Хто скуповує Україну під час війни. Як Львівщину дають розграбовувати львівським феодалам, яких прикриває Арахамія

Про це у своєму дописі на Фейсбук пише Іван Спринський.

2002. Початок американського сліду

За даними, які свого часу поширювалися у відкритих джерелах і телеграм-каналах, історія бізнес-ланцюга, пов’язаного з Давидом Арахамією, тягнеться ще з початку 2000-х років. У 2002 році у США нібито з’являється компанія Artvertex, пов’язана з людиною на ім’я David Braun. Компанія працювала у сфері продажу шаблонів сайтів. Далі в цьому бізнесовому полі виникають інші структури – Callaway Alliance Inc, Jetimpex Inc, Jetimpex LP, через які, за твердженнями авторів публікацій, могли проходити платежі, пов’язані з TemplateMonster.

Ключове питання тут не лише в тому, хто саме і коли володів цими компаніями. Ключове питання – чи всі доходи від цього міжнародного бізнесу були належним чином задекларовані та оподатковані в Україні, якщо особа, яка згодом стала одним із найвпливовіших політиків країни, мала до них стосунок.

2014. Бізнес, офшори і нова політична біографія

Після 2014 року Давид Арахамія вже входить у нову українську публічну історію як волонтер, управлінець, людина з ІТ-бекграундом і згодом політик (якого заводять в політику його куратори). Але за красивою біографією “нового обличчя” залишається старе питання: де закінчується бізнес і де починається політичний вплив? Бо коли людина, яка мала міжнародні компанії, офшорні структури, закордонні платежі й бізнесові зв’язки, заходить у парламент і стає головою президентської фракції, вона автоматично отримує не просто мандат. Вона отримує доступ до рішень державного масштабу.

2021. “У мене багато було офшорів”

У жовтні 2021 року, після публікації Pandora Papers, Арахамія публічно визнав, що раніше мав багато офшорів, а один офшор із Сейшелів, за його словами, був на дружині. Він назвав це “нормальним процесом” і пояснював, що офшори можуть мати як негативну сторону, пов’язану з податковими маніпуляціями, так і позитивну – захист активів у міжнародній юрисдикції. (ФОКУС⁠)

Для звичайного українця офшор – це символ втечі капіталу. Для держави під час війни офшор – це ризик виведення грошей із країни. Для політика, який керує найбільшою фракцією парламенту, офшор – це не “нормальний процес”, а питання довіри. 

2021. Білоруська електроенергія і арабська “прокладка”

Ще одна історія – імпорт електроенергії з Білорусі через компанію Vector Energy Innovation з ОАЕ.
У журналістських матеріалах ішлося, що електроенергія постачалася не напряму, а через приватну компанію-посередника, яку пов’язували з інтересами, близькими до Давида Арахамії. За даними публікацій, білоруська сторона продавала електроенергію Vector Energy Innovation по 59 доларів за МВт⋅год, а далі вона перепродавалася українському покупцю вже по 100 доларів за МВт⋅год. Тобто різниця становила близько 41 долара на кожному мегаваті. (РБК-Україна⁠)

Якщо ці цифри відповідають дійсності, то йдеться не просто про бізнес. Йдеться про високорентабельний заробіток на енергетичній залежності України. І тут виникає ще болючіше питання: чи був дефіцит вугілля і потреба в імпорті електроенергії лише наслідком управлінської безпорадності, чи хтось міг бути зацікавлений у створенні умов, за яких “прокладка” стає незамінною?

Українці воюють. Люди платять тарифи. Енергетика стає питанням виживання. А Арахамія, за версією журналістів, міг заробляти десятки мільйонів доларів на різниці між входом і виходом. 

2022–2023. Перетини кордону на автомобілях Кауфмана

Після початку повномасштабного вторгнення з’являється ще один епізод, який складно пояснити лише “дружбою”. За даними Bihus.Info, Давид Арахамія щонайменше чотири рази використовував автомобілі одеського бізнесмена Бориса Кауфмана для перетину державного кордону. Сам Кауфман фігурує у провадженнях НАБУ і САП, зокрема у справі щодо заволодіння майном комунального аеропорту “Одеса” та доходом від нього на суму близько 2,5 млрд грн. (hromadske⁠)

У публічному полі також неодноразово згадувався бізнесмен Вемір Давітян. Журналісти писали, що він називав себе другом Давида Арахамії, з’являвся на зустрічах в Офісі Президента, а його автомобіль фіксували біля Банкової у зв’язку з Арахамією. У нормальній державі такі зв’язки не можуть існувати в режимі “ну це просто знайомі”. Бо політична влада – це не приватний клуб. Офіс Президента – не бізнес-лаунж.

Фракція монобільшості – не інструмент для друзів, які вчасно опинилися поруч із центром рішень.
Саме такі непублічні зв’язки часто і є справжньою інфраструктурою впливу. Не посади. Не накази. Не підписи. А доступ. Телефон. Автомобіль. Зустріч. Рекомендація. Мовчазне погодження.

2025. “Цитрус”, Гатунок і велика покупка

У 2025 році власник мережі Yabluka Артур Гатунок придбав мережу магазинів електроніки “Цитрус”. Forbes писав про угоду, а в медіа циркулювали оцінки її вартості в межах 10–20 млн доларів. (Forbes.ua⁠)

Сам по собі продаж бізнесу не є злочином. Але в цій історії є кілька обставин, які потребують відповіді. Перше – “Цитрус” роками мав репутацію компанії з великими податковими, корпоративними і митними питаннями. Друге – у медіа з’являлися матеріали про можливе використання мережі ФОПів, схем дроблення бізнесу, торгівлю “сірою” технікою, заниження вартості імпорту та інші механізми мінімізації податків. Третє – у публікаціях припускали, що до фінансування або супроводу угоди міг бути причетний Вемір Давітян, якого раніше пов’язували з Давидом Арахамією. (spilno.org⁠)

Чи не перетворюється український ринок електроніки на нову територію тіньового впливу людей, близьких до політичного центру? Бо якщо бізнес із мільйонними оборотами переходить із рук у руки під час війни, якщо поруч із цим виникають прізвища людей, пов’язаних із Банковою, якщо старі податкові питання не отримують жорсткої реакції держави, тоді суспільство має право питати: це ринок чи перерозподіл?

Львівщина. Новий напрямок чи чергова випадковість?

У кулуарах дедалі частіше говорять, що наступним напрямком для непублічного скуповування активів може бути Львівщина – регіон, який під час війни став тиловим економічним хабом, логістичними воротами до Європи, місцем концентрації бізнесу, складів, нерухомості, енергетики, торгівлі та релокованих підприємств. Саме Львівщина сьогодні є територією, де активи можуть купувати не лише заради бізнесу, а й заради майбутнього політичного впливу. І якщо навколо людей, пов’язаних із Арахамією, вже виникали історії з офшорами, енергетикою, електронікою, бізнесменами з кримінальними провадженнями та непублічними посередниками, то питання про Львівщину стає логічним. 

Хто сьогодні скуповує комерційну нерухомість у Львові? Хто заходить у склади, логістику, ринки, торгові площі, енергетичні активи? Хто стоїть за новими власниками, фондами, підставними компаніями, родичами, партнерами і “молодими підприємцями”? Чи немає там людей, пов’язаних із політичним дахом Давида Арахамії?

Якщо подивитися на всю хронологію, то перед нами не один скандал. Перед нами модель політично-злочинного впливу. 

Питання до НАБУ, НАЗК, БЕБ, ДПС і СБУ?

НАБУ має відповісти, чи перевірялися можливі конфлікти інтересів Арахамії у зв’язку з бізнесменами, які фігурують у кримінальних провадженнях? А суспільство має поставити найголовніше питання: чи не вкрали у нас під час війни не лише гроші, а й майбутню економічну карту країни? І якщо сьогодні держава не поставить крапку в цих питаннях, завтра може виявитися, що країна, яка воювала за свободу, непомітно отримала нових олігархів.