Лише за останній рік з’явилося більше десятка нових інтернет-видань. В український інтернет, який ще зовсім недавно виглядав безнадійним, почали вкладати гроші політики. Що, безумовно, якоюсь мірою є позитивним. І гроші немалі. Часом штат таких редакцій перевищує штат газет, чимало коштує технічна підтримка, реклама цих сайтів.

Про вплив мережевих ЗМІ однозначної думки немає. З одного боку, відвідуваність (фактично тираж) становить не більше кількох тисяч. За винятком двох-трьох ресурсів, які щодня відвідують 10-20 тисяч осіб. Що не до порівняння з аудиторією традиційних методів. Проте з іншого боку, в інтернеті можна собі дозволити те, що не прийнято чи навіть небезпечно в традиційних ЗМІ. Політики використовують інтернет для ініціювання певних суспільних процесів, політичних скандалів і просто “зливу” компромату.

Саме через інтернет стартували так звані “політичні порноскандали”, оприлюднювали компромат на політиків, саме в інтернеті українці, і не тільки вони, мали можливість прослухати записи майора Мельниченка, підслухані розмови Ющенка, Порошенка й інших політиків. Періодично в інтернеті бачимо піар-кампанії проти політиків або бізнес-структур.

До буму інтернет-видань мережу називали острівцем свободи слова в Україні. Згідно із соцопитуваннями, саме інтернет-медіа користувалися найбільшою довірою в українців. Очевидно, як тільки політики це усвідомили, острівець було потоплено. До речі, відразу після виборів 2002 року подейкували про те, що розробляють так званий план нейтралізації інтернет-видань. Для цього створюють багато сайтів, які не надто переймаються нормами етики та моралі, відповідно, дискредитують цей вид ЗМІ як джерело інформації.

Найактивніше в цьому напрямку розгорнули діяльність соціал-демократи об’єднані. Саме з ними пов’язують такі сайти, як “Темник”, “Агентство завтрашніх новин” (АЗН), “Сорока”. Усі говорять про відмінну якість самих сайтів, а щодо матеріалів, то практично всі – анонімні, як і самі сайти. На них немає ні адрес, ні телефонів, журналісти підписуються псевдонімами. Через це політичні опоненти називають такі сайти “зливними бачками”. Періодично вони вступають у баталії зі ЗМІ конкурентів, чим дуже тішать публіку, адже часто переходять на особистості й нагадують сварки на кшталт “Дурак!” – “Сам дурак”.

Скажімо, минулого літа було цікаво спостерігати за протистоянням “Версій”, які вважають близькими до Андрія Деркача, та есдеківського “Темника”. Сайти обмінялися серіями “полемічних” статей. Кажуть, конфлікт припинили інвестори обох сайтів. Вони заспокоїли двох журналістів, які в розпалі розпочали публічно зливати конфіденційну інформацію.

А взимку “Версії” взялися за головного редактора сайту “Главред”, близького до “Нашої України”. “Версії” опублікували інформацію, буцімто Віктор Шлінчак, який їздив на стажування до США, має намір там і залишитися. Інформацію “Главред” спростував, але настрій уже не той.

Іще менше пощастило виданню “Провокація”, якому закидають донецьке коріння. Не по-дитячому за нього взялися аноніми з “АЗН”. Спершу “Провокацію” звинуватили в тому, що вона поширює порнографію, а згодом витягли на всезагальне обговорення інтернет-щоденник головного редактора сайту із доволі інтимними записами.

Безумовно, що такі недостойні речі впливають на репутацію всіх інтернет-медіа як таких. І якщо план влади щодо дискредитації мережевих ЗМІ як виду мав місце, то тепер бачимо, що його успішно втілили.