редакція Конституції України вже значною мірою не є тим документом, що був ухвалений тридцять років тому. 

Можливо, після припинення воєнного стану настане час для підготовки нової Конституції України (а не нової редакції чинної). Адже наявний Основний Закон є документом доби становлення держави Україна, сповнений компромісів із комуністичними та іншими відверто проросійськими силами. 

Якою має стати конституція майбутнього – найкраще скажуть фахівці з конституційного права. Проте, задля посилення відповідальності держави перед нацією необхідним є посилення президентських повноважень, що дозволить максимально персоналізувати владу. Саме так зробив у Франції 1958 року славнозвісний генерал Шарль де Ґолль, проголосивши П’яту республіку замість недієздатної Четвертої з її парламентсько-президентською формою Правління. 

Відновлення президентсько-парламентської форми правління в Україні стало би потужним кроком на шляху до певного ідеалу традиційного українського державного ладу – гетьманату. Крім того, було б добре, якби майбутня конституція закріпила повну назву держави – Українська держава, як і називалася вона за гетьманування Павла Скоропадського, тобто часу нетривалого, але ефективного, національного державотворення. 

Також має бути рішуче покінчено з нав’язаним Україні ще сталінським більшовицьким режимом поділом на адміністративні області, що жодною мірою не відповідає потребам незалежної держави.

Це, звичайно, лише деякі міркування щодо оптимального майбутнього нашого Основного Закону. А поки що – виконуймо чинну Конституцію. Причому, всі – від президента до двірника. Dura lex – sed lex! (лат. Суворий закон, але це закон!)