На прес-конференції 5 квітня президент Зеленський виразно й докладно розказав про своє бачення ситуації в Україні, стосунків України зі світом і стратегію своїх дій побудови України як сильної незалежної держави, зміцненої й загартованої в переможній війні проти Росії.

Загалом позиція Президента України адекватна поточному сприйняттю ситуації та дотримання цієї позиції навіть у тих аспектах, в яких його особисте бачення суперечить об’єктивним особливостям місця України у світі, історичним закономірностям розвитку та ментальності українського народу, веде до перемоги.

Позиція Зеленського спирається на найбільш песимістичний з переможних сценаріїв завершення українсько-московитської війни, які передбачають повне визволення України.

Безперечно, надмірний песимізм з твердою рішучістю боротися, попри негативні обставини, набагато кращий, ніж необґрунтований оптимізм. Але до перемоги веде ще й інша позиція, позиція оптимістичного реалізму, яка в цьому випадку враховує не лише поточні обставини, але й історичний досвід утвердження своєї ідентичності й великий духовний, інтелектуальний і творчий потенціал українського народу.

Саме через неврахування цього великою несподіванкою не лише для Путіна, але й для більшості лідерів західних країн, був героїчний спротив нашої Армії й нашого народу в перший тиждень після 24 лютого. Саме, виходячи з цієї позиції, Українське військо йде на переможні битви.

Позиція переможного песимізму й позиція оптимістичного реалізму не тільки не суперечать між собою, але й дуже добре доповнюють одна одну. Те, яка з цих позицій в кожен конкретний момент часу і в кожній конкретній ситуації повинна бути основою для формування поточного плану дій, має визначати Українське військо, від стану та можливостей якого найбільше залежить час і спосіб нашої перемоги в цій війні. Зараз треба йти тим шляхом, який забезпечить найкращі можливості для українських військових і найбільше прислухатися саме до них.

Ключовою фразою Володимира Зеленського на цій пресконференції, яка дуже виразно відображає його позицію, є його слова про те, що в близькій і середній перспективі ми маємо будувати Україну не як Швейцарію, а як великий Ізраїль. Основні відмінності позиції оптимістичного реалізму стосовно українсько-московитської війни від тієї позиції, яку подав Президент, такі ж, як і, пов'язані з теперішньою ситуацією, відмінності між Україною та Ізраїлем. Ось 4 з цих відмінностей, які зараз дуже важливі.

1. Ізраїль захищає свої території, які в міжнародно-правовому порядку не визнані належними до нього. Територіальна цілісність України після проголошення її незалежності була визнана всіма країнами світу й повністю підтверджена на міжнародно-правовому рівні.

2. Ізраїль повністю знаходиться в оточенні ворожих країн, які ніколи не були його союзниками. Більшість сусідніх з Україною країн в різні часи були її союзниками, з їхніми народами в українського народу дружні стосунки, та й тепер більшість з них, як і переважна більшість наших дальших сусідів, з якими Україна безпосередньо не межує, підтримують нас в українсько-московитській війні.

3. Ізраїль – централізована країна, політику якої повністю визначає центральна влада, а на місцях лише виконують і не можуть проявити своєї ініціативи. Україна, подібно до Швейцарії, завжди була країною територіальних громад і на основі об'єднання їх інтересів та ініціативи формується та реалізується державна політика, що яскраво проявилося і в теперішній війні.

4. Ізраїль – держава єврейського народу. Україна – держава українського народу. А ментальності цих народів – не однакові.

Петро Жук, директор Науково-виробничого центру з інформаційних проблем територій Інституту прикладних проблем механіки і математики імені Я. Підстригача НАН України, 6.04.2022, 7 днів