PRO ET CONTRA ЕПІЗМІВ

Навіщо ці епізми? Це ж маразми!
Писать поему глав на 25?
Сказав всю правду - і досяг оргазму!
Бо треба ж на роботі ще пахать!
Тож бистро дать одвіт на всі питання,
що перед нами ставить їх життя!
У тім числі про щастя, про кохання,
про таємниці устрою буття.
Заблудних навернути сяйвом істин.
Хоча - блажен, хто сліпо возлюбив,
І обпіка лик Істини вогнистий
того, хто сумнів в вірі утопив...
Що проти цих матерій нерушимих
є те, як 'кийсь там Гриць Одарку стрів?
Але ж... не зродиться жива картина
без маси всяких ляпок і штрихів.
Вони у гармонійному єднанні
дають правдиве колоритне тло
І повноправне, трепетне звучання життя,
хоч скільки б літ по тім пройшло...
Коли ж відразу на усі питання
дать лаконічний і ясний одвіт,
Не вийде чарівного малювання,
в якому помістився б цілий світ.
А вийде лиш холодна гола схема,
розбивка під майбутнє полотно.
Графітних ліній правильна система,
що обрости їй плоттю не дано.
Це, як в того горемного шахіста,
що відповідь на перший хід шукав,
І... здавсь, бо в білих перемога чиста,
він наперед вже все прорахував!
Він відповів математично вірно,
однак себе і нас позбавив гри.
Але ж життя - то гра. Складна, безмірна, п'янка...
І вже хоч що тут говори!
Тому на прикладі розбору партій
бува доречніш відповідь шукать.
Урок без прикладу малого вартий;
без прикладу лише вожді нас вчать –
Про те, як у роботі додавати і перестройку з себе розпочать...


ЖОВТНЕВИЙ ЛИСТ

Глибока ніч, як лагідна сестриця,
Все вгомонила, з краю і до краю,
І я, доки на світ благословиться.
Неспішно чотки дум перебираю.

Про різне-всяке... Радісне, й не дуже,
На легковажні і значущі теми –
Лиш я, на жаль, до крупних форм байдужий,
А то б зродилась не одна поема.

Я думаю про те, що зло з віками
Все більш універсальне і жорстоке:
Прогрес програв війну зі шкідниками.
До ліків звикли віруси і коки...

Та коки - даність; кволий вріже дуба,
Хто видужав, огонь нестиме далі;
А що, приміром, значать гомошлюби,
Куди веде такий "прогрес" моралі?

Або: хай фешн, ексклюзив, престижність –
Фетиш снобізму поглина мільйони,
А неелітні, третьосвітні ближні,
Як мовиться, голодні і холодні;

Тож, як ввесь світ загидить кінокичем,
В канон возвівши навіть власні хиби,
Хоч дядько Сем, хоч хто, а десь, чи ближче,
Він стріне по життю своїх талібів...

А тут творять державності основу,
Минуле звично змодифікувавши,
Але яка то вийде "розбудова",
Коли підмурок з видумок і фальші?

Коли жують натужно мову штучну,
А сутність історичну утискають,
То й альпіністи падають із кручі
Й ракети часом не туди влучають;

Пенсіонери йдуть жебракувати
На фоні ситих, зажирілих "нових",
А нам от - Раду дай на дві палати,
І чхать на прірву в ставках посадових!

Та й зрозумієш мудреця бажання
Іти, і днем з вогнем шукать Людину
Серед людей - але, як Сонце встане,
Я, як усі... І - слава Україні!