Багатий американський промисловець-винахідник, власник фірми «Джус Фестепер Ко Інк» і фабрик в Англії, Франції й Канаді, фундатор і президент Українського інституту Америки, “український Генрі Форд” – це все про Володимира Джуса, який пішов із життя понад 50 років тому, але й нині його винаходи, його жертовність гідні подиву та поваги.  

   Володимир Джус народився 5 січня 1895 року в селі Чернихівцях (неподалік  Збаража на Тернопіллі) у заможній селянській родині Ксенії та Івана Джусів. Змалку хлопчик наполегливо навчається в школі. Маючи вроджений талант до творчої праці, захоплювався усім, що стосувалося техніки: машинами, знаряддям тощо.

    У непрості роки перед початком Першої світової війни, як і тисячі українців, Володимир Джус , усупереч волі батька, емігрує до Канади, а звідти через кілька місяців переїздить у США. Очікуваного раю не було на чужині – була тяжка праця по 12 годин на добу, вивчення англійської мови та навчання на різних курсах, щоб отримати кращу роботу. Молодість бере своє – Володимир одружується, у нього народжується син.

   Невдовзі горе спіткало чоловіка: померла дружина. Здавалося б, упору було просто опустити руки.  Та тільки не йому, бо  попри все Джус зумів стати і відомим винахідником, і успішним бізнесменом.    Вже у 1922 році йому вдалося запатентувати один з перших своїх винаходів, який спрощував роботу на токарному верстаті. Тривалий час працював на Американській фабриці літаків і моторів у Фірмінгдейлі, штат Нью-Йорк. Авіаційна індустрія захопила Джуса, він вніс багато пропозицій і зробив чимало винаходів, що стосувалися механічної частини літаків та обладнання. Володимир, маючи певний досвід, вирішив спроектувати механічний замок, який відповідав би трьом головним вимогам: міцності, надійності і простоті.

   Незабаром перші зразки закріплювача були готові і після успішного випробування почали застосовуватись у виробництві. За невелику нагороду дирекція фабрики пропонувала Джусу запатентувати цей винахід від її імені, та, отримавши відмову, звільняє його з роботи.    Неймовірно, але у пік Великої депресії (1932) талановитий винахідник мріє про власну справу – випуск своєї продукції на своїй фабриці. Титанічна працьовитість і наполегливість Володимира Джуса дали результат – на Говлей-авеню у Вест-Айсіпі постала його «Фабрика закріплювачів». Він патентує свій винахід у США, Франції, Англії й інших країнах.

   До кінця 1930-х років фірма Джуса перетворилася на великий завод з мільйонними прибутками, оскільки його “замок” уряд США визнав стандартним для всіх типів військових літаків, які випускалися в країні.

   У роки Другої світової війни підприємство мало величезні замовлення для авіаційної промисловості США та Англії. Приміром,  у 1943 році воно працювало цілодобово, понад 500 робітників випускали щомісяця 15 мільйонів закріплювачів.    Щоб і по закінченні війни, коли значно поменшало замовлень від авіабудівних компаній, фабрика продовжувала успішно працювати, Володимир Джус знову займається улюбленою справою – винаходом. Так з’явилися нові види”замків”, які використовувались в автомобіле-та кораблебудуванні, на залізничному транспорті та навіть у медичній практиці (при лікуванні переломів).   

    Володимир Джус, заробивши великі статки на своїх винаходах, жив скромно, жертвуючи значні суми на підтримку українства, адже відомий американський промисловець завжди залишався українцем. Він засновує і фінансує Український інститут Америки  (1948 р.) – інституцію, яка б допомогла українцям на чужині зберегти рідну мову, національну культуру та традиції. Серед основних  завдань інституту, викладених у його статуті, наприклад, такі: “допомога у формі стипендій та позичок на студії молодим українцям для здобуття вищої освіти;  допомога українським емігрантам влаштуватись у новій батьківщині і достосуватись до умов американського життя». Український інститут Америки, фундатором і президентом (1952) якого був Володимир Джус, і досі наводить мости між державами.

    Рональд Лоренс Берн присвятив геніальному винахіднику Джусу, якого і назвав “українським Генрі Фордом”, книгу “Творчий американець”. У ній автор із захопленням розповідає про українця,  який без престижної освіти, вчених звань і  почесних нагород, лише завдяки інтелекту, працьовитості та вірі у власну силу і правильність обраного шляху, зміг здійснити “американську мрію” – здолавши неймовірні труднощі, став багатим і успішним.