Вакцинація та соціальне насильство, або Як лікарі заробляють на життя

Гарріс Л. Коултер, доктор філософії, – автор медичних публікацій та історик медицини, який ніколи не навчався у медичному університеті. Іноді це використовують проти нього, але відсутність ступеня доктора медицини може бути й перевагою при написанні про медицину, оскільки немає тих упереджень та «сліпих зон», що є характерними для медичної освіти.

Одним із найпоширеніших таких упереджень є переконання, що медична професія ніколи не робить нічого, що систематично шкодить пацієнтові. Але, зрештою, ми всі знаємо, що кровопускання застосовувалося протягом століть і навіть у Сполучених Штатах від нього повністю відмовилися лише у XX столітті. Хоча це було однозначно шкідливим для пацієнтів, лікарі наполягали на його застосуванні. Більше того, розумні нефахівці зрозуміли – набагато раніше за саму медичну професію – що ця процедура шкодила здоров’ю.

Лікарям було важко усвідомити цей факт, оскільки саме так вони заробляли на життя, і навіть лікарю важко об’єктивно ставитися до того, як він (або вона) заробляє собі на хліб. Зрештою, асбестові та тютюнові компанії не були першими, хто відкрито заявив, що асбест і тютюн шкідливі для здоров’я.

Ще одна процедура, яку розумні люди, що не є фахівцями, усвідомлюють як активно шкідливу для здоров’я, але яку лікарі досі відчайдушно захищають, – це дитяча вакцинація.

Першою книгою, яку я написав на цю тему (у співавторстві з Барбарою Ло Фішер), була «DPT: A Shot in the Dark» (1985 р.). Другою була книга «Vaccination, Social Violence, and Criminality», опублікована у 1990 році. Барбара Фішер і я виявили, що ці вакцини – зокрема, щеплення DPT (проти дифтерії, кашлюку та правця – ДКП) та MMR (проти кору, епідемічного паротиту та краснухи – КПК) – набагато небезпечніші, ніж раніше вважалося. Насправді шкоду, яку вони завдають, можна охарактеризувати як катастрофічну.

Щоб зрозуміти, що відбувається, доцільно розділити реакції на короткострокові (гострі) та довгострокові (хронічні).

Ми виявили такі гострі реакції. По-перше, це низка короткострокових фізичних проявів, таких як набряк у місці ін’єкції, висип, лихоманка до 104 або 105 градусів, а також невтішний плач немовляти, який може тривати навіть кілька днів. Дитина може посиніти та мати утруднене дихання, може знепритомніти й залишатися без свідомості протягом 5–10 годин, а також почати плакати особливим чином, що в літературі називається «високочастотним криком» і, як видається, має енцефалітичне походження. Або у неї можуть виникнути судоми чи припадки.

Цей гострий стан є різновидом енцефаліту (у літературі його також називають «енцефалопатією»).

Іноді це закінчується раптовою смертю. Протягом кількох годин або доби після щеплення немовля знаходять мертвим у колисці. Ці смерті класифікуються в нашій медичній статистиці як «смерть у колисці» або «раптова дитяча смерть невідомого походження» (РДСНП). Щороку в Сполучених Штатах фіксується близько 9000 випадків РДСНП, з яких, ймовірно, 6000 пов’язані з вакцинацією.

Звісно, більшість немовлят не помирають, а, здавалося б, одужують і можуть виглядати цілком нормально протягом місяця-двох. Але потім починають проявлятися довгострокові наслідки вакцини. Це, по суті, типові довгострокові наслідки енцефаліту.

Дитина, яка раніше мала судоми, тепер страждає на епілептичні напади або епілепсію. Може розвинутися параліч (часто односторонній) або церебральний параліч. Можливі розумова відсталість або аутизм.

Може розвинутися ювенільний діабет. Зокрема, вакцина проти кашлюку впливає на центри підшлункової залози, що виробляють інсулін («острівці Лангерганса»). Надмірна стимуляція цих острівців із їхнім подальшим виснаженням може призвести до діабету або його протилежності – гіпоглікемії (низького рівня цукру в крові).

Можуть виникати «паралічі черепних нервів» різного роду. Черепні нерви проходять від спинного мозку через череп до органів чуття. Тому раптом виявляється, що дитина сліпа, глуха або німа. Раптова дитяча смерть, ймовірно, спричинена паралічем іншого черепного нерва (блукаючого нерва), який відповідає за передачу дихальних імпульсів до легенів.

Варто зазначити, що багато з цих станів вважаються «вродженими» (сліпота, глухота, нездатність говорити, розумова відсталість). Однак «вроджені» стани майже ніколи не виявляються при народженні. Натомість, коли дитині виповнюється дев’ять місяців або рік, батьки нарешті усвідомлюють, що вона не бачить, не чує, не говорить або має розумову відсталість. Оскільки інших причин цих станів встановити неможливо, лікар робить висновок, що вони є «вродженими». Але до цього часу дитина вже отримає три дози вакцини ДПТ, а ці щеплення, як відомо, здатні спричиняти сліпоту, глухоту, німоту та розумову відсталість.

Ми дійшли висновку, що вакцина ДКП щороку спричиняє щонайменше 12 000 випадків тяжких неврологічних ушкоджень, окрім 6000 смертей, діагностованих як синдром раптової дитячої смерті.

До неврологічних ушкоджень належать ювенільний діабет, так звана «вроджена» сліпота, глухота, розумова відсталість, аутизм, епілепсія, судоми, різні види паралічів та інших неврологічних розладів.

Конгрес Сполучених Штатів був настільки вражений книгою «DPT: A Shot in the Dark», що наприкінці 1986 року ухвалив Національний закон про компенсацію за шкоду від вакцинації, який передбачає створення у Вашингтоні відомства для прийому скарг щодо шкоди від вакцинації та, якщо скарга видається обґрунтованою, виплату компенсації родині.

Ця система компенсації наразі діє і вже виплатила кілька сотень компенсацій на загальну суму 80 мільйонів доларів. Ще 3000–4000 заяв чекають на розгляд. Приблизно половина виплат припадає на дітей, які померли внаслідок дитячої вакцинації. Ці смерті майже завжди класифікувалися лікуючим лікарем як «раптова дитяча смерть невідомого походження».

До написання книги «DPT: A Shot in the Dark» американські органи охорони здоров’я завжди відкидали навіть саму можливість того, що немовля може померти від вакцинації.

Зараз, хоча 6000 смертей і 12 000 випадків тяжких неврологічних ушкоджень можуть здаватися великою цифрою, будь-яке біологічне явище відбувається за градієнтом або спектром, що простягається від «норми» до тяжких ушкоджень. Якщо щороку фіксується 12 000 випадків тяжких неврологічних ушкоджень, то, безперечно, існують сотні тисяч випадків менш тяжких ушкоджень.

А що ж з цими мільйонами дітей, які знаходяться десь між «нормальністю» та очевидним неврологічним ураженням?

У книзі «Вакцинація, соціальне насильство та злочинність» Гарріс Л. Коултер описав дітей та дорослих, які зазнали шкоди від вакцинації, але не настільки серйозної, щоб їх помістили до спеціалізованих закладів. Їхній стан він назвав «постенцефалітичним синдромом».

Енцефаліт (чи то внаслідок вакцинації, чи з іншої причини) може варіюватися від тяжкого до помірного, навіть субклінічного. Також можливий енцефаліт, при якому гострі симптоми надзвичайно слабкі, але який все одно завдає значної довгострокової шкоди.

«Менш серйозні» довгострокові наслідки схожі на тяжчі випадки, але мають м’якший перебіг.

Замість епілепсії чи судомних нападів діти страждають від так званих «приступів застиглого погляду» або абсанс – короткочасна, раптова втрата свідомості, під час якої людина на мить бездумно дивиться в порожнечу і припиняє будь-яку діяльність. Людина раптово перестає говорити, рухатися чи ходити, а також може закатити очі догори –  прим. моя, О.К.)  

Замість розумової відсталості, що унеможливлює функціонування в суспільстві, вони страждають від зниження IQ: багато хто з них функціонує на рівні IQ 80 або 90 – трохи вище рівня субнормальності.

Замість паралічу чи церебрального паралічу вони можуть втрачати певний рівень м’язового контролю – «атонію» – особливо в руках. Батьки зазначатимуть, що дитина не використовує руки для повзання або підбирає предмети ногами замість рук.

У них проявляються всі форми паралічу черепних нервів, але в менш тяжкій формі.

Замість сліпоти у них спостерігаються астигматизм та ністагм (мимовільні та ривкові повторювані рухи очних яблук). Вони можуть косити очима. У них можуть виникати труднощі з переміщенням погляду з боку в бік. Або вони страждають на дислексію: не можуть читати літери, не вміють писати, не розуміють цифр тощо. Характерною особливістю є те, що вони іноді мають нав’язливі думки щодо очей інших людей, бояться дивитися їм в очі тощо.

Замість повної глухоти у них спостерігається легка втрата слуху. Або вони страждають на хронічний біль у вухах – середній отит. У США це називають «клейовим вухом», і це свого роду скупчення рідини у вусі, що часто вимагає встановлення невеликих трубочок для відведення рідини.

Принаймні половина всіх дітей у США до свого першого дня народження перенесла середній отит. До 6 років 90% дітей перенесли це захворювання. Цей стан є причиною 26 мільйонів звернень до лікарів щороку. Крім того, щороку приблизно 1 мільйон дітей проходять операцію з встановлення трубочок у вуха, вартість якої становить 1000 доларів за операцію. Таким чином, щороку на цю операцію витрачається 1 мільярд доларів. Тільки уявіть, що це означатиме, якщо все це, або майже все, спричинено вакциною проти кашлюку.

Цей конкретний тип середнього отиту, відомий як «ексудативний отит», був невідомий в американській медичній практиці до кінця 1940-х або початку 1950-х років – іншими словами, до того ''часу, коли почала впроваджуватися вакцина проти кашлюку.

Замість того, щоб бути повністю німими, діти можуть мати особливо хрипкий, глухий або невиразний голос. Часто вони заїкаються та мають інші мовленнєві вади.

У дитини розвинеться астма або інші проблеми з диханням. Протягом останніх кількох десятиліть у Сполучених Штатах спостерігається постійне зростання захворюваності на астму – особливо серед дуже маленьких дітей. Зараз діти помирають від астми, тоді як раніше лікарі завжди стверджували, що «жодне дитя ніколи не помирає від астми».

Мігрені також дуже поширені серед цієї групи населення. У них спостерігаються порушення сну та апетиту – анорексія та булімія. В останньому випадку вони часто набирають вагу.

Ще одним довгостроковим наслідком цієї вакцини є схильність до алергій, особливо до молока. Зайве казати, що значна частина населення у всіх індустріалізованих країнах світу сьогодні страждає від алергій. Ми виявили, що новонароджені немовлята з коліками – тобто з алергією на молоко – зазвичай сильніше реагують на вакцину. Безсумнівно, коліки слід вважати протипоказанням до вакцинації.

Ще одним довгостроковим ефектом є порушення ритму сну. Дитина перетворює ніч на день, а день – на ніч. Вони часто гіперактивні. У них надзвичайно короткий проміжок зосередженості уваги. Їхня поведінка визначається імпульсами.

У них знижена опірність інфекціям – ймовірно, через порушення роботи імунної системи.

Іншими серйозними розладами є: 

• судоми та епілепсія, 
• сліпота або втрата мовлення, 
• параліч або параліч однієї чи кількох кінцівок, 
• розумова відсталість. 

Усі ці наслідки є можливими наслідками вакцини.

Отже, тут спостерігаються ті самі види фізичних вад, що й у дітей з більш тяжкими наслідками, але все дещо м’якше. 

«М’якше» – це відносний термін. Адже гіперактивність, дислексія та короткий проміжок уваги є дуже серйозними соціальними проблемами, які, по суті, призводять до краху сучасної американської системи освіти.

Насправді фізичні вади – це лише частина загальної картини. Набагато важливішими є психічні, емоційні та моральні аспекти шкоди, заподіяної вакцинами.

Ці діти мають типовий профіль особистості. Вони відчужувані та схильні до параної. У них спостерігається серйозна слабкість «я» – низька самооцінка. Вони тривожні та пригнічені. Не можуть терпіти невдач. Мають надзвичайну потребу в контролі та панікують, коли втрачають контроль над ситуацією. Вони передчасно стають сексуально активними, серед них високий рівень гомосексуалізму та бісексуальності, а також спостерігаються схильності до обсесивної поведінки, зокрема до алкоголізму та наркоманії.

Їх зачаровує вогонь, їх тягне до палаючих будівель тощо.

Вони схильні до спалахів люті. У поєднанні зі схильністю до імпульсивної поведінки це призводить до численних випадків імпульсивного насильства. Ці особи часто втягуються у злочини, або ж насильство може бути спрямованим проти них самих (самогубство).

Вони рідко виявляють каяття за скоєне, а навпаки – дистанціюються від своїх вчинків. Це може бути пов’язано з тим, що вони відчувають: цей імпульс виходить за межі їхньої здатності контролювати його – як, наприклад, нервовий тик обличчя чи чхання.

Сучасна психіатрична література описує цей стан як «порушення поведінки» у маленьких дітей або «соціопатичну особистість» у дорослих. Це підкатегорії ширшої групи, що називається «порушеннями розвитку», до якої входять аутизм, дислексія, гіперактивність, порушення концентрації уваги та кілька десятків інших станів. У найновішому виданні «Діагностичного та статистичного посібника», опублікованого Американською психіатричною асоціацією, цим розладам присвячено 80 сторінок.

У книзі «Вакцинація, соціальне насильство та злочинність» розвивається теза про те, що «соціопатична особистість», яка масово з’явилася в останні десятиліття і яка є причиною непропорційно великої кількості злочинів та соціального насильства, причинно пов’язана з програмами дитячої вакцинації. Іншими словами, вакцинація викликає енцефаліт, який, у свою чергу, призводить до цих постенцефалітичних станів та розладів.

Кожна п’ята або шоста дитина в тій чи іншій мірі страждає від наслідків дитячої вакцинації. Ця оцінка ґрунтується на поширеності дислексії та гіперактивності в сучасних американських школах – приблизно від 15 % до 20 %.

Хронологічний огляд подій у Сполучених Штатах допоможе прояснити зв’язок між вакцинацією та цими різними порушеннями.

Програми вакцинації були запроваджені наприкінці 1930-х років, а перші кілька випадків аутизму у немовлят було зафіксовано на початку 1940-х років. Коли після війни програми вакцинації було розширено, кількість дітей з аутизмом значно зросла. Коли діти першого вакцинованого покоління (народжені в 1945 році) досягли віку восьми-дев’яти років (у 1950-х роках), виявилося, що вони не вміють читати. Ця проблема продовжувала поглиблюватися, і на сьогодні вважається, що близько 20 % американських школярів мають порушення навчання, гіперактивність та пов’язані з цим порушення розвитку.

А коли ці самі діти подорослішали й складали вступні іспити до коледжів або іспити для призову на військову службу у віці 18 років (для дітей, народжених у 1945 році, це сталося у 1963 році), виявилося, що їхні показники IQ були нижчими, і відтоді ці показники неухильно знижуються. 

На початку 1960-х років результати тестів, які складали випускники середніх шкіл для вступу до коледжу, становили: 466 за вербальні навички та 492 за математичні. Сьогодні вони становлять 424 за вербальні навички та 476 за математичні. Рівень IQ американців зараз нижчий, ніж на початку 1940-х років, і ситуація може бути навіть гіршою, ніж показують статистичні дані, оскільки є певні докази того, що тести стали простішими, ніж раніше.

Коли це саме покоління вступило у ранню дорослу зрілість, воно спричинило й підтримує нинішній історично високий рівень насильницьких злочинів. Кількість насильницьких злочинів (вбивства, зґвалтування, тяжкі тілесні ушкодження) почала зростати на початку 1960-х років і продовжує зростати й сьогодні.

Було проведено значну кількість досліджень щодо неврологічного стану осіб, причетних до насильницьких злочинів. У них спостерігається дуже висока частота типових постінсультних станів: низький IQ, гіперактивність, алергії, розумова відсталість та епілептичні розлади.

Автор зазначає, що коли читає газетні репортажі про типові види злочинів, що скоюються в наші дні, то він часто бачить ознаки того, що злочинці страждають від постенцефалітичного синдрому, оскільки часто є свідчення дисфункції центральної нервової системи та пов’язаних із нею розладів, описаних у його двох книгах.

Нижче наведено кілька випадків, випадково вибраних з американської преси.

Горезвісний Тед Банді, якого сратили у Флориді за вбивства від 50 до 80 молодих жінок, страждав від діагностованої дисфункції центральної нервової системи, низької самооцінки, захоплення насильством з раннього віку та схильності до спалахів люті. Крім того, він не виявляв жодних ознак каяття за свої вчинки. У тривалій серії інтерв’ю він описував вбивства як наслідок потягу, що періодично охоплював його і був непідвладний контролю. Він характеризував себе як практично шизофреніка: його раціональна сторона особистості постійно боролася проти темного й ірраціонального потягу до вбивства.

Підліток з Каліфорнії увійшов в історію, коли його прийомні батьки покинули його та скасували усиновлення через його насильство та погрози на їхню адресу. Його медична історія включала: порожній погляд у дитинстві, сильну замкнутість, боязкість, тривожність, депресію, схильність до піроманії, захоплення сечею та фекаліями, жорстокість до тварин, порушення здатності до навчання, передчасну сексуальність, епізоди люті, самокалічення та спроби самогубства.

Роберт Дейл Енджелл, 19-річний підліток білої раси з сім’ї вищого середнього класу у штаті Меріленд, пограбував банк, а потім вбив трьох осіб (двоє з них – поліцейські). Його батько описав його як «неадаптованого, глибоко депресивного, некомунікабельного підлітка з порушеннями навчання, який покинув школу в десятому класі». У суді він шокував голову суду відсутністю каяття за три вбивства.

Джоел Стейнберг, нью-йоркський адвокат, який забив до смерті свою прийомну дочку та регулярно бив свою дружину, мав постійний тик обличчя, що було добре помітно під час судового процесу. Як і Банді, він описував себе як людину з роздвоєною особистістю. За словами його дружини, коли вона запитала його, чому він робив ці речі, «він сказав, що ненавидить себе за це. Він сказав, що це робив не він. Він відчував, що це не відповідає його характеру». Вона також сказала, що він мав нав’язливий страх, ніби вона та їхня дочка пильно дивляться на нього і «намагаються загнати його в транс».

Існує чіткий зв’язок між постенцефалітичним синдромом та передчасною, надмірною сексуальністю. Сьогодні ми стикаємося зі зростанням кількості злочинів на сексуальному ґрунті, зокрема актів сексуального насильства, скоєних дітьми – навіть у віці шести-семи років. Свідчення цих дітей чітко вказують на те, що вони страждають від інших симптомів, про які ми вже говорили: розумової відсталості, гіперактивності, труднощів у навчанні, схильності до підпалів і, нарешті, відсутності каяття за свої вчинки.

Принаймні два шляхи пов’язують підлітка, що має постенцефалітичний синдром, з алкоголізмом та/або наркоманією. Ці особи, як уже зазначалося, страждають від тривоги, депресії та низької самооцінки і тому природно схильні вдаватися до цих різних форм втечі від реальності. 

Сьогодні в американських школах існує безліч програм, що передбачають медикаментозне лікування дітей із такими станами, як гіперактивність, порушення концентрації уваги та порушення навчальної здатності. Приблизно мільйону таких дітей у всій системі американської освіти регулярно призначають амфетаміни та амфетаміноподібні препарати, такі як метилфенідат або пемолін, для лікування цих станів. Це – препарати, що викликають залежність, і не дивно, що ці діти, подорослішавши, стають наркоманами.

Наркотики та алкоголь підсилюють вроджені слабкості пост-енцефалітичної особистості, знімаючи ті нечисленні гальма, які вже є у цих осіб. Типовим прикладом може бути п’ятнадцятирічний хлопчик із Массачусетсу, який заманив однокласника в ліс, а потім забив його до смерті бейсбольною битою. Він не тільки не виявив жодного каяття за вбивство, а й пізніше вийшов на вулицю, взяв участь у бійці сніжками та запропонував показати труп своєму другові.

Пізніше з’ясувалося, що він щодня приймав 10 мг метилфенідату (Риталіну) через гіперактивність, схильність до підпалів та соціальну ізольованість.

Не буде перебільшенням стверджувати, що три основні соціальні проблеми, з якими сьогодні стикаються Сполучені Штати – крах освітньої системи, зловживання наркотиками та епідемія насильницьких злочинів – значною мірою кореняться у поширеності постенцефалітичного синдрому в американському суспільстві. Це стосується також багатьох європейських країн, хоча й у меншій мірі.

Автор зазаначає, що його знання гомеопатичної теорії та практики допомогли мені усвідомити шкоду дитячої вакцинації. Зокрема, коли він розпочав дослідження вакцинації, то одразу дійшов висновку, що вакцинація насправді є своєрідним гігантським випробуванням токсину коклюшу. Далі він виходив із припущення, що це вплине на кожного і на кожну частину тіла.

Тому Гарріс Л. Коултер розглядав питання реакцій на вакцинацію у вигляді спектру реакцій – від дуже легких до дуже серйозних. Коли педіатри казали: лише одна людина на 100 000 (або якась інша, не менш абсурдна цифра) має побічну реакцію, я знав, що це – немедичний спосіб висловлювання. Якщо у однієї людини спостерігається тяжка реакція, то у 100 будуть легкі реакції. Це просто звичайна біологічна логіка, яка навіть не є специфічною для гомеопатії. Але, мабуть, певне ознайомлення з гомеопатичними ідеями допомогло дійти цих висновків.

Джерело публікації