З того часу, як у серпні 2023 року контрнаступ України зайшов у глухий кут, Москва випромінювала впевненість. Її мешканці могли або купатися в патріотичній славі війни, або взагалі ігнорувати її, закриваючи очі на далекі страждання й водночас користуючись перевагами, які війна принесла російській економіці, пише Адріан Бломфільд (Adrian Blomfield) у своїй статті на The Telegraph. 

Тепер це вже не так. Від коридорів влади до віталень пересічних москвичів дискурс радикально змінився. Пафос і хвастощі поступилися місцем самоаналізу, страху і зростаючому прагненню, щоб ця війна, про яку ніхто не наважується говорити вголос, припинилась.

Причини цього неважко зрозуміти, зазначає він. Війна вже не здається чимось далеким. Минулого вікенду Москва та її околиці зазнали одного з найтриваліших повітряних ударів за весь час війни: Україна запустила сотні дронів у бік Москви. В результаті ударів загинули троє людей, були пошкоджені житлові будинки, закрилися всі чотири московські аеропорти та було завдано удару по міському нафтопереробному заводу.

Московити, які чули над головою гудіння дронів і постріли зенітних систем у нічному небі, отримали неприємне уявлення про життя в Києві – і їм це не сподобалося.

«Вперше з початку війни я відчула особистий страх», – розповідає газеті The Telegraph одна жінка, дизайнерка тридцяти років, мати двох маленьких дітей.

Однак не лише ніч ударів пояснює цю зміну. Владімір Путін стикається з низкою взаємопов’язаних проблем. Україна завдає ударів глибше вглиб Росії, ніж будь-коли раніше. Просування Росії на полі бою різко сповільнилося і, можливо, взагалі зупинилося. А економісти попереджають, що, незважаючи на вищі ціни на нафту та певне послаблення тиску санкцій США, надприбутки від війни з Іраном не врятують хворий російський економіку.

В результаті, на думку аналітиків, російський лідер може незабаром зіткнутися з моментом істини, якого він так довго намагався уникнути: протягом найближчих 12 місяців йому доведеться або скоротити масштаби війни, або порушити свій негласний договір з російським народом, змусивши набагато більше людей йти на війну.

«Кремль стоїть перед доленосним вибором, ймовірно, вже протягом наступного року, – зазначає Найджел Гулд-Девіс, старший науковий співробітник з питань Росії та Євразії в британському аналітичному центрі «Міжнародний інститут стратегічних досліджень» (IISS). – Якщо він хоче продовжувати війну, йому доведеться приймати рішення щодо залучення ресурсів, необхідних для її ведення, набагато більш систематично та примусово. Доведеться повернутися до адміністративних заходів радянського типу в тій чи іншій формі».

Ціна для російського суспільства буде колосальною. Згідно з доповіддю IISS, опублікованою цього тижня, у Путіна, зрештою, може не залишитися іншого вибору, як перейти до економічної моделі сталінського зразка, що підпорядковує всю економіку потребам держави. Це, як стверджує пан Гулд-Девіс, означатиме скасування багатьох з останніх пострадянських свобод, якими росіяни все ще користуються: ринкових свобод, трудових свобод і навіть права подорожувати та проживати за кордоном.

Паніка в Кремлі

Прогнози щодо краху Росії або повороту хвилі проти Кремля лунали настільки часто, що, цілком зрозуміло, викликають скептицизм. Дональд Трамп, безсумнівно, не виглядає переконаним у тому, що Україна відновила ініціативу, подвоївши свої торішні твердження про те, що Володимир Зеленський «не має карт», наполягаючи нещодавно, що «зараз у нього їх ще менше».

Проте значна частина песимізму щодо траєкторії розвитку Росії зараз походить не від сторонніх спостерігачів, а зсередини країни.

Минулого місяця Ельвіра Набіулліна, голова Центрального банку Росії, попередила, що дефіцит робочої сили в РФ є найгіршим «в історії сучасної Росії». Ще до вторгнення в Україну у 2022 році населення Росії скорочувалося. З того часу сотні тисяч людей втекли за кордон, а щонайменше ще мільйон загинули або отримали поранення. У Росії закінчуються працівники. За деякими оцінками, дефіцит робочої сили зараз перевищує 2,5 мільйона осіб.

Інші також б'ють на сполох. Відображаючи занепокоєння всередині бюрократії, Міністерство економічного розвитку Росії знизило прогнози зростання. Геннадій Зюганов, лідер Комуністичної партії, яка підтримує Путіна та війну, минулого місяця попередив, що «економіка неминуче зазнає краху», і навіть нагадав про привид повторення революції 1917 року, яка повалила царський режим. Інші комуністичні законодавці відкрито закликали до припинення конфлікту.

Кріс Віфер, керівник Macro-Advisory, консалтингової компанії зі стратегічного бізнесу, що базується в Москві, додає: «Вражає те, що високопоставлені особи фактично кажуть, що чим довше триватимуть санкції та військові витрати, тим більшої шкоди зазнає довгострокове економічне майбутнє Росії. Зазвичай Кремль би цензурував такі висловлювання». 

Можливо, така незвичайна офіційна відвертість відображає зростаюче невдоволення громадськості. Антивоєнні протести в такій авторитарній державі залишаються малоймовірними, але Кремль дуже добре усвідомлює, що «спеціальна військова операція» викликає набагато менше ентузіазму, ніж раніше.

Тепер, коли дрони наносять удари не лише по Москві, а й по таких містах, як Єкатеринбург, який розташований за понад 1 000 миль від України, дедалі більше росіян звинувачують Путіна в тому, що він приніс війну до їхніх домівок. Гнів також зростає через посилення обмежень в інтернеті, зокрема щодо Telegram – останньої великої незалежної соціальної мережі, яка досі працює в Росії.

Однак понад усе – це виснаження. Війна Росії з Україною триває довше, ніж участь країни у Першій та Другій світових війнах. Фактично, це – найтриваліший великий конфлікт у сучасній російській історії. І багато громадян вже втомилися від нього.

«Ми творимо історію, але це – історія, яку ми не хочемо творити, – каже один із мешканців Москви. – Люди просто хочуть, щоб це скінчилося».

Значна частина цього розчарування має економічний характер. Протягом перших років війни значні державні витрати на озброєння та зарплати військових спричинили бум споживання попри західні санкції. Попит на нерухомість та товари тривалого користування різко зріс, а обсяг автокредитів у 2024 році збільшився більш ніж удвічі. 

Але цей бум виявився нестійким. Щоб стримати інфляцію, центральний банк підвищив процентні ставки до 21 відсотка. І стрімке зростання поступилося місцем стагнації. 

Також, попри попередні сподівання, війна в Ірані навряд чи змінить ситуацію. Додаткові доходи від продажу нафти можуть допомогти стабілізувати бюджет РФ і запобігти фінансовій кризі. Але вони не пожвавлять економіку в цілому, стверджує пан Веафер, який стежить за російською економікою вже 35 років.

«Війна в Перській затоці врятувала російський бюджет, — каже він. — Але це ніяк не допомагає економіці. Ми маємо справу з довгостроковою стагнацією, якщо уряд не почне вживати заходів для підготовки до відновлення. Ось чому чиновники заявляють, що конфлікт має закінчитися».

Дані підтверджують цю похмуру оцінку. Вперше з початку 2023 року російська економіка скоротилася в першому кварталі цього року, а Міністерство економіки знизило прогноз зростання на 2026 рік з 1,3% до 0,4%.

Поза оборонним сектором ситуація виглядає ще похмуріше. За словами аналітиків, російський приватний сектор значною мірою зруйновано, а через нестачу робочої сили багато заводів змушені перейти на чотириденний робочий тиждень.

Проте навіть військова економіка зараз, можливо, наближається до межі своїх можливостей. Великі оборонні підприємства вже працюють цілодобово, щоб виробляти зброю для фронту. 

Перепрофілювання цивільних заводів на військові потреби ризикує поглибити дисбаланс у й без того напруженій економіці.

Нестача робочої сили зараз настільки гостра, що Росія намагається залучити більше робітників з Індії та Африки.

Ще більшу стурбованість у Кремлі викликає криза з людськими ресурсами на фронті. Вперше з кінця 2022 року втрати Росії на полі бою, здається, перевищують набір новобранців. За деякими оцінками, Росія несе 35 000 втрат на місяць, залучаючи при цьому лише від 24 000 до 30 000 добровольців.

Повернення до часів СРСР

Отже, Путін стоїть перед критичним рішенням. Вперше в своїй історії Росія намагається вести велику війну без повномасштабної мобілізації. Росія, стверджує пан Гулд-Девіс, створила «військову економіку, але не військове суспільство», захищаючи більшість громадян від жертв, водночас платячи добровольцям за участь у бойових діях.

Але така модель, коли росіянам платять за участь у війні, а не примушують до неї, стає нестійкою. Якщо Путін хоче продовжувати війну, масовий призов зрештою може стати неминучим. Коли у вересні 2022 року після невдач на полі бою Путін оголосив про часткову мобілізацію 300 000 чоловіків, сотні тисяч людей втекли з країни.