Межа війни. Де взяти сили продовжувати боротьбу – фронт перестав бути єдиним центром війни

Про це у своїй статті на ZN.UA пише Інна Ведернікова і зазначає, що найбільш «відважні» вже розмахують «планом миру» і кричать, що це останній вцілілий проліт і краще зупинитися просто зараз. Домовитися з тим, хто вирішив, що контролює Небо. Але ми не знаємо такого «бога»!

Як же тоді мають виглядати наша перемога та майбутній мир? Цього ми теж не знаємо. Тому що президент, який закатав у асфальт усю конкуренцію й вимірює стан суспільства не градусами, а пунктами рейтингу, боїться говорити правду. А ми не запитуємо. Десятки тисяч сімей уже втратили своїх дітей і батьків на фронті. Тил теж зазнає втрат. Лише за перші вісім місяців 2026 року, за підтвердженими даними ООН, в Україні загинули 2222 мирні жителі, понад 13 тисяч отримали поранення. Але значна частина суспільства досі живе ілюзією, що не доведеться віддавати війні найдорожче. Мовляв, мене і моїх близьких якось омине. При цьому більшість впевнена: війну треба закінчувати точно не так, як хоче Путін. 

Більшості реактивних дронів ми не дістаємо через їхню швидкість і висоту польоту (днями один із «гостей» залетів на висоті 12 600 м.), зауважує журналістка. А коли дістанемо, можливо, нові реактивні зразки полетять вище й швидше, керовані вже російськими «старлінками».

Це реальність. Але ми досі дивимося на неї як на фільм-катастрофу, досі не прийнявши, що це відбувається саме з нами. Тому що прийняти реальність означає почати жити й діяти з огляду на неї, назавжди відмовившись від багато чого звичного. Змінюється сама війна. На нові способи ворога руйнувати нашу здатність опиратися не можна відповідати по-старому – ні на фронті, ні в тилу.

Що далі? Де наша межа? Чи чесно ми розібралися з тим, які можливості вже вичерпано, а яких ще навіть не використано? Що необхідно змінити в управлінні країною, щоб продовжувати боротьбу? І чи встигнемо ми це зробити, перш ніж накопичені провали визначать нашу поразку?

Не здаватися – означає чесно й публічно ставити ці запитання собі, владі та політичним елітам. А не занурюватися у «срачі про зраду» у ФБ, аби лиш не торкатися відкритої рани. Виключення Олексія Гончаренка з «Європейської солідарності» за неузгоджений «план миру» та засудження миротворчих ініціатив народних депутатів Данила Гетманцева та Анни Скороход, мера Харкова Ігоря Терехова дають змогу виплеснути гнів, але не заповнюють порожнечі. Ці політики спираються на реальні загрози, але пропонують домовлятися з тим, хто домовлятися не хоче. Їхню відповідь можна відкинути. Але де наша? (Чи це й є план влади, озвучений довіреними особами? – питає Давида Арахамію Інна Ведернікова).

Люди, час турнікета минув! Так, коли ми всі навалилися й тримали, він врятував Україну. Але ремінь давно слід було послабити й розпочати операцію. Ще місяць тому нам здавалося, що час на політичне перегрупування команди хірургів є. Тепер його немає: вибір за нас зробив Путін. Пацієнт ще живий, але його потрібно оперувати просто зараз. Силами тих, хто має необхідні інструменти й уже стоїть біля столу: ЗСУ, Президента, парламенту, уряду, суспільства. Не покладаючись лише на Європу та Трампа. 

Армія. Не діамант у короні, а високоточна зброя

Перше завдання, яке Президент поставив перед новим Головкомом Михайлом Драпатим, – утримати ситуацію на фронті. Експерти зазначають, що на землі Драпатий не тільки стійкий, а й напористий. За операцією «Вівальді» (її Андрій Білецький і Драпатий розробляли ще у квітні, до своїх нових призначень) будуть інші. Йдеться про активне використання дронів і наземних роботів для штурму та мінування, а також про єдину систему управління військами, стійку до ворожої РЕБ.

Однак фронт перестав бути єдиним центром війни: до повітряної стратегії Путіна ми виявилися не готові. За оцінкою експертів, до кінця грудня близько 50% російських безпілотників можуть становити реактивні «Герані», а вже наступного року в Росії може з’явитися альтернатива Starlink. Але нова війна потребує не лише нових технологій. Вона потребує іншої системи управління армією. І тут у ЗСУ є кілька внутрішніх резервів.

По-перше, зміна принципу кадрового відбору командного складу ЗСУ. Від «своїх» – до компетентних. Якщо застій на фронті може бути успіхом для того, хто обороняється, то стагнація в Генштабі – це інша історія. Особиста лояльність поступово витіснила професійний відбір, а Сирський зосередив у Генштабі всі важелі управління військами. У підсумку генерали, які давно не воювали, та їхні підлеглі керували фронтом, а нелояльних командирів перекидали на найважчі ділянки, позбавляли ресурсів і відправляли у відставку або в резерв за невиконання завдань. Спочатку «свої» – у кабінети, потім решта – ближче до лінії бойових дій. Для мотивованих командирів, які служать країні, а не короні, проблема не в перебуванні на «передку», а в тих, хто віддає їм накази й вирішує долю країни.

Винятки – там, де мотивовані комбриги та командири корпусів вибудували власну систему, зокрема щодо кадрового відбору. Ці живі осередки нової армії можуть стати опорою її перебудови на марші. Драпатий поступово чистить Генштаб. Але погонів, які приросли до стільців, занадто багато, а прибрати всіх, кого головком вважає за потрібне, йому не дадуть. Тому Драпатий шукає варіанти.

По-друге, зміна структури управління війною. Якщо Драпатому вдасться реалізувати свій план, то Генштаб стане мозковим центром: доктрина, планування операцій, підготовка, комплектування, аналіз. Безпосереднє управління військами візьме на себе Командування об’єднаних сил (КОС), а забезпечення ЗСУ всіма необхідними ресурсами – «головний офіс», Міністерство оборони. І головне: усе це має бути компетентна команда, члени якої дивляться в одному напрямку й працюють на результат, а не плетуть інтриги.

Ще наприкінці 2023 року ГУР на міжвідомчій нараді, де головував прем’єр-міністр Шмигаль, доповідало про розвиток російських реактивних технологій. 8 січня 2024 року перший реактивний дрон прилетів до України. 2025-го Сергій «Флеш» попереджав про «Шахеди-238»: швидкість 500–600 км/год робить їх практично недосяжними для мобільних вогневих груп із кулеметами. Сьогодні вони вже завдають ударів по країні.

Чотири роки. Чотири міністри оборони. І що? За словами наших джерел, до приходу команди Драпатого у ЗСУ не було єдиного відповідального за ППО: за окремі напрямки відповідали Повітряні та Сухопутні сили, ГУР, СБУ та інші. Мар’яна Безугла публічно заявляла, що в МО не було й департаменту, який збирав би й аналізував би інформацію, а також розробляв би стратегію захисту неба.

По-третє, злагодженість у трикутнику Зеленський – Драпатий – Хмара. За словами джерела з Генштабу, Драпатий щодня спілкується з Президентом, шукає баланс і виявляє терпіння, зберігаючи свою позицію. Але для виконання поставлених завдань «Головнокомандувач ЗСУ має бути більш вільним як у кадрових, так і у воєнних рішеннях, ніж є зараз». Контакт – це ще не автономія. Чи розуміє Верховний головнокомандувач, що потрібно відпустити віжки?

За перші місяці роботи Драпатий домігся призначення Юрія Погребного очільником Сил логістики та Сергія Собка заступником начальника Генштабу, а також призначення Святослава Заїця командувачем Сухопутних військ. Щоправда, вже другий місяць Собко залишається тимчасовим виконувачем обов’язків, що в кулуарах пов’язують зі складнощами узгодження. Досі не вирішено й питання щодо командування Повітряних сил.

Головнокомандувач ЗСУ активно шукає нестандартні рішення для штурмових підрозділів. Після особистого виїзду на місце він передав полк «Скеля» під крило 1-го корпусу НГУ «Азов» Дениса Прокопенка («Редіса»). Зараз штурмові полки та новостворені армійські структури виконують усі поставлені перед ними завдання. Драпатий навмисно висуває ефективних бойових командирів, які (як Андрій Білецький, Ігор Скибюк, Еміль Ішкулов і Валерій Скред) не належать до паркетно-кадрової вертикалі, але дають результат на полі бою.

У Драпатого встановилися робочі стосунки з міністром оборони Євгенієм Хмарою. Їхню якість, як і стратегію творця «Альфи» СБУ, наразі оцінити складно. Збереження майже всієї команди Федорова свідчить лише про те, що «спецназ» не став рубати з плеча. Що буде з ключовими проєктами ексміністра оборони: контрактами, які не злетіли, приватною ППО з дорогезними вишками та діркою в бюджеті від перерозподілу грошей із зарплат, ремонту та палива на безпілотники й наземних роботів? (Що донині відгукується Одесі та Києву.) Чи буде Хмара ламати тендерну «мафію» МО, яку не дали зламати Федорову? Питання відкриті.

По-четверте, мобілізація. Цей незакритий гештальт на п’ятому році гарячої фази війни говорить про нас як про державу багато чого. Поганого. А всього лише треба повернути процес у рамки закону, за яким ТЦК – це координаційне ядро, а не єдиний крайній. Де місцева влада, яка за законом зобов’язана організовувати призов та оповіщення громадян? Де поліція, яка зобов’язана затримувати порушників військового обліку та забезпечувати правопорядок під час роботи ТЦК? Де президент — гарант Конституції, який зобов’язаний оперативно ініціювати необхідні зміни, а не перекидати їх, як гарячу картоплину, уникаючи особистої відповідальності?

Однак хоч би скільки додавали людей, грошей і зброї, дірява система й надалі пожиратиме їх. Армія – не діамант у президентській короні. Вона має працювати як єдиний злагоджений організм, у якому Верховний головнокомандувач, Головком, Генштаб, Міноборони та КОС мають свої ролі та спільну мету – результат. Високоточною зброєю має стати сама система. У цьому – один із ресурсів для продовження боротьби.

Влада. Час змінювати спосіб управління

За всіх описаних проблем армія та фронт тримаються. Але тил валиться. На тлі постійних ударів ворога по всіх системах життєзабезпечення – енергетиці, мостах, зв’язку, логістиці, залізниці, складах із продуктами та медикаментами, школах і дитячих садках – ми маємо дірку в держбюджеті у 27 млрд євро. При цьому партнери чітко дали зрозуміти: Європа більше не робить нам авансів. Тепер, щоб залатати дірку, Президенту потрібно не просто приобійняти Урсулу фон дер Ляєн і попросити кошти Ukraine Facility на 2026–2027 роки, а й забезпечити ухвалення парламентом законів, необхідних для європейської допомоги та просування до членства в ЄС.

Йдеться не про екзотичні вимоги Брюсселя. Під загрозою затримки – понад 5 млрд євро за програмою Ukraine Facility через невиконані зобов’язання. Європа очікує від нас антикорупційних реформ, прозорого відбору керівників прокуратури, змін у держслужбі, незалежності наглядових рад держпідприємств та енергетичного регулятора, лібералізації енергоринків та інших рішень. Тобто законів, які потрібні насамперед нам самим, щоб держава менше залежала від кумівства, ручного управління та корупції.

І що? «Втомлений» парламент іде на канікули і депутати роз’їжджаються. 26 днів із дірою в бюджеті та передбаченим, але не підготовленим Кабміном до голосування пакетом із 32 законопроєктів!

Паралельно в країні розгортається своє життя. Кабмін минулого тижня перекрив платежі місцевій владі, зокрема й фінансування підготовки до зими. Не зумівши достукатися до виконавчої влади, Асоціація міст заявляє: таких ударів по місцевому самоврядуванню не завдавав навіть агресор. Голова Кабміну пояснює рішення браком грошей на виплати військовим і пенсіонерам. Коли розблокують рахунки, ніхто не знає. А депутати? «А ми на морі».

Після відходу Руслана Кравченка в Офісі генпрокурора мало що змінилося. Формальний в.о. – Антон Ковальський (протеже колишнього заступника генпрокурора Мустеци та Іллі Павлюка). Але, за словами джерел, реальні важелі залишилися в заступника Максима Крима (читай – Олега Татарова). Зібравши представників відомств, Крим уже дав зрозуміти: схеми й домовленості ті самі, хто сіпнеться – покараємо. Дах – Банкова.

У Податковій теж усе гаразд. Прізвище нового в.о. Юрія Конюшенка змінило вивіску на тій самій лавці. Арахамія, Гетманцев, Абрамович мають бути дуже задоволені цим призначенням. Цікаво, до речі, чи зберіг віденський втікач свою частку в бек-офісі? Чи її благополучно розподілили ті, хто вижив у сутичці з НАБУ? За словами наших джерел, бізнес, як і раніше, вирішує питання через «монакський» бек-офіс, технічну роботу якого забезпечує колишній заступник голови Нацполіції Ігор Купранець.

Пронін залишається у Фінмоні та вигадує нові схеми, ставлячи палиці в колеса НАБУ й САП. Незмінний Умєров виконує не стільки переговорні завдання, скільки особисті доручення Зеленського. Поклад тримає у рукаві зрадника Христенка для «вбивства репутації» голови САП Олександра Клименка та нейтралізує успіхи військового крила СБУ: близькі до Служби ТГ-канали активно розганяють заклики Гончаренка, Гетманцева та Ко. (Не замислювалися, чому?)

Звісно, публічно можна щосили «боротися за країну», але, залишаючи такий спосіб управління державою (зсередини його зчитують та приймають як правило і чиновники, і силовики, і бізнес), головний хірург сам відрізає їй здорові кінцівки. Щоб потім героїчно шукати гроші у партнерів на високоточні протези.