Родинне дерево – книжка для внуків. Сестра Маруся.
Родинне дерево – книжка для внуків. Сестра Маруся.
Розділ 18.
Сестра Маруся.
Сестра Маруся народилася 29.09.1968 року, коли ми ще жили в старій хаті. Слава і Ганя вже ходили до школи, а ми з братом Ігорем її колисали в дідовій плетеній колисці. Росла вона швидко, бо коли через два роки, в 1970 році, народилася сестра Надійка, ми вже колисали Надійку, а Марусю вважали дорослою. Десь через рік ми з братом ту колиску використовували для риболовлі. Весною Марусю катали на крижині, як колись нас з Ігорем катав сусід, Білецький Микола. Був такий випадок, що ми її також чуть не втопили, але все обійшлося добрими прочуханами від батьків, і вигрівання сестри на пічці. Та наша пічка була дуже помічною. В ній не тільки випікався хліб, варилися різні наїдки, опалювався весь будинок, але й ще, всі ми на ній відігрівались. В дитинстві Маруся увібрала виховання не тільки від батьків, але й від старших сестер і братів. Правда, що ми з Ігорем не дуже займалися з нею, хіба Ігор, коли я пішов вчитися до Львова. Слави і Гані вже на той час також в дома не було. Домашньою господаркою Маруся займатися не дуже хотіла, але пасти корів і ходити на буряки їй приходилось. Характером вона вдалася більше до мами, надавалася до керівництва. Була дуже дисциплінована, любила у всьому порядок. Називаю сестру Марусею бо так її називала наша мама і так її кликали ми в дитинстві. Друзі з Нової Каховки кличуть її на російський манер Маша. Коли вона пішла до школи, наша сім’я жила вже у новому будинку і в нас народилася наймолодша сестра Люба. А була ще в сім"ї сестра Надя і як вона пішла в перший клас, то до школи одночасно з хати йшло шестеро учнів. Шестеро дітей відправити в школу вартувало батькам великих зусиль. Але ми були згуртовані і помагали один одному. Хата в нас була велика, всі мали окремі кімнати. Слава спала з Ганею в одній, я з Ігорем в другій, Маруся з Надею в третій, Люба мала окреме ліжечко - колиску і спала в четвертій кімнаті з батьками. Так само вчити уроки ми також мали де та один другого перевіряв і помагав.. Серед нас двоєчників не було, але найкраще вчилася Маруся. Дуже складно мені писати про свою сестру Марусю, яка на мою думку незаслужено була вирвана життям з нашої родини. Із всіх нас вона найкраще вчилася в школі, а потім у Львівському технікумі харчової промисловості. Рахую її самою розумнішою серед нас, але не дуже щасливою. Після закінчення Бишківської середньої школи в 1985 році Маруся поступила у Львівський технікум харчової промисловості на бухгалтерський факультет. Через два роки вона його успішно закінчила і так , як вчилася за державні кошти, їй потрібно було відпрацювати два роки на тому підприємстві, куди направлять. По розпреділенню їй випала фірма «Херсонагроспецмонтаж» і вона поїхала в місто Нова Каховка Херсонської області. Правда в липні 1987 року відбула в моєї дочки Олі хресною мамою на хрестинах в Золочеві. А вже третього серпня 1987 року розпочала свій трудовий шлях на Херсонщині. Жилося їй не легко на чужині, відірваній від дому і родини. Але через деякий час Маруся зустріла своє кохання - Полосьмак Віталія, який працював токарем на одному з підприємств «Херсонагроспецмонтажу». Жив в гуртожитку по вулиці М. Букіна 70 і приходив до дівчат на танці в гуртожиток по вулиці М. Букіна 52. Як вони зустрічалися мені не відомо, але невдовзі Марійка привезла його знайомити з родиною в село. Віталік був красивим хлопцем, мав чорну велику шевелюру і козацькі вуса, дуже культурним і уважним. Всім дуже сподобався і був схвалений батьками. Брат Ігор і Оксана 14 січня 1989 року у Львові розписувались та покликали Марусю і Віталіка на гостину з нагоди заручин.
Маруся і Віталік. м. Нова Каховка. 8 березня 1991 р.
Весілля Віталіка і Марусі. 1989 рік.
Восьмого вересня 1989 року Маруся вийшла заміж за Віталіка. На весілля ми їхали поїздом «Львів –Херсон», з Херсона автобусом до Нової Каховки, а з Нової Каховки після розписки в село Нові Каїри. В дорогу мама зібрала велику делегацію: мама з татом і Любою, Олег, Ганя з Іванкою, Я, Ігор з Оксаною. Мені вручили коровай і я перший раз в Марусі був старостою на весіллі. Моя Мирося залишилася в дома з маленькою Олею. Я тоді вже був обраний депутатом Золочівської міської ради першого демократичного скликання, мав посвідчення і міг без черги в спеціальній касі купити квитки на проїзд. Чим дуже пишався мій тато. Херсонщина нас зустріла теплим бабиним літом. Весілля відгуляли гарно, всі родичі виявилися простими приємними людьми. На весіллі було багато незвичних для нас страв. Переважно з риби, винограду і кавунів. Наш сват Михайло працював рибалкою в рибхозі, а сваха Надія вирощувала виноградники в колгоспі. Село Нові Каїри було розбудоване після війни, і виглядало на мале містечко. Ми з татом навіть пішли на екскурсію і зайшли на місцевий цвинтар. Татові він не сподобався, тому що було мало хрестів і могили були не доглянуті, та й в селі не було церкви. Після весілля ми залишилися ночувати і на другий день Віталік повів нас відпочивати на залив Каховського моря. Віталік захоплювався риболовлею і підводною риболовлею, мав спеціальну рушницю і спорядження. Дуже добре плавав і пірнав.
Відпочинок на Каховському морі в с. Нові Каїри.09.09.1989 рік. З ліва на право: Подружка Марусі Олена, Маруся, Віталік, Я, Люба, Ганя, Іванка.
На другий день нові родичі нас спорядили в дорогу надавши багато різних харчів. Найбільше мені запам’яталася їхня домашня сельодка з цибулею і в’ялена риба. Тої сельодки вони нам дали два трилітрові бутлі, то до Львова ми один з’їли. Віталік з Марусею ще не раз привозили ці смаколики на село в Боброїди. На весілля до сестри Наді Віталік приїздив сам так, як Маруся була при очікуванні родів. Привіз багато риби, за що йому після весілля подарували синьо-жовтий український прапор, з яким він поїхав до дому і в Новій Каховці вийшов з ним на комуністичну демонстрацію. За що був виключений із комсомолу. Це була осінь 1990 року. До проголошення незалежності України ще був рік. Шваґро виявився справжнім козаком. На весні 1990 року ,як молодому спеціалісту, їй дали квартиру, а осінню Маруся народила Настю. Десь перед новим роком і Різдвом ми з делегацією ще раз поїхали провідати молодят і новонароджену племінницю. В делегацію входили тато, мама, Я з Миросею, Ганя, Надя з Ігорем. Поїзд виїзжав після обіду, їхав цілу ніч і на ранок прибував в Херсон. Ми з вечора сіли, повечеряли і розійшлися по своїх вагонах, тому, що не було квитків, щоб місця були разом. А тато, коло вечері, собі трохи випив і почав колядувати. Колядки він знав довгі і після кожної виколядованої запитував у пасажирів, чи чули вони таку коляду. В поїзді їхали різні люди і десь після одинадцятої години до тата викликали наряд міліції. Тато міліціонерам сказав, що в вагоні їдуть самі москалі бо не знають жодної колядки і що в нього син депутат і зараз з ними розбереться. Мені прийшлося втрутитися і втихомирювати батька. Доїхали ми благополучно і в Марусі вже колядували на балконі, а під будинком збиралися люди послухати, бо для них в ці часи колядки були незвичними.
Історія Нової Каховки починається з лютого 1952 року, коли вона була заснована на місці сіл Ключове, Лугове та Нові Судаки для будівельників та працівників Каховської ГЕС. Місто будувалося за принципом «місто-сад» за американськими та європейськими зразками, з унікальною архітектурою, що включала кам’яні вишиванки на будинках, які символізували українську культуру. Хоча саме місто було зросійщене, заселене людьми із всіх просторів радянського союзу. Ось в такому середовищі жила і працювала Маруся. Добре що Віталіка родина була з козацького роду і жила поряд, та Марусю все рівно називали западенкою або бандерівкою. Коли вона в 1998 році перейшла працювати в «Новокаховкатеплоенерго» де попрацювала 18 років, до неї, на відпочинок, почали їздити сестри зі своїми дітьми та друзями, тому, що підприємство мало свою відпочинкову базу на Арабатській Стрілці Азовського моря. Сестра Люба із своїм чоловіком та дітьми спочатку приїзжали поїздом, а потім машиною і не пропускали ні одного літа. Приїзжали навіть з друзями з села Боброїди. Коли Любині діти повиростали то почали приїзжати на відпочинок із своїми дітьми. Одного року я відправив Миросю з дітьми також до неї на відпочинок. Вони приїхали дуже задоволенні. Самому поїхати якось не випала нагода, через що, я дуже шкодую. Але коли Маруся святкувала свої п’ятдесят років ми з Миросею їздили її вітати. Також зі Львова приїхали сестри Слава, Ганя і Надя. Їх привіз племінник Володя. На святі ми побачили, що в Марусі не тільки велика родина, але й чимало хороших друзів.
м. Нова Каховка. Марусі 50 років. 2018 рік.
Марусині друзі і рідня на ювілеї. 2018 р.
Маленька Настя. 1991 рік.
Настя з Марусею. 2007 рік.
В 1992 році в мене народилася дочка Маруся і почала хворіти. На її лікування потрібні були додаткові кошти, які в Золочеві я не міг заробити. І тоді я організував будівельну бригаду і поїхав на заробітки в Москву. В ту будівельну бригаду входив Віталік Полосьмак, брат Ігор, швагро Ігор із своїм татом і моїх три колеги з Золочева. Майстрами були брат із швагром, а ми всі їх помічниками. Я два рази поїхав, заробив на лікування і більше не їздив, а Віталік залишив роботу в міліції, і з того часу їздив тільки по заробітках. Став будівельником. На мою думку Віталіка ці заробітки і погубили. А так він був хороший хлопець, і дбав про дітей. Маруся народила йому синочка Ромчика 03.05.1994 року, яким він дуже тішився. Так як Віталік пішов із життя в 2006 році, то Марусі прийшлося самій виховувати двох дітей. Їй було важко, але вона була сильною, та й допомагали їй друзі. А друзів у неї є багато. З часом на «Новокаховкатеплоенерго» прийшла нова влада і Марусю скоротили і вона була змушена шукати іншу роботу. А це був 2016 рік, коли в родині було багато весіль племінників і вона змогла бути на всіх, а це весілля Богдана з Галею, Тараса з Катею, Андрія з Марічкою та Оксани з Юрею. Знайшла Маруся нову роботуїї в освіті. Головним бухгалтером того професійнотехнічного училища, яке закінчив чоловік Віталік.
Діти підросли. Настя стала на стежину самостійного життя, закінчила Київський університет культури і мистецтв в місті Миколаєві, на бюджеті, де вчилася пять років. Теж після закінчення, на роботу, потрібно було їхати по направленню. Направлення в неї було в місто Первомайск Миколаївської області. Там вона працювала хореографом у будинку культури та ще в сільскій школі. Роман теж пішов вчитися спочатку у технікум в Новій Каховці після дев"ятого класу, який закінчив на відмінно, Після того постуив на бюджет в Харківський університет радіоелектроніки, де закінчив чотири курси. Пятий курс почав вчитися, але в січні 2018 року його покликали на роботу у Вєтнам. Роман, коли вчився в інституті, з друзями організував артистичну групу "фаєр - шоу". Він дуже гарно танцював та жанглював огнями.
Роман з глупою у Вєтнамі 2018 рік.
У Вєтнамі Роман пропрацював майже два роки з переривами. В тих переривах організовував "фаєр - шоу" на весілях племінників, які я сам особисто бачив і вважав Ромка серйозним артистом. Ще два місяці відпрацював в Ізраїлі в цуирку. Приїхав до дому, а тут розпочалася епідемія короновірусу і закрилися кордони. Так Роман залишився в Новій Каховці і став працювати продавцем на оптовій базі.
І все би було нічого, як би не 24 лютого 2022 року в 05.00 зранку у війскову частину що біля Нової Каховки не полетіли російські ракети, а вже в десятій годині по місту їхала російська техніка, а над містом літали ворожі винищувачі і гелікоптери. Москалі вирішили захопити Україну повністю. Місто Нова Каховка було окуповане в перший день повномасштабного вторгнення. Велись бої за Каховську ГЕС. Місто кожен день обстрілювалося, Марусі приходилося сидіти в підвалі у друзів в приватному секторі. На той час в неї боліло, після операції, коліно, спускатися в підвал потрібно було крутими сходами і це було не виносимо боляче. Ми переживали за неї і кожен день телефонували, просили, щоб виїзджала на неокуповану територію. У місті панували росіяни, почувалися, як в себе в дома, перевіряли документи, проводили обшуки, не можливо було вийти за продуктами або ліками.
Маруся разом з сином Романом змогла виїхала на Львівщину аж через два місяці 17.04.2022 року з однією сумкою в руках, пройшовши багаторазові принизливі обшуки і знущання на московських блокпостах. 11 листопада 2022 року правий берег Дніпра був де окупований українськими військами і було звільнено місто Херсон, а 06.06.2023 року, на моє день народження коли Маруся перебувала в Золочеві, москалі підірвали греблю Каховської ГЕС. Більше немає Каховського моря і весь лівий берег Херсонської області тепер відрізаний від України.
Ромко 1995 рік.
Роман і Маруся. 2009 рік.
Маруся і Роман. 2023 рік.
2002 р. Львівський ЖД вокзал. Проводжають Марусю з дітьми на поїзд в Херсон. Стоять з ліва на право: Брат Ігор, мама, перед нею племіниця Оксана, племінники: Ірина, Богдан, Настя, перед нею стоїть племінниця Христинка, сестра Ганя, сестра Марія, швагро Володимир, перед ним невістка Оксана, сидять з ліва на право племінники: Ромко, Андрій, Сергій і Михайло.
Маруся з дітьми і невістка Оксана з дітьми. м. Львів. 2003 рік.
Марусі 55 років. Боброїди 2023 рік.
Маруся живе в сестри Гані у Львові, лікується, час від часу приїзжє в Золочів, або до Романа в Тернопіль. Регулярно їздить в Боброїди няньчити Любиних внуків, поки Бог не дав своїх. Чекає на визволення Нової Каховки і повернення до своєї квартири. Працює головним бухгалтером ПТУ – 14.
Дещо про родину Полосьмаків: Полосьмак (Закала) Марія Ярославівна вийшла заміж за Полосьмак Віталія Михайловича 02.11.1966р.н., який народився с. Волосківці Менського району Чернігівської області . В 1976 році сім’я Віталія переїхала жити в село Нові Каїри Бериславського району Херсонської області. Вивчився Віталій на токаря (в ПТУ-14) і після армії працював по спеціальності в УМР. Потім працював у міліції, а після перестройки, поїхав на заробітки в Москву і там працював на будовах. Помер Віталій віці 39 років 10.06.2006р. у Новій Каховці і тут похований. Марія Ярославівна народилась в Львівській області тоді ще був Нестерівський район село Боброїди (Кут). Вони проживали у Новій Каховці Херсонської області та народили двох дітей; Анастасію 02.10.1990 р.н. та Романа 03.05.1994 р.н. Батьки Віталія - тато Михайло Степанович 01.12.1935р.н. народився на Чернігівщині Менського району с. Волосківці. Був єдиним сином батьків Полосьмак (Деркач)Наталії Михайлівни 13.08.1907-04.04.1998р.р., яка прожила 90 років та Полосьмак Степана Макаровича. Помер Михайло в 59 років 30.06.1994р. в с. Нові Каїри, Бериславського району Херсонської області. Як переїхали з Чернігівщини Михайло працював рибсовхозі, 15 років ловив рибу з рибаками на човні в Каховському водосховищі. Мама Полосьмак (Охріменко) Надія Петрівна народилась 27.10.1938 р.н. на Чернігівщині Менський район с. Степанівка. Батьки Надії: Охрімеко Петро Степанович та Охріменко (Недух) Марфа Йосипівна, в них було шестеро дітей. Як переїхали, Надія все життя працювала на виноградниках у колгоспі с. Нові Каїри Бериславського району Херсонської області і разом в них було троє дітей: Іван, Тетяна та Віталій. Полосьмак Надія прожила 79 років і померла 10.03.2018 р. У Івана 11.06.1960 р. - 24.07.2002р. (похований в с.Нових Каїрах) та Валентини (1964р.) (похована с. Республіканець), було троє дітей: Сергій 09.03.1983р.- 26.10.2024р., Костянтин 30.04.1984р. та Антоніна 26.06.1987р.н, яку вбили десь 2012 р.. на Сумщині. Сергій разом з Оксаною Коротич 24.05.1988 р.н. має двох дочок Марину та Софію. Сергій загинув на війні в Курській області Суджанський район н.п. Новоіванівка, а поховали його в селі Перше Травня Криворіжського району Дніпропетровської області. Костя має двох дітей сина Руслана та дочку Аміну. Антоніна мала дочку в січні 2011р., але дівчинка народилась хворою в Херсоні у лікарні і вона відмовилась від дитини. У Тетяни 24.08.1962 р. - 01.11.2008 р. разом з Юрієм Полтавченко 25.12.1961 р.н. є одна дочка Наталія 10.02.1982 р.н. Наталя Полтавченко вийшла заміж за Колесник Сергія Яковича (весілля 22.11.2003р.) які народили двох дітей сина Миколу 18.04.2005 р.н. та дочку Олю 23.06.2010 р.н. Коли розпочалась війна в 2022 році, весною Наталя з дітьми виїхали (евакуювалась) до Польші через Молдавію, Румунію, Угорщину, бо там працював Сергій. Батьки Сергія : Колесник Яків Васильович 08.04.1955 р.н. та Колесник (Мельницька) Наталія Микитівна 20.04.1958 р.- 20.10.2021р. В них троє дітей: Володимир 12.09.1978 р. н., Сергій 16.11.1980 р. н. та Микола 24.04.1987 р. н.
Знати свою історію