Тема Російської федерації встигла втомити всіх. У свідомості пересічного українця сусідня республіка перебуває завдяки нав'язливим старанням представників другої найдревнішої професії в одному асоціятивному ряді десь між Міккі Маусом та Аріелем Шароном. Але дістриб'ютерам оптової відомо чиєї компанії виявилося мало. Так на світ з'явилося кострубате дитятко. Одне ім'я чого варте - Рік РФ в Україні.

В принципі, нічого поганого в тому, що українці будуть знайомитися з найкращими зразками російського мистецтва, немає. Однак одразу виникає питання: чи справді пропоноване нашому народу мистецтво є російським? Чи має воно історичну цінність? І чи є сенс в ньому принципі?

Кожен рік в Україні фактично є роком того, що з чиєїсь руки (руки?) прийнято називати російським мистецтвом. Різношерстний кагал, від Семена Альтмана до Боріса Моісєєва, окупував палац під недоречною у зв'язку з цим назвою "Україна". Жоден порядний вітчизняний майстер культури з огляду на елементарні гігієнічні норми не виступає там, де ступала відпедікюрена нога Зайки чи Просто Щелкунчика.

Ось імена носіїв сучасної "російської культури": Децл, Шура, Кобзон, Стрєлкі, Жванецкій, Мурат Насиров, А.Б. Пугачова, Макарєвіч, Розенбаум, Джигарханян, Алсу, Філіпп Кіркоров, Боріс Моісєєв, Марк Рудінштейн, Оскар, Орбакайте, Шуфутінскій, Земфіра Рамазанова, Пєнкін, Марат Гельман, Марк Захаров, Мєладзе, Тату, Ярмольнік, Осіашвілі, Альтман, Церетелі, Авраам Руссо, Аліса Фрейндліх, Райкін і т.д. і т.п. Без коментарів.

Рік РФ в Україні, по-перше, нічим суттєво не відрізнятиметься від попередніх з огляду на практику насильницької деукраїнізації. А по-друге, назвати його російським вкрай важко. Ну хіба-що визнати Шуру новим секс-символом. Замість Савелія Крамарова.

В усякому разі для нормальних українців уся ця дрібна недоречність не матиме жодного значення.