Крім того, було розбито пару вітрин у Львові, і ці вітрини належать мафіозно-провладному бізнесу. І це все у той час, як протестувальників вбивають, катують, викрадають, нищать їхнє рухоме і нерухоме майно, усіляко принижують їхню людську гідність. Це дивно, чи не так? Дивно, особливо для європейської публіки, котра чудово знайома з вандалізмом протесту, підпалами приватних магазинів та автівок, розбиванням вітрин, поліцейських мармиз, тощо.

Нагадую - все, що було спалено або розтрощено за цей час в Україні, так чи інакше має відношення лише до каральних державних органів і жодним чином не стосується особистого.

Відомо, що переважна більшість європейських вуличних заворушок з підпалами і трощенням приватної власності, так чи інакше, мають соціалістично-анархічне забарвлення і відповідні гасла. Якщо називати речі своїми іменами, то часто це прості і очевидні погроми. Якщо говорити ще відвертіше – лівацькі погроми. Що поробиш, це стара європейська традиція. Традиція, котра можлива лише в спільноті, що історично не відчула на собі весь темний жах справжнього, доведеного до ідеалу, лівого експеременту у найтяжчий з можливих форм, що зветься “розвинутим соціалізмом”. Саме тому українськй протест має не соціалістичне забарвлення, а національне, в політичному сенсі цього слова.

Деякі західні спостерігачі за українськими подіями, з кумедним і зрозумілим жахом вишукують в натовпі українських протестувальників неонацистський елемент, чим вельми тішать нас, українців. Вони бачать, що кістяк силового протистояння із знахабнілою владою складають члени стихійного “Правого сектору” та футбольні фанати, і їм одразу ввижаються страшні есесівцці на чорних конях нацизму.

В той час як ліві сили в Україні вкотре довели свою фантомність та загадковість, бо все на що вони здатні, це організувати круглий стіл з обговореннями. А от коли виникла потреба в реальному фізичному захисті простих громадян від мафіозних силових структур, вони продемонстрували повну імпотенцію та навіть відсутність.

Що ж, такою є специфіка українського протесту – він не тільки соціальний, але і національний. При тому мова тут йде, звичайно, про політичну націю, а не про етнічну приналежність. Якщо ви думаєте, що в Україні лютують нацисти, то підіть і роскажіть про це моїм еврейським друзям, котрі носять на барикади “Правому сектору” бутерброди та чай, допомогають транспортом та дровами, скидаються грошима на теплі речі, та жбурляють коктейлі молотова в мафіозну поліцію разом з ними. 

Один мій товариш, абсолютно типовий київський еврей, поділився зауваженням – “за останній час на барикадах я познайомився з багатьма чудовими хлопцями, і знаєте, чомусь вони виявилися “фашистами” та “нацистами”. Тим часом інший мій друг еврейського походження, активіст протесту, почав з гордістью промовляти гасло “Слава нації!”.

Чому? Тому що всі ми, люди різного походження та різних національностей, відчули себе єдиною командою, соратниками, політичною громадою, котра здатна разом повстати проти свавілля, і скинути із себе ці залишки радянських кайданів - соціалістичну безвідповідальність та наївність. Зважаючи на те, що в Україні куються нові форми протесту і постає нова, відповідальна багатомільйонна спільнота, можна сказати, що сама термінологія “праве-ліве” є застарілою, та такою, що не здатна передати суть того, що коїться. 

Так, через міцну народну відразу до соціалістичного досвіду, люди, що б’ються на смерть із владою, визначають себе як “Правий сектор”. Але на справді, це є “Сектор громадянської гідності та людського права на свободу”. 

Всі ми – українці, євреї, росіяни, вірмени, молдавани, білоруси та інші, є українцями в широкому, політичному сенсі цього слова. Ми ведемо національно-визвольну боротьбу від пострадянського впливу Кремля, боротьбу за власну громадянську приватність, якщо ви мене розумієте.

Отже просимо не застосовувати до нас застарілих кліше і трухлявих політичних схем минулого. Ми є народ! 

Так, можливо вас, за старою звичкою, до смерті перелякала фотографія з місця подій, на якій протестувальник б’ється з поліцією, тримаючи в руках фанерного щита, на котрому намальовано неприємний символ? Так от що я вам скажу - забороніть підлітку малювати свастику, і він її обов’язково намалює, навіть якщо зранку йому йти з батьками до сінагоги, бо це форма протесту проти актуальної системи. Порушувати заборони – доля вільних людей.

П.С. Прямо зараз, щойно я дописав цей текст, протестувальники прибирають в приміщені "Укрдому" після штурму! Це за межами фантастики! Великий нарід.