mc_life's blog

Реєстрація кандидатів завершується, всі таємні розклади стають явними. До дня голосування залишається менше місяця. Це чи не найшвидша виборча кампанія в історії України. Саме час для ґрунтовного аналізу.

Що чекає кіровоградців у разі реваншу екс-регіоналів (читай – перемоги Райковича або Стрижакова)? Ковбаса для кіровоградців не стане доступнішою, влада не стане відповідальнішою, корупція не зменшиться. А регіонали – повернуться, і дадуть сигнал на Київ – мовляв, «пацани, народ це проковтнув! Можна і у парламенті те саме замутити!»…

Сьогодні тема перейменувань буде широко використовуватись на місцевих виборах. Одна частина політичних сил буде пропонувати власні варіанти перейменувань, інша закликатиме протестувати проти декомунізаційних процесів.

Щоб потрапити до ради за діючою виборчою системою, необхідно, по-перше, йти від рейтингової політичної партії, а це, передусім, притаманне парламентським політ силам. По-друге, йти в команді з авторитетними і популярними кандидатами. По-третє, особисто агітувати і працювати на перемогу у своєму окрузі.

Майже в усіх регіонах України досі є вулиці, названі на честь діючої депутатки Держдуми РФ, що анексувала Крим

Український ринок тютюну монополізовано російською компанією. Чому монополізовано? Бо монополістом визнається суб’єкт, частка якого на ринку перевищує 35%, або якщо його частка менша 35%

Між прихильниками двох найпопулярніших варіантів назви міста прослідковується суттєва різниця. Якщо «златопільці» готові до дискусій і, під вагою аргументів, готові навіть змінювати свою позицію, то «єлизаветофіли» апріорі не готові до жодних розмов. Для них є лише дві позиції: «моя і неправильна».

А яку зону інтересів Кремль визначив для себе? Судячи з усього, Росія прагне захопити не більше ні менше, як увесь Європейський континент. Тим самим, Москва прагне реалізувати свою мрію про роль «третього Риму», задовольнити комплекси неповноцінності, пов’язані з європейською цивілізацією, і отримати найбільший у світі науково-технічний потенціал.

Але найбільше мене вразило те, що я виявився єдиним, кому не сподобалась ця карта. Іншим батькам, виходить, було байдуже. Або, навпаки, вони підтримували анексію українського Криму і, можливо, навіть не проти були б приєднатись до Росії. Або просто боялись щось заперечити чи зауважити.

По ідеї, партійна монополія на висування кандидатів мала би сприяти розвитку політичних партій, створенню розгалуженої мережі партійних осередків, конкуренції в середині партії. Частково, законопроект дійсно сприятиме цим процесам. Проте, чи готові до цього політичні партії?