Аріохрестиянство та іудохристиянство виникли в різний час, на різних територіях і стояли на протилежних світоглядних позиціях, представлених Антіохійською і Александрійською богословськими школами. Тож не дивно, що протягом всієї історії свого існування вони вели між собою холодну війну, яка періодично переходила в гарячу. Дивно те, що попри це вони вважалися різновидами тієї ж самої релігії та складниками однієї цілісної Церкви.

Три назви – галілеяни, хрестияни, аріяни – відповідають трьом головним етапам розвитку Церкви: 1) первинний (в Галілеї), 2) розвинена громада (масовий рух за межами Галілеї), 3) держава-громада (державна релігія).

Якщо аріохрестиянство починало своє поширення з суспільної еліти, то іудохристиянство перевертає колишній порядок речей, вербуючи своїх послідовників серед бідняків, нещасних, рабів і знедолених, зневажаючи багатих, могутніх, привілейованих – тим самим пропонується умертвіння плоті, презирство до знань і всіх мирських насолод.

Ця теологічна школа дала хрестиянському світові найбільше активних діячів і вчених. Антіохійці відкидали іудохристиянську ідею про те, що своєю смертю Ісус відкупив людські гріхи.

Хрестиянство, засноване Ісусом Хрестом, розвивалося під назвою аріянство (аріанство, ар'янство). Це не було вчення пресвітера Арія, бо воно існувало задовго до нього. Вигадка про те, що «аріянство – це вчення Арія», стала інструментом інформаційної війни проти Ісуса Хреста. Насправді аріянство – це світогляд і спосіб життя шляхетних людей – аріїв.

Навіть коли Золота доба залишається в далекому минулому, час від часу відбувається її локальна реставрація – як нагадування про старі добрі часи і, водночас, як настанова на майбутнє.

Аріянська традиція збереглася у кам’яних храмах, оскільки дерев’яні храми Русі не дожили до нашого часу. Характерною ознакою аріянських храмів є те, що вони прикрашалися сваргами і драконами.

Пропагандистська тріскотня дітей диявола про мучеництво апостолів та інших святих – нахабна брехня, бо святість і мучеництво жодним чином не сумісні – як день і ніч, як вогонь і лід, як любов і ненависть. Термін «святі мученики» є абсурдом.

Хрещення – це завжди ініціація, тобто започаткування життя у вищому статусі. Зазвичай при ініціації дається нове ім’я. Цей самий принцип виконувався при охрещенні Русі. Оскільки суспільство було варново структурованим, то охрещення Русі відбулося через охрещення арійських варн та їхніх богів.

Згідно з іудохристиянською пропагандою, Він вознісся на 40-й день після воскресіння. Натомість святий Іриней Ліонський свідчить, що Ісус тривалий час жив після воскресіння, і що цей факт у ранній Церкві був загальновідомим. Яка версія переконливіша?