Відповідь присвячується народу України - част 1

Щоденна побутова езотерика

Глибинний стан України

Лікується вірусом руїни,

Болем розщеплюється любов,

Щоб розпізнати причину знов.

Центробіжний вектор розніс

Деталі менталу під ніс,

Зупинись, роздивись, упізнай,

Щоб розвернутися у рай.

Як Україні вийти до світла?

Чи існує відповідь конкретна?

Запитання собі я задала в 2017 році, а писати починаю осінню 2018 р.

Буду описувати різні події, що відтворювались на різні мої слова і питання, які я переживала від спілкування з навколишніми людьми.

Про все те, що ми щоденно чуємо, вивчаємо, пізнаємо, але не придаємо ніякого значення, бо біжимо і заклопотано щось вирішуємо. Наразі я почну деталізувати і звертати увагу на кожну дрібницю. Всі ми знаємо, що життя складається з дрібниць і “нічого ніколи просто так не буває”.

Це індивідуальний досвід. Перше, на що треба звернути увагу, то задуматись, чому сталось саме так як сталось. Не думати, видумуючи своє, а робити аналіз з дрібниць, тобто, зупинитись на події і згадати минулі свої вчинки, слова чи свої думки.

Саме таким чином і згодом я навчилась розуміти, як ми творимо свою реальність. Одночасно, я слухала відеорегреси, читала книги про душу і сни. Старалась бути в потоці знань і не відволікатись надовго від своєї мети.

Захотілось поділитись з народом України тим, шо я почерпнула, переживаючи деякі події на українській землі. Все це є всім відомими і не раз чутими висловами, вченнями, а я тільки передаю те саме, пофарбувавши в свою барву.

Можна вважати, що я пишу свій щоденник, бо всі події повсякденні, звичайні, побутові і мають нахил до розгадування і відслідковування їх.

Ділюсь з іншими тому, бо маю переконання, що кожному може стати в пригоді, тобто допоможе дещо зрозуміти у власному потоці життя. Оскільки я шукала відповіді індивідуально, переживаючи і навчаючись, то думаю, що похибки незначні і щиро віддаю свій досвід щоденності для інших.

      Отже, у мандрівку!

В 2017 році поїхала у село Дніпровської області, де живе брат з сім'єю. Село напівпокинуте, хтось живе через два порожніх будинки. І, звичайно, починають рости чагарники на колишньому обійсті. Кам'яної дороги посеред села немає, а машини бігають по асфальті за городами.

Приїхавши, я сказала: “Яка благодать, птахи щебечуть, бджоли дзижчать, дорога в траві, прямо рай на землі. Енергетика надзвичайна тут, бо бур'яни під стріху ростуть”. Тут якась енергетика надзвичайна, бо бур'яни ростуть під стріху”.

Я вибрала хату, що показав брат, яку можна придбати за малі гроші. Хата з саману і це мені подобалось, нерівні стіни також подобались, багато сонця також подобалось.

Почалась вирубка чагарників. І коли я третій раз стукнула себе по кісточці мізинця лівої руки у те саме місце, я сіла на землю. Сиділа і згадувала, вмикнувши аналіз.

Пройшов рівно тиждень, коли я стукнула по мізинцю минулого разу, і тільки недавно пухлина зійшла з того місця. На цей раз удар виявився сильнішим, я сіла від болю і думала : “Ну як можна знову стукнути у те саме місце? Це ж так незручно дотягнутись до мізинця, адже він закритий цілою долонею, зручніше вдарити по перших пальцях.”

Почався аналіз події. “Чому я б'ю себе по пальцях так незвично? Чому це повторюється? “

Відповідь собі: “ Незвично, щоб звернула увагу, що це не просто так. Повторюється, значить, я щось повторюю те ж саме. А біль- це крайній і жорсткий метод, коли іншим шляхом навчити неможливо, бо не розумію інших підказок.”

Надалі думаю, а яку підказку я повинна знати, я зовсім нічого не розумію. Стараюся розвивати думку, від чого можна бити саму себе. Значить нема концентрації уваги на те, що роблю. А де моя увага, коли я працюю? І так, аналізуючи деталі, я хватаюсь за хвостик дійства. Відповідаю собі: - Увага знаходилась в думках. А що ж тоді я думала ? Руки працювали, а думки прокручували кадрики останніх подій і розмов з іншими.

А про що конкретно я думала у ту мить, коли нанесла удар? Ага! Догадайтесь самі! Я крутила в голові діалог про те, що сказала одна знайома і що мені не дуже до вподоби. І ось я думкою своєю засуджувала її, що вона не права.

Я думкою судила когось і отримала удар по руках. Існуючі навколо енергії ангелів, чи енергії ангелів всередині мене, чи інші вчителі, що навчають мене, дуже конкретно показали мені.

Згадала попередньо почутий вислів з регресу: - “Я вам показую, але ви не бачите, я вам кричу, але ви не чуєте”... Саме так і зі мною. Тоді є спосіб батога- жорстко і швидко.

Я сиділа і повторювала собі та вголос: “Не суди, не суди...” Багато раз говорила, бо була впевнена за щò отримала батога. Свого вчення мені хватило на декілька днів і знову перейшла у старе русло думок.

Хоч надалі мені було легше визначати невеликі казуси. Несла перину через двір і впала на рівному місці. Падала прямо лицем у перину, бо нога підвернулася так, ніби хтось штовхнув її збоку у щиколотку. Лежала і думала, що вивихнула ногу. Пробувала чи ворушиться нога, вона була цілою і я лежала щаслива, що все обійшлося. Надалі аналіз йшов протоптаною стежкою :“ Про що я думала, коли йшла?” А я думала про розмову з сусідкою, якій я промовчала на її твердження. Гонорово почуваючи себе, зверхньо думала: “І це яйце курку вчить”. І отримала від вчителів по ногах.

Потім стало весело отримувати удар в лоб, як нагадування про думки. Присіла щось взяти, встаючи отримую удар по голові об стовп. Навіть не чухалась більше, а вголос кажу: “Дякую”. І знаю за що.

До речі, перед від'їздом я переглянула мапу України, і записала адреси “місць сили”. Хотілось відвідати такі місця та відчути їх особливу енергетику. Мрія здійснилась так, що не треба було нікуди їхати.

Такий був початок знайомства з новим місцем. Я сказала брату, що тут надзвичайно приємна енергетика, бо події відбуваються дуже швидко.

Наприклад. Я сказала одній людині, подзвонивши по телефону : “Віддай гроші за хату”. Через кілька днів прийшли цигани, запропонували свої ремонтні послуги, якими я скористалась. Надалі я заплатила циганам ту суму, яку вони сказали, навіть не роблячи аналізу і була щаслива, рахуючи гроші.Тільки через день до мене вернулось логічне розуміння того, щò я зробила, бо переплатила їм утричі. Просто “туман яром”, коли треба віддати те, що скажеш словами, я буквально віддала гроші за хату.

І у браму постукають і шукатимуть тебе, коли треба реалізувати твої слова. А попередні слова також швидко здійснились, хоч трошки окружним шляхом.

Та й поїхала звідти ощасливлена, дійсно у бадьорому настрої, бо навчилась складати пазли подій.

У поїзді бачу двох повнотілих пенсіонерок, які їхали з Сімферополя. Збуджені, говірливі і зайняті собою росіянки. Одна обурливо розказувала, як їх непривабливо перевіряли і совістила дії українського кордону. Інша розважливіше переносила мову про їжу та ліки. Головні герої подорожі через трохи часу знову почали шарудіти пакетами з їжею і вираховувати години прийому ліків.

Я дивилась і пошкодувала їх, подумавши : “Якби менше їли, то і менше би ліків споживали”.

Пройшла ніч, ранком збираю постіль. Товстуха обурливо каже: “Что ти здєсь трусіш, не відіш люді єдят”. Я кажу, що далеко стою і відвернута від них. Мені неприємно було чути її

невдоволення і виправдовуватись. Відступаю далі, а їхній знайомий додає: “ Іді отсюда, не надо мнє здєсь трусить”. Я почуваюся ображеною, бо вважаю, що збираюсь спокійно і акуратно. Одночасно думаю, що вони гості в цьому поїзді, а керують як вдома. Відповідати їхнім методом нема бажання, а по-іншому не готова, не знала як. Добре знаючи, що кожне слово кажемо самі собі і будемо ці слова-програми виконувати самі, наказувати собі неприємності не хотілось. А ось образа засіла в мені, настрій зіпсований. Знаю, що не зуміла відповісти і очиститись від образи. Вже знала, що такі почуття потім розвиваються у хвороби.

Вийшла і на вулиці приходить осяяння, як треба було відповісти. Треба було проспівати на повний голос, на весь вагон, щоб залящало у вухах. І цього хотіла моя душа, не боятись відповідати, бути смілививою. Пісню якраз у селі я написала і там її проспівувала, хоч вчасно її не згадала. Слова куплету: “ Кришталева краса — це квітка води, лагідне слово повсюди й завжди”, що значить перебувати у рівновазі постійно.

Прийшла додому, а на душі неприємно, думка крутиться. Починаю виспівувати і повторювати до тих пір, допоки стріли образи вилетіли з мене геть. Настрій піднявся, настала рівновага. Задаю питання: “Чому сталася неприємна подія?” Приходить “флеш”, що я знаю причину і наслідок.

Ввечері я подумала про їхню їжу, а вранці отримала відповідь- результат своєї думки. Я подумки засудила вчинки жінок. Ось і не “труси” думками, бо люди їдять.

Так я зрозуміла, що треба вчитися управляти думками, хоч це розуміння пам'яталося недовго. Щоби виробити привичку, то треба встановити практику контролю, а ми привикли жити як прийдеться, не задумуючись. Хоч правильніше буде, це нікому не нав'язувати розуміння свого світу, у кожного своя дорога. А якщо інші не такі як ти, то дивитись крізь них, стати байдужим до їх вчинків. Вичистити всі зачіпки з себе, тоді ніяких образ не буде.

              Розгадки

Настало свято Паски. Зібралися з дітьми, трошки вина. На другий день перестрілися і троє з нас заявили, що більше пити не будемо, хоч тільки пригубили вчора. Дивуємося, чому так сталося, що кожному випивка стала неприємною, відчули, що тіло протестує, нудить і голова паморочиться. Дзвонить подруга і запрошує мене провідати. Я пішла.

Закликає до столу, я їй пояснюю ситуацію і прошу не пригощати. І так разів п'ять, вона настійливо пропонує. Я зрозуміла, що людина не чує, бо в неї працює шаблон свята і традиція заливати. Накінець-то порозумілися, затративши енергію з обох сторін для пояснень.

Сидимо, а її чоловік ходить від дивану до умивальника, зігнутим і стогнучим .

Пояснює, що “відхідняк” від вчорашнього. Я перебувала у місці, де дзеркально все відображалося, тільки в той день я нічого не розуміла.

Переночувавши ніч я дзвоню подрузі і кажу:

-Хочеш знати, як поступити, щоб твій чоловік не пив? Відповідає: -Так.

-Перестань дотримуватись традицій свята, що треба заставляти пити. Перестань нав'язувати свою думку як гостинну необхідність, бо твій чоловік показує тобі плоди твоїх зусиль. У тебе в хаті дзеркало твоїх поступків .

Перед тим, як сказати їй таке, я проаналізувала сім'ї знайомих, в яких є п'яниці. На Новий рік була там, де господиня заставляла всіх настійливо пити, доброзичливо покрикуючи. В її сім'ї вже ”існувало дзеркало”. Після Паски я зрозуміла, чому там є ті, хто зловживає горілкою. Згадала іншу сім'ю, де дружина, як командир, наказує, що треба випити, коли була у них вдома. І відмовитись неможливо, бо буде тисячу пояснень. В її сім'ї також вже існувало “дзеркало”.

Так творять наші дорогі і найкращі українки. Чоловіки — це виконавці внутрішнього світу дружини. Не можна нарікати, що чоловік невдалий, бо він являється відображенням думок і вчинків дружини. Щоби вивести чоловіка на вершину, то треба дружині збагатити внутрішній світ, “набратись розуму”. Зі свого спостереження побачила, що чоловіки п'ють у

вольових дружин: невтомних працівниць, домашніх господинь, вмілих організаторок, вдалих пліткарок, “героїнь” матерального світу.

Ще одна історія. Розказує моя знайома, що її колега лежить у лікарні, бо зламала ключицю. Потерпівша не може зрозуміти, як так сталось, що вона на рівному місці впала так, що пролітала обертами у повітрі. Розказує:” Ішла і чую, що хтось легенько штовхає мене в спину. Обертаюсь, а там нікого. Йду далі і відчуваю сильний поштовх в спину та й падаю з розгону”. Лежить в лікарні і аналізує, що впала “ненормально”.

Я послухала і сказала, оце так чудеса, хоч цікаво знати, чого так сталось.

Через ніч, зранку дзвоню знайомій і кажу, що її колега когось штовхає в спину, як виганяє когось чи зобов'язує щось робити. Тому вона отримала те, що робить комусь, хоч в посиленому варіанті, щоб добре відчути те, що відчуває той, кого штовхає.

А знайома тут же відповідає : “Так, в неї складна ситуація з її братом, який прописаний у її квартирі, то вона його виганяє. Ця історія вже тягнеться і набула категоричності у стосунках”.

Я вже чула вислів, що кожний з нас переживає ту емоцію, яку створив іншій людині словом чи поступком. Хоч ми забуваємо згадати про себе, коли з нами трапляються неприємні події.

Ще півдня я завчала фразу Е. Кейсі: “ Характер реакції на ситуацію визначає наступне її переживання”. Повторювала, щоби навчитись автоматично усмішкою реагувати на неприємності. Не дивно, що діти сміються, коли хтось з них падає.

Тільки шляхом прийняття неприємностей, як своїх творінь, можна навчитись вдало творити.

Продовження у частині 2.