Лабораторія законодавчих ініціатив за участі та сприяння Центральної виборчої комісії, Генерального Директорату політичних справ Ради Європи та Фонду Конрада Аденауера провела у Києві 13-14 вересня міжнародну конференцію. Вона називалася “Якість виборів: Україна у вимірі міжнародних демократичних стандартів”. Отже європейські та українські експерти, політики та громадські діячі обговорювали європейські стандарти чесних і прозорих виборів.
На пленарному засіданні під назвою “Європейські стандарти демократичних та прозорих виборів: досвід та перспективи України” Генеральний директор з питань політичної діяльності Ради Європи Жан-Луї Лоран зазначив, що міжнародні інституції оцінюють якість виборів виходячи з того, чи відповідає проведення цих виборів загальновизнаним у світі стандартам, чи спроможна влада забезпечити дотримання однакових правил гри усіма учасниками виборного процесу.
Ніко Ланге, директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні сказав, що чесні і прозорі вибори є лише першим кроком до демократизації суспільства. Тому немає сенсу швидко очікувати позитивний вплив чесних і прозорих виборів на динаміку політичного процесу в країні.
На пленарному засіданні, яке проходило в готелі “Хаят Рідженсі Київ” (побудованому турками, до речі), обговорення йшло навколо трьох питань:
- європейські стандарти демократичних і прозорих виборів: шляхи, механізми та етапи впровадження їх в Україні;
- вибори як виклик українській судовій системі;
- прозорість фінансування партій та виборчих компаній в Україні – як це можна вдосконалити згідно з європейськими стандартами, а також як громадськість може це проконтролювати.
На другий день - 14 вересня - в Українському домі був круглий стіл “Парламентські вибори – 2007 та якість політичних партій в Україні (як передумова демократичного процесу)”. Цікаво було послухати доповідь Тараса Шевченка, директора інститута Медіа Права. Він звернув увагу на те, що в українському законодавстві, фактично, немає різниці між передвиборчою агітацією і політичною рекламою. Квота встановлена тільки на рекламу, але не на агітацію. Беручи рекламний ролик, телеканал може кваліфікувати політичну рекламу як передвиборчу агітацію і навпаки.
Тарас Шевченко також проаналізував зміст політичної реклами і відзначив, що перед цими виборами дуже багато контр-реклами. Але політичні опоненти не звертаються в суд, не роблять контр-нападів. Цікаво, чому? Експерт не дає відповіді на це питання. Але ми і самі можемо здогадатися. Політична боротьба для нинішніх учасників виборів – це тільки гра. Вони про все вже домовилися. І тільки на людях вдають, що є опонентами. В кулуарах Верховної Ради або в інших місцях “для еліти” цілуються і мило посміхаються один одному. Це їхня робота – вдавати, що триває політична боротьба. І ця політична контр-реклама – лише елемент їхніх домовленостей та складова політтехнологій. “Фаворити виборів” вже поділили електорат і знають, що на “свій” електорат контреклама не діє.
Відомі політологи – Володимир Фесенко, Михайло Погребинський, Юрій Якименко і Андрій Мелешевич – нічого нового не сказали. Вони виступили самі, послухали, що сказали їхні колеги, і хутко “зникли”. Зрозуміло, в них зараз багато роботи. Адже для політологів передвиборча кампанія – це непоганий спосіб підзаробити. Кожний відомий політолог явно чи неявно, прямо чи опосередковано працює на якогось суб’єкта виборчого процесу – він ходить на радіо, телебачення, коментує і показує ту чи іншу політичну силу в вигідному чи невигідному світлі.
Окрім політолога Валентина Якушика ніхто навіть не поставив питання про доцільність цих виборів. А питання це, до речі, дуже слушне. Так само, як і питання:
— Чому немає відкритих списків?
— Чому виборці не знають ні професію кандидата, ні його майновий статус (скількома будинками чи заводами, яхтами чи газетами він володіє), ні його національності?
— Чи це відповідає стандартам демократії і чи є демократія в Україні взагалі?
Політолог Вадим Карасьов заспокоїв, що демократія в Україні є, але вона низької якості.
Хайке Мертен, німецький експерт з Інституту досліджень німецького та європейського законодавства про політичні партії, на моє питання, чи можуть німецькі виборці дізнатися про професію, майно і національність кандидата, відповіла: "Інформація про освіту, рід занять і національність відкрита. Кожний, хто цікавиться, може легко це знайти на сайті партії, від якої йде кандидат, а також в газетах, які розповсюджуються перед виборами".
Для українського виборця ця інформація недоступна. Тому вважається, що демократія у нас є, але вона якась недорозвинута. Точніше, трохи деформована. І взагалі мало подібна на демократію. Одне слово, нічого такого в нас немає.
А якщо чесно, то при слові євродемократія я хапаюсь за пістолет!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Демократія в Україні є! Але вона низької якості й мало подібна на демократію
Світ:
07092101e.jpg
Ніко Ланге, директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні сказав, що чесні і прозорі вибори є лише першим кроком до демократизації суспільства. Тому немає сенсу швидко очікувати позитивний вплив чесних і прозорих виборів на динаміку політичного процесу в країні.
На пленарному засіданні, яке проходило в готелі “Хаят Рідженсі Київ” (побудованому турками, до речі), обговорення йшло навколо трьох питань:
- європейські стандарти демократичних і прозорих виборів: шляхи, механізми та етапи впровадження їх в Україні;
- вибори як виклик українській судовій системі;
- прозорість фінансування партій та виборчих компаній в Україні – як це можна вдосконалити згідно з європейськими стандартами, а також як громадськість може це проконтролювати.
На другий день - 14 вересня - в Українському домі був круглий стіл “Парламентські вибори – 2007 та якість політичних партій в Україні (як передумова демократичного процесу)”. Цікаво було послухати доповідь Тараса Шевченка, директора інститута Медіа Права. Він звернув увагу на те, що в українському законодавстві, фактично, немає різниці між передвиборчою агітацією і політичною рекламою. Квота встановлена тільки на рекламу, але не на агітацію. Беручи рекламний ролик, телеканал може кваліфікувати політичну рекламу як передвиборчу агітацію і навпаки.
Тарас Шевченко також проаналізував зміст політичної реклами і відзначив, що перед цими виборами дуже багато контр-реклами. Але політичні опоненти не звертаються в суд, не роблять контр-нападів. Цікаво, чому? Експерт не дає відповіді на це питання. Але ми і самі можемо здогадатися. Політична боротьба для нинішніх учасників виборів – це тільки гра. Вони про все вже домовилися. І тільки на людях вдають, що є опонентами. В кулуарах Верховної Ради або в інших місцях “для еліти” цілуються і мило посміхаються один одному. Це їхня робота – вдавати, що триває політична боротьба. І ця політична контр-реклама – лише елемент їхніх домовленостей та складова політтехнологій. “Фаворити виборів” вже поділили електорат і знають, що на “свій” електорат контреклама не діє.
Відомі політологи – Володимир Фесенко, Михайло Погребинський, Юрій Якименко і Андрій Мелешевич – нічого нового не сказали. Вони виступили самі, послухали, що сказали їхні колеги, і хутко “зникли”. Зрозуміло, в них зараз багато роботи. Адже для політологів передвиборча кампанія – це непоганий спосіб підзаробити. Кожний відомий політолог явно чи неявно, прямо чи опосередковано працює на якогось суб’єкта виборчого процесу – він ходить на радіо, телебачення, коментує і показує ту чи іншу політичну силу в вигідному чи невигідному світлі.
Окрім політолога Валентина Якушика ніхто навіть не поставив питання про доцільність цих виборів. А питання це, до речі, дуже слушне. Так само, як і питання:
— Чому немає відкритих списків?
— Чому виборці не знають ні професію кандидата, ні його майновий статус (скількома будинками чи заводами, яхтами чи газетами він володіє), ні його національності?
— Чи це відповідає стандартам демократії і чи є демократія в Україні взагалі?
Політолог Вадим Карасьов заспокоїв, що демократія в Україні є, але вона низької якості.
Хайке Мертен, німецький експерт з Інституту досліджень німецького та європейського законодавства про політичні партії, на моє питання, чи можуть німецькі виборці дізнатися про професію, майно і національність кандидата, відповіла: "Інформація про освіту, рід занять і національність відкрита. Кожний, хто цікавиться, може легко це знайти на сайті партії, від якої йде кандидат, а також в газетах, які розповсюджуються перед виборами".
Для українського виборця ця інформація недоступна. Тому вважається, що демократія у нас є, але вона якась недорозвинута. Точніше, трохи деформована. І взагалі мало подібна на демократію. Одне слово, нічого такого в нас немає.
А якщо чесно, то при слові євродемократія я хапаюсь за пістолет!
Жартую! :)
-------------------------------------
В тему:
Селекція бойкотом
Перезаснування держави
Легалізація зброї як стимул до Реформації
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта