Розмову почав пасторальний Координатор українських греко-католицьких громад в Італії отець Василь Поточняк. Він розповів про історію становлення української громади в Італії від 2000 року, коли тоді було всього 4 українські церкви — три в Римі і одна у Неаполі. Проте вже тоді, зустрічаючись у Римі зі своїми земляками, він був здивований складом української міграції — в основному це була інтелігенція.

Люди були цілком розпорошені і неорганізовані. Початком згуртування українців Четвертої хвилі в Італії стало видання першого числа журналу “До Світла”, який робився на комп’ютері отця Василя і тиражувався на ксероксі.

Сьогодні українські громади нараховуються у 80-ти містах Італії. Офіційно в цій країні проживають 140—150 тисяч українців. Проте реальні цифри набагато більші. Наприклад, лише навколо Неаполя за приблизними підрахунками проживає понад 200 тисяч українців. Нерідко у вагонах електричок і на залізничних вокзалах найчастіше чути саме українську мову.

Італійці дуже прихильно ставляться до українців. І це не випадково. По-перше, понад 90 відсотків української міграції складають жінки, які в порівнянні з італійськими жінками є і красивішими, і душевно теплішими, і господарнішими. По-друге, понад 36 відсотків українців в Італії мають вищу освіту, тому справляють на італійців позитивний культурний вплив.

Цікаву статистику навів в. о. голови Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький. Було проведене репрезентативне дослідження складу української міграції в Італії. Виявилося, що переважають люди найбільш працездатного віку (36—45 років), які складають 34% опитаних. Найбільше людей зі Львівщини — 41,9%.

Головними причинами міграції називалися: 1) недієвість українських законів; 2) корупція і хабарництво; 3) бідність.

Близько 64% опитаних займаються доглядом за старими і непрацездатними італійцями. Близько 60% вважають, що італійці ставляться до українців “позитивно” і “дуже позитивно”. На запитання, “Хто вам найбільше допоміг?” 22% відповіли — “італійці”, 22% — церква, 0,1% — українські дипломатичні установи.

45% планують повернутися в Україну протягом 1—2 років, 30% — як тільки в Україні відбудуться зміни на краще. 38% опитаних пов’язують покращення в Україні з перемогою на президентських виборах Віктора Ющенка. Більшість опитаних політично активні і рішуче налаштовані брати участь у президентських виборах.

Зі змістовними розповідями про стан українців в Італії виступили народні артисти України Павло Дворський і Тарас Петриненко. Останній зробив висновок, що українцям нині потрібний не сильний жорсткий лідер, а чоловік скоріше совісний і співчутливий, який любить свій народ, розуміє його і щиро вболіває за нього.

Олесь Городецький зауважив, що по мірі легалізації українців в Італії зростає тенденція до неповернення. Згідно зі статистикою, додав він, один заробітчанин утримує чотирьох осіб в Україні. Попри те, що мігранти заробляють для своїх родин значні кошти (приблизно 500 млн. на рік — І. К.), економічна міграція однозначно є втратою для України, оскільки руйнуються сім’ї, діти лишаються напризволяще і ростуть без належного виховання.

На моє запитання, чи здобувають для себе українці Італії чогось позитивного в духовному і культурному плані, отець Василь Поточняк розповів багато цікавого.

По-перше — це, звичайно, гроші, які надають нашим людям більше гідності та сміливості, дають їм можливість підтримувати духовність і культуру. Наприклад, коли виникло питання про організацію святкування Дня Матері в Римі, для чого потрібно було більше п’яти тисяч євро, то відразу ж відгукнулося кілька жінок і без вагань надали ці гроші.

По-друге, на чужині, в екстремальних умовах багато людей навертається до Бога, до Церкви.

По-третє, Церква в Італії займає набагато активнішу позицію, ніж в Україні. Там священник одночасно є і душпастирем, і медиком, і юристом, і службою соціальної допомоги.

По-четверте, зростає любов українців до своєї Батьківщини, жовто-блакитний прапорець стає для них мало не іконою.

По-п’яте, частина російськомовних українців, опинившись на чужині, починають повертатися до української мови.

Нарешті, бувають доволі кумедні випадки. Отець Василь розповів про одну свою знайому — пані Надію, літню жінку, яка заробляє вихованням маленького італійського хлопчика. Так от, італійської мови вона майже не знає, тому розмовляє з малим Нікколо українською мовою. Так от цей Нікколо, оскільки зі своєю нянею спілкується значно більше, ніж з батьками (які зазвичай зайняті своїми справами), розмовляє лише українською мовою, а вітається не інакше, як “Слава Україні!”.

Завершуючи відповідь на запитання про набутки українців в Італії, отець Василь підсумував, що вони розвивають в собі якості європейської людини, до яких передусім належать чесність, відповідальність, організованість, відчуття власної гідності.

Після закінчення прес-конференції у нас з отцем Василем відбулася коротка розмова. Він подарував мені нове — 28-ме число журналу “До Світла”, а я йому — 11-ий випуск журналу Перехід-IV і кілька статей з 12-го випуску, який незабаром побачить світ:
”Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці”,
”Чи був Христос юдеєм?” і
”Стратегія Четвертої хвилі”.