Аргументів не дивитися «зомбоящик» стає дедалі більше. Ось основні причини, з яких українці відмовляються від ТБ.
Причина перша: он-лайн перемагає.
Подивитися кіно чи весь серіал без реклами в будь-який зручний час – перевага безсумнівна. Ледь не кожен український юзер може сьогодні дозволити собі закачати чималий відеофайл. Але річ не лише в техніці. Мережа поступово, але впевнено знищує монополію ТБ. Як на розваги, так і на інформацію. Жодне гумористичне шоу не здатне конкурувати з Youtube, як жодне реаліті-шоу – з соціальними мережами. В інтернеті немає потреби чекати на час випуску новин – вони завжди під рукою в режимі он-лайн.
Переконливо виглядає американська статистика: якщо в 2005-му, за даними Forbes, пересічний мешканець Штатів проводив із пультом у руці понад 12 годин щотижня, при цьому в інтернеті «висів» щонайбільше 9 годин, то в 2010-му ці показники істотно змінилися на користь он-лайну: понад 13 годин у мережі й дещо менше перед телевізором.
Причина друга: для «біомаси».
Часом з-поміж попси, політичного гавкання на ТБ виринає щось ніби розумне чи бодай пізнавальне. Принаймні так здається з анонсів. Коли починаєш дивитися таку передачу, то спочатку намагаєшся терпляче пережити інтродукцію, що складається з фактів, які відомі тобі ще зі шкільної програми, потім вислуховуєш експертів, у словах яких теж не знаходиш нічого, окрім банальщини та буденщини, потім кілька доволі сумнівних версій і вже спостерігаєш титри. Інколи людям потрібні роки для до того, щоб збагнути, що не варто очікувати від ТБ чогось розумного. Адже у своїх обрахунках телевізійні маркетологи орієнтуються на рейтинговість, масовість видовища, бо це гарантує прибутки. Тож годі дивуватися, що на екранах стільки примітиву, криміналу і псевдоемоцій.
Якщо ж людина як глядач не готова до споживання сенсацій про безпохмільну горілку, магів-екстрасенсів чи сімейних драм із життя поп-зірок, то рано чи пізно вона втрачає інтерес до телебачення.
Причина третя: російщина.
Російська експансія нині помітна чи не в усіх сферах нашого життя. Але на ТБ вона є такою відчутною, що навіть п’ятирічні діти в україномовних родинах часом спантеличують батьків запитаннями: «А чому в телевізорі все російською?» Справді, телепродукту з РФ (див. №2 Тижня) на наших каналах аж надміру, дійшло до того, що в день річниці Голодомору в програмі загальнонаціонального каналу може значитися відверто антиукраїнський треш, як-то «Ми з майбутнього-2».
Продюсери українських телеканалів пишаються невпинним зростанням власного продукту. Однак у більшості передач помітні меншовартість і колоніальні реверанси. Достатньо поглянути на будь-яке талант-шоу – там у журі обов’язково сидять guest stars із Росії.
«Російські фільми і серіали, яких так багато на нашому ТБ, – це примітивний сюжет, бездарні актори й дуже часто намагання скопіювати якийсь західний взірець. До того ж постійна пропаганда «великої і могутньої» Росії, – каже Наталія Заїка, спеціаліст із комунікації Київської школи економіки. – Концерти російської попси і шоу теж дивитися неможливо. Одні й ті самі люди, які співають (розповідають) одне й те саме. У гумористичних передачах на зразок «Прожекторперісхілтон» чи Comedy club дуже часто глузують з України. Я вважаю, що такі програми взагалі не можна демонструвати, тому не дивлюся ТБ».
Причина четверта: брак часу.
У мешканця великого міста до восьмигодинного робочого дня зазвичай додається ще півтори-дві години на дорогу, тож особистого часу залишається небагато – чотири-п’ять годин увечері. Про це свідчить така статистика: за даними компанії GfK, у містах із населенням понад 50 тис. люди щодня витрачають на ТБ 3 години 54 хвилини, тоді як мешканці менших населених пунктів – 4 години 8 хвилин.
«Не вистачає часу на телебачення, – каже Богдан Логвиненко, український блогер. – Щоразу, коли зі мною ділиться хтось своїми враженнями від переглянутого «Шустер Live» чи якогось іншого болота, щиро дивуюся. Не можу зрозуміти, як може бути цікавою перепалка чинуш, які мають обмежений словниковий запас і говорять постійно про одне й те саме».
Причина п’ята: вияв протесту.
Люди, здебільшого молоді, що прагнуть якось виокремитися з маси, завжди схильні до оригінальних витівок. Хтось пристає до доктрини чайлд-фрі (рух, спрямований на відмову від народження дітей), фриганізму (крайнім виявом якого є принципове харчування зі смітників) чи ще якихось екзотичних вчень. Публічна відмова від ТБ також виглядає явищем такого порядку. Це стає виявом протесту, нонконформізму, незгоди з суспільними стереотипами.
Цей протест не є таким уже безглуздим, як може здатися на перший погляд. Коли в країні запроваджується цензура, то ТБ стає першою жертвою. За часів Леоніда Кучми траплялися опозиційні газети, але критикувати президента з великого екрана було неможливо. Підцензурність ТБ дається взнаки і сьогодні: важко не помітити тенденційності теленовин у таких гігантів ефіру, як «Інтер», чи позбавлення ліцензій нелояльних до влади каналів.
Хтось висловлює цей протест тихо і просто не бере до рук пульт від телевізора. А найрішучіше налаштовані активісти навіть вдаються на акцій на кшталт «убий у собі телевізор» чи «жити, а не дивитись», кульмінацією яких є показове знищення стареньких «зомбоящиків».
Причина шоста: допомога духовному ворогу.
Відмовлятися від телевізора змушують також релігійні переконання. У світових релігіях не існує чітких заборон щодо телебачення, хоча священики у своїх проповідях часто закликають людей менше витрачати часу на перегляд ТБ.
«Кумири, зірки, хіти ТБ – це антиподи християнських цінностей. Глядача вводять у світ цінностей двадцять п’ятого учасника групи «Поющіє труси», – каже Роман Кульчинський, перекладач, який вважає себе ортодоксальним християнином. – ТБ виховує середньостатистичну біомасу, яка мріє не про спасіння, а про великий капітал і перепустку до світу поп-культурної еліти. Для дітей ТБ із часом стає вчителем «житейської премудрості», а в батьків краде спілкування зі своїми чадами. «Яскраво запаковані цінності» ТБ переможуть у боротьбі з сімейними цінностями або зовсім явно, або на підсвідомому рівні».
Причина сьома: розвага нещасних.
Не так давно в журналі Social Indicators Research вчені університету Мериленд опублікували результати свого 30-річного дослідження: люди, які почуваються нещасливими, найбільше часу проводять перед телевізором. Статистика така: соціально активні люди, що зазвичай почуваються щасливими, знаходять час на спорт, книги і громадську діяльність. Тоді як нещасливі не знаходять, чим себе зайняти, і проводять перед телевізором на 20% більше часу.
Цікаво, що ті, нещасні, які приносять увесь свій вільний час у жертву ТБ, не отримують від цього задоволення. Вони дивляться телевізор від неспроможності підшукати альтернативу цьому заняттю. Таку поведінку мерилендські вчені тлумачать як подібну до наркотичної: тимчасове задоволення, яке заповнює надлишок часу і відчуття невдоволення як наслідок.
Для українців ТБ – також супутник нещастя. За даними GfK, за перші п’ять місяців 2009-го телеперегляд в Україні зріс на 7,2%. Цей період збігся з початком кризи, падінням доходів громадян і різким зростанням безробіття.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Українці проти телевізора
Світ:
Аргументів не дивитися «зомбоящик» стає дедалі більше. Ось основні причини, з яких українці відмовляються від ТБ.
Причина перша: он-лайн перемагає.
Подивитися кіно чи весь серіал без реклами в будь-який зручний час – перевага безсумнівна. Ледь не кожен український юзер може сьогодні дозволити собі закачати чималий відеофайл. Але річ не лише в техніці. Мережа поступово, але впевнено знищує монополію ТБ. Як на розваги, так і на інформацію. Жодне гумористичне шоу не здатне конкурувати з Youtube, як жодне реаліті-шоу – з соціальними мережами. В інтернеті немає потреби чекати на час випуску новин – вони завжди під рукою в режимі он-лайн.
Переконливо виглядає американська статистика: якщо в 2005-му, за даними Forbes, пересічний мешканець Штатів проводив із пультом у руці понад 12 годин щотижня, при цьому в інтернеті «висів» щонайбільше 9 годин, то в 2010-му ці показники істотно змінилися на користь он-лайну: понад 13 годин у мережі й дещо менше перед телевізором.
Причина друга: для «біомаси».
Часом з-поміж попси, політичного гавкання на ТБ виринає щось ніби розумне чи бодай пізнавальне. Принаймні так здається з анонсів. Коли починаєш дивитися таку передачу, то спочатку намагаєшся терпляче пережити інтродукцію, що складається з фактів, які відомі тобі ще зі шкільної програми, потім вислуховуєш експертів, у словах яких теж не знаходиш нічого, окрім банальщини та буденщини, потім кілька доволі сумнівних версій і вже спостерігаєш титри. Інколи людям потрібні роки для до того, щоб збагнути, що не варто очікувати від ТБ чогось розумного. Адже у своїх обрахунках телевізійні маркетологи орієнтуються на рейтинговість, масовість видовища, бо це гарантує прибутки. Тож годі дивуватися, що на екранах стільки примітиву, криміналу і псевдоемоцій.
Якщо ж людина як глядач не готова до споживання сенсацій про безпохмільну горілку, магів-екстрасенсів чи сімейних драм із життя поп-зірок, то рано чи пізно вона втрачає інтерес до телебачення.
Причина третя: російщина.
Російська експансія нині помітна чи не в усіх сферах нашого життя. Але на ТБ вона є такою відчутною, що навіть п’ятирічні діти в україномовних родинах часом спантеличують батьків запитаннями: «А чому в телевізорі все російською?» Справді, телепродукту з РФ (див. №2 Тижня) на наших каналах аж надміру, дійшло до того, що в день річниці Голодомору в програмі загальнонаціонального каналу може значитися відверто антиукраїнський треш, як-то «Ми з майбутнього-2».
Продюсери українських телеканалів пишаються невпинним зростанням власного продукту. Однак у більшості передач помітні меншовартість і колоніальні реверанси. Достатньо поглянути на будь-яке талант-шоу – там у журі обов’язково сидять guest stars із Росії.
«Російські фільми і серіали, яких так багато на нашому ТБ, – це примітивний сюжет, бездарні актори й дуже часто намагання скопіювати якийсь західний взірець. До того ж постійна пропаганда «великої і могутньої» Росії, – каже Наталія Заїка, спеціаліст із комунікації Київської школи економіки. – Концерти російської попси і шоу теж дивитися неможливо. Одні й ті самі люди, які співають (розповідають) одне й те саме. У гумористичних передачах на зразок «Прожекторперісхілтон» чи Comedy club дуже часто глузують з України. Я вважаю, що такі програми взагалі не можна демонструвати, тому не дивлюся ТБ».
Причина четверта: брак часу.
У мешканця великого міста до восьмигодинного робочого дня зазвичай додається ще півтори-дві години на дорогу, тож особистого часу залишається небагато – чотири-п’ять годин увечері. Про це свідчить така статистика: за даними компанії GfK, у містах із населенням понад 50 тис. люди щодня витрачають на ТБ 3 години 54 хвилини, тоді як мешканці менших населених пунктів – 4 години 8 хвилин.
«Не вистачає часу на телебачення, – каже Богдан Логвиненко, український блогер. – Щоразу, коли зі мною ділиться хтось своїми враженнями від переглянутого «Шустер Live» чи якогось іншого болота, щиро дивуюся. Не можу зрозуміти, як може бути цікавою перепалка чинуш, які мають обмежений словниковий запас і говорять постійно про одне й те саме».
Причина п’ята: вияв протесту.
Люди, здебільшого молоді, що прагнуть якось виокремитися з маси, завжди схильні до оригінальних витівок. Хтось пристає до доктрини чайлд-фрі (рух, спрямований на відмову від народження дітей), фриганізму (крайнім виявом якого є принципове харчування зі смітників) чи ще якихось екзотичних вчень. Публічна відмова від ТБ також виглядає явищем такого порядку. Це стає виявом протесту, нонконформізму, незгоди з суспільними стереотипами.
Цей протест не є таким уже безглуздим, як може здатися на перший погляд. Коли в країні запроваджується цензура, то ТБ стає першою жертвою. За часів Леоніда Кучми траплялися опозиційні газети, але критикувати президента з великого екрана було неможливо. Підцензурність ТБ дається взнаки і сьогодні: важко не помітити тенденційності теленовин у таких гігантів ефіру, як «Інтер», чи позбавлення ліцензій нелояльних до влади каналів.
Хтось висловлює цей протест тихо і просто не бере до рук пульт від телевізора. А найрішучіше налаштовані активісти навіть вдаються на акцій на кшталт «убий у собі телевізор» чи «жити, а не дивитись», кульмінацією яких є показове знищення стареньких «зомбоящиків».
Причина шоста: допомога духовному ворогу.
Відмовлятися від телевізора змушують також релігійні переконання. У світових релігіях не існує чітких заборон щодо телебачення, хоча священики у своїх проповідях часто закликають людей менше витрачати часу на перегляд ТБ.
«Кумири, зірки, хіти ТБ – це антиподи християнських цінностей. Глядача вводять у світ цінностей двадцять п’ятого учасника групи «Поющіє труси», – каже Роман Кульчинський, перекладач, який вважає себе ортодоксальним християнином. – ТБ виховує середньостатистичну біомасу, яка мріє не про спасіння, а про великий капітал і перепустку до світу поп-культурної еліти. Для дітей ТБ із часом стає вчителем «житейської премудрості», а в батьків краде спілкування зі своїми чадами. «Яскраво запаковані цінності» ТБ переможуть у боротьбі з сімейними цінностями або зовсім явно, або на підсвідомому рівні».
Причина сьома: розвага нещасних.
Не так давно в журналі Social Indicators Research вчені університету Мериленд опублікували результати свого 30-річного дослідження: люди, які почуваються нещасливими, найбільше часу проводять перед телевізором. Статистика така: соціально активні люди, що зазвичай почуваються щасливими, знаходять час на спорт, книги і громадську діяльність. Тоді як нещасливі не знаходять, чим себе зайняти, і проводять перед телевізором на 20% більше часу.
Цікаво, що ті, нещасні, які приносять увесь свій вільний час у жертву ТБ, не отримують від цього задоволення. Вони дивляться телевізор від неспроможності підшукати альтернативу цьому заняттю. Таку поведінку мерилендські вчені тлумачать як подібну до наркотичної: тимчасове задоволення, яке заповнює надлишок часу і відчуття невдоволення як наслідок.
Для українців ТБ – також супутник нещастя. За даними GfK, за перші п’ять місяців 2009-го телеперегляд в Україні зріс на 7,2%. Цей період збігся з початком кризи, падінням доходів громадян і різким зростанням безробіття.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта