Про явну і не зовсім, присутність постаті Григорія Сковороди у малярстві Катерини Ткаченко.
Ще маленькою дівчинкою Катруся побувала разом з батьками у Сковородинівці Харківської області. Не все побачене зберегла дитяча пам’ять. Але пригадує – велику територію музею, хатину, дуб, сади, яблука, спокій незвичайний…
Послухаєм запрошення у сад ( сковородинський ? ), неповторного лірика Миколи Вінграновського:
« Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів».
Сковородинські мотиви, його філософія життя, погляди, виринають то там, то там, у різних творах, навіть якщо поет або письменник не думав про філософа! Це ознака того, що Григорій Сковорода живе посеред нас, він зі своїм любомудрствієм примандрував у день нинішній, крізь товщу часу. Його думки, віршовані рядки, стали приказками – сентенціями, порадниками у житті людей.
Епізод перший .Із роздумів вголос художника Каті Ткаченко про Григорія Сковороду: « Цього мислителя важко віднести до певної течії у християнстві. Радше, не потрібно. Він допомагав, підказував людям, як сприймати Бога серцем і душею. Був духовним вояком, християнином непоказним, тобто – істинним. Якби у світі побільшало практикуючих християн, воєн не було б …».
Григорій Сковорода мав надприродну здатність ( ймовірно ) промовляти устами сучасних українських поетів:
« Одним моє світло чомусь напівтьма
А іншим з незвички випалює очі…».
( з вірша Б. Чіпа ).
Світло віри Христової, світлий спосіб життя, тим, хто перебуває у темряві, і не дуже прагне вийти з неї, світильник Сковороди ріже очі, бо правда світлоносна.
Він жив так, як мовиться у одному із заповітів великого Тараса: « І свого навчайтесь, і чужого не цурайтесь». Тут вдруге повернімось до монологу мисткині. Отже, епізод другий: « Наші сучасники здобувають високі знання, вивчають праці Арістотеля, Платона, Канта ( це теж потрібно ), та своїх,українських світочів не знають. Сковорода вчений світового рівня. Являється взірцем цілісної натури. Бо що казав, те і робив, так і жив. Він еталон для сучасних українців. В той період відкрив для себе Європу, спілкувався з німецькими філософами, бував у Відні. Здобув чудову освіту. Його запрошували до праці навчителем у Києво – Печерську Лавру, не погодився…».
Те, що міг промовляти за життя мудрець, можна подибати не поодиноко, треба лишень пильніше придивлятися:
« Цінуйте кожен день і кожну мить,
Садіть дерева і квітчайте хати.
Спішіте жить, о поспішайте жить,
Каміння зла на межах позбирати».
( З вірша Ганни Дениско « Світло зорі незгасної» ).
Бажання зрозуміти, сприйняти, відтак потрактувати різні смисли, закладені у серії картин присвячених вченню Сковороди, то справа не проста, багатоступенева… Ось тільки деякі пунктирні зауваги, - у живописі Каті Ткаченко є мораль, нема різновидів маніпуляції, зате вбачається – Чистота, Аскеза, але і Пристрасть. Написаною картиною панна Катя звертаючись до себе, говорить з іншими ( припущення ). Під певним кутом сприйняття, її твори для мене те, що пробивається між криком і німотою. Звуки стихають, мовчання обривається… Це може означати, що є – лагідний, спокійний, але виразний метод, малярством промовляти по – сковородинськи, як це робить духовна послідовниця видатного мудреця.
Ще один, здається простий ( хто зна ? ), вияв сковородинських послань, які подолали часову відстань:
« Все як колись було,
Усе – і не зовсім.
Як би потім не було,
А так уже не буде».
Такий напис на щиті біля церкви у Нових Санжарах уздріла мисткиня. Із роздумів. Епізод третій: « Жив у гармонії зі Всесвітом. Був вільною людиною, може несвідомо, у житті наслідував Христа. Навіть про свою смерть знав ( відчував ? ) заздалегідь».
Спільнота нашої країни хворіє на низький рівень духовності. Хвороба ж – це специфічна ізоляція індивідуума, наслідок неправильного, неправедного життя. То підказка, поміркуй над тим, чи так живеш ? Власне, це і попередження! Звернення до Бога (варіант - сповідь ), не знімає з нас повної карми, тільки полегшує її. Ця допомога Господня тимчасова. Бо неможливо безперервно грішити, не змінюючи себе, при цьому постійно звертатися до Творця по допомогу. Віруюча і рідномовна людина краще захищена від усіляких нечистих енергій і впливів, котрі в Україні посилилися після експансії московсько – ординського менталітету, вони привнесли з собою чорну енергетику і пролетарську анти – культуру. Чого варті взірці ненормативної лексики московського люду. Вживаючи в усному мовленні матюки, тим самим засмічують той простір, у якому перебувають, то все одно, що кидати сміття під ноги у власній хаті.
Очищення і повернення до свого, прадавнього, та його захист, ось що нам потрібно ! Позбутись чужинських звичаїв, впливів, пісень, часто зловорожих – нашому, рідному, та парадокс, незнаному…
Про архіважливі речі веде мову Катя Ткаченко. Епізод четвертий: « Гонитва ( багатьох ) за достатком продовжується, достаток здобувають, а щастя нема… Стреміти слід до спорідненості з Богом, він краще знає, що нам потрібно.
« Нехай буде воля Твоя, а не моя», - просимо у молитві. От Сковорода сприймав Дух Святий, як шлях спасенний для людини. Світ якщо й надалі йтиме проти Бога, він загине».
У 2008 році з – під пера художниці вийшов літературно – мистецький монолог « Мандрувати життям, любити людей…». Є у цьому есеї і таке:
« Традиції - як продовження в майбутнє через укорінення в минулому, бо через них мовить загальне, дійсне, автентичне». Чому цьому хай і посутньому уривку, особлива увага ? Бо про те ж 1936 року, у кризовий період європейської культури, писав іменитий філософ М. Гайдеггер. Порятунок культури він вбачав, - « … у трансформації мас від позбавленості коріння – в УКОРІНЕНІСТЬ». Перегук думок, змістів, уявлень, не зважаючи на відстані і роки, відбувається, існує таке явище…
Чим ще споріднена з духовним навчителем Катя Ткаченко ? Мама художниці у майбутньому, приїхала народжувати дитину в Нові Санжари Полтавської області, до бабусі Каті… Дитинство, юність, молодість творчого життя мали прив’язку до Харкова, тепер – до Києва, далі - … До цих трьох українських земель мав найближчий стосунок і видатний мислитель. Отакі життєві паралелі, розведені Часом у різні століття.
У Харкові знаходиться літературний музей, розпис цього закладу був здійснений талановитими руками національної мисткині – Катерини Ткаченко. З одного розпису, філософ дивиться на нас, доносячи сопілку до уст, таке враження, зараз полине мелодія. Над ним парує у повітрі янгол – захисник, діл біля його ніг уквітчаний, а позаду – і простий, посполитий люд, і заможний, далі – луки, поля, церква, річка синіє. Краєвид український…
Вчені довели, що європейці медитуючи, « прикипають» поглядом до течії води, азіати ж – дивлячись на палаючий вогонь.
« На плечі кину, як сорочку, тишу
І всядусь над водою… допливать:
Або туди, де все було миліше.
Або кудись, яке не хочеш знать».
( з вірша Б. Чіпа ).
На завершення, як синонім до епілогу… Ми живем на Землі, де занадто багато зів’яло , ледь починаючи квітнути. Тут сохнуть уже й дерева. Важливе щось витягли, разом із свідомістю. Пірнути б у світлу сутність чистого озера. Якщо вже гостро не вистачатиме святості, доведеться дертися на гору. Там можна ковтнути чистого повітря і увібрати в себе чисті енергії, тоді, втомленим, але щасливим, присісти на вершині…
А перед очима картина – « Григорій Сковорода чиста вода», на якій янгол підносить філософу жбан небесно – кришталевої води.
« Я тільки світанок.
Поглянь унизу,
В ногах мріє стежка.
А буде – дорога…».
( з вірша Бориса Чіпа ).
Андрій Будкевич.