Будь-яка політична боротьба, якщо вона має під собою реальну, а не тільки технологічно-міфологічну основу, передбачає як позиціонування власного образу і майбутнього способу дій, так і критику суперника і перспектив, які уособлює і пропонує він. У нашому ж випадку, незважаючи на всі розмови про персоніфікацію української політики, спостерігається прямо таки патологічне небажання основних кандидатів – Ющенка і Януковича, реально суперничати між собою. Вони не тільки не критикують суперника персонально, але навіть ту перспективу розвитку, яку суперник суб'єктивно малює в процесі передвиборної кампанії, а також і ту, котру він об'єктивно уособлює в очах частини виборців, яка орієнтується на його. Внаслідок чого так звана «боротьба» зводиться до багаторазового повторення набору беззмістовних по суті політичних заклинань типу «влада аморальна» або «опозиція хоче війни».

Можна сказати, що дотепер боротьбу вели не самі кандидати, а їхні штаби, групи підтримки, а також люди, що намагаються забезпечити в процесі такої «підтримки» винятково власні інтереси. Умовно кажучи, за Ющенка «борються» добродії Безсмертний і Порошенко, Зінченко, Пинзеник і Костенко, у той час як сам Віктор Андрійович десь зустрічається з виборцями і сходить на вершини. У результаті, з огляду на реальну ситуацію в ЗМІ, інформаційні мухи, яких у боротьбі за вплив на кандидата продукують ці люди, перетворюються на загальнонаціональних слонів. Прикладом може служити хоча б раптове перейменування ПРП або тривала «усушка та утруска» повноважень і сфер відповідальності усередині штабних структур коаліції Ющенка, що нею займаються замість того, щоб вести агітацію і збирати підписи. Наслідком такої «стратегії», як і слід було очікувати, стала стагнація співвідношення рейтингів, що приросли в обох кандидатів на порівнянну величину завдяки технологічній консолідації провладного та опозиційного електорату.

Водночас, замість прем'єр-міністра «боротьбою» займається Президент, Віктор Медведчук і Сергій Тигіпко. Саме вони створюють левову частку інформаційних приводів, зміст яких потім асоціюється у виборців з кандидатурою Януковича. Сам же прем'єр десь виступає перед госпактивом і зігнаними для «підтримки» учителями, лікарями і сантехніками, спускається в шахти і звітує перед Путіним про економічні успіхи довіреної території. Як результат, з огляду на ту ж саму ситуацію в ЗМІ, складовими образу кандидата, що постає перед виборцем, стають не його ініціативи, не його наміри і не ті інтереси, що реально за ним стоять. Тут прикладом можуть служити мільйони «чесно» зібраних підписів, способи збору яких, на думку більшості політологів, будуть коштувати Януковичу пристойної кількості голосів. Аналогічного ефекту можна чекати і від двозначної «підтримки» Леоніда Кучми, від коментарів пана Тигіпка в стилі блакитноокого Альхена з «Дванадцяти стільців» стосовно адмінресурсу і подій у Сумах, від термінового передвиборного розпродажу прибуткових держактивів при демонстративному ігноруванні законодавства і здорового глузду.

Однак, така ситуація, чи пояснюється вона особистими якостями Ющенка і Януковича, чи ж нав'язаними політтехнологами уявленнями про зміст і характер виборчої кампанії, не може тривати далі і не пояснює індиферентної політичної поведінки щодо один одного. Політична поведінка фаворитів повинна змінитися тому, що на наступному етапі кампанії перед ними обома постає радикальна задача. Для Віктора Ющенка такою задачею є необхідність остаточно відірватися від суперника, а для Віктора Януковича – необхідність ліквідувати взагалі або до мінімуму існуюче на сьогодні 7-10-відсоткове відставання від лідера. Тим часом очевидно, що застосовуваної на сьогодні безадресної риторики про те, що «потрібні зміни», про «боротьбу з олігархічним режимом» або про зміну «аморальної влади» явно недостатньо для першого. Водночас, розповідей про стабільність, підвищення пенсій, стипендій, небувале економічне зростання, дружбу з Росією і передчасність євроінтеграції на тлі стабільно зростаючих цін на продукти, підвищення регіональних транспортних і комунальних тарифів, росту заборгованостей з зарплат і взаємних боргів підприємств, ускладнення поїздок у Європу, не вистачить для другого.

Основна причина відносного міжособистісного миролюбства двох головних кандидатів на пост Президента була досить точно окреслена російськими ЗМІ. З деякого часу вони дружно почали писати про те, що Росію не особливо влаштовують в Україні ні той, ні інший, оскільки обидва є «націоналістами» у плані економічних підходів, уособлюючи дві сторони цієї моделі, неможливі одна без другої. Ющенко, умовно кажучи, «ліберальний націоналіст», який говорить про те, що «гроші не мають батьківщини», зате усі повинні однаково дотримуватися законів і платити однакові податки, з демпінговим імпортом можна боротися шляхом тарифного і нетарифного «регулювання», а експорту надавати кредитну і гарантійну підтримку. Янукович же сприймається як «націоналіст» корпоративний, котрому не чужа економічна практика під гаслом «друзям усе, а ворогам – закон». Притому спирається він на економічні групи, інтереси яких зосереджені на експорті. Обидві моделі передбачають, що гроші повинні стягуватися в країну та інвестуватися, у першому випадку – у розвиток внутрішнього ринку і транзитної інфраструктури, де зосереджені ділові інтереси прихильників Ющенка, у другому ж – у шляхетну справу контролю над базовими галузями економіки, де зосереджений основний експортний потенціал.

У результаті виходить, що модель Ющенка просто є своєрідною соціальною корекцією моделі Януковича і у реальності може бути здійснено щось середнє, що максимально враховує обидві групи інтересів. І з цієї причини Ющенку і Януковичу по суті нема про що сперечатися і нема в чому один одному дорікати. І той, і інший підхід є запереченням компрадорської практики, що здійснювалася дотепер. Тому у своїх програмах обидва кандидати змушені змагатися в соціальному популізмі. Однак, у силу сформованої передвиборної ситуації практика подібної імітації політичної боротьби і карнавальних провокацій у стилі Корчинського і Тягнибока, зважаючи на все, досягла своєї природної межі. І це означає, що надалі і Ющенко, і Янукович уже не зможуть ухилятися від обговорення проблеми особистих якостей і особистої відповідальності у відношенні як самих себе, так і суперника. Крім того, перспектива обох буде залежати від того, наскільки чітку і недвозначну позицію зможуть вони зайняти щодо тих або інших резонансних політичних питань. Судячи з поведінки Віктора Андрійовича щодо протестів студентів у Сумах, недвозначного попередження про майбутній перегляд деяких підсумків «приватизації» по- чечетовському та обіцянки, підкріпленої конкретним обґрунтуванням, вивести український контингент з Іраку, Ющенко усвідомив це трохи раніше конкурента. Можливо, зустрічі з реальними виборцями подіяли.