РІЗДВО                                                                                           

Пішла убрід, нестримно, як дитина,

Побігла похапцем, розгойдуючи світ,

У сні земнім гляділася картина –

На вістрі списа люд, позаду всіх…

А люд терпів, збивалися майдани,

А люд стогнав хоч тліли ліхтарі,

Осліплені невидимим тираном

Люд у стражданнях проживав віки.

Забилось Серце і в граніті ночі

Заблискав невідомий діамант,

Затихло все, відкрились тільки Очі

І Погляд розколов каміння стан.

Бездонний взір глядів із щойномиті –

Даючи віддзеркалення Єства

Всього що є, і враз тумани ситі

Зникали в першосяйві джерела.

Люд клекотів від неймовірря свого,

З дурману сну виходив у буття

У ясність Дійсну, У свідомість Бога,

У вічну силу Серця — у Творця.

А мить цвіла, раїла яснодзвоном,

І Серця первозданна яснота

Розкрила очевидь Земного ЛОНА –

Утроби Духу Матері й Вітця.

…. Бо образи уявопроникають
В засвічену надією реаль,
Крізь тебе ллються, з тебе виринають
Тріади звуку — світлом линуть в даль.

Подякою осяяну хвилину
Блаженство усвідомлення здійма
В найвищу мить, в твою Богодитину,
Вселенське розмаїття твого Я.

Бо світ як світ тебе на крилах носить,
Крізь обрії полум’яніє Рай!
Всерадість тут у погляд твій доносить,
Всетворчість, всепроміння – ВСЕ ТРИМАЙ.

Неси себе – проймись тремтінням світла,
Звучанням Бога крізь твоє єство,
Творець в тобі назавжди обізветься —
У кожному побачиш ти Різдво!
М.В.

14-15/12/2015