Переказувати текст не має сенсу – все той же плач на тему „фальсифікації – ні, ні брехні”. Жодних емоцій не викликає, окрім бажання нагадати лібералам, що це саме вони символізують самим фактом свого існування пацифізм, відсутність характеру, м’якість, неспроможність, неповноцінність та іншу толерантність.

І не треба звинувачувати в сучасній політичній ситуації злих олігархів – ті лише користуються з наявності політкоректних лібералів, яка не загрожує їм жодним чином. „Немічність та пасивність теперішнього керівництва”, про що ображено пишуть ліберали з Майдану, є закономірним результатом помаранчевої революції.

Ця республіка є результатом легалізації лібералізму. Спочатку смішна „революція”, потім жнива плодів під супроводом сльоз та соплів. А чого ви чекали від лібералів? Лібералізм – це толерантність до дегенератів та ненависть до нормальності.

Майдан – співучасник помаранчевих. Майданівські ліберали це розуміють, всіляко намагаючись відмежуватися від власного ліберального родоводу. «„Ми не “помаранчеві”. Наші кольори – синій і жовтий. Пов’яжи на ознаку громадянської солідарності синьо-жовту стрічку”», - знервовано благають вони співвітчизника. Але співвітчизник лібералам не вірить. Вірити лібералам – себе не поважати.

Майданівські ліберали – учасники парламентських ґешефтів. Їм також перепадає з жирного олігархічного столу. Хто там мером Ірпіня став? Так отож.

Лібералізм – провокація „політичної нації”. Ліберали, червоні, новые русские – все це кубик Рубіка. Поламати і викинути.