Попередня стаття:

Пілот Космічних військ - це дуже престижно

Журналісти записали розповідь вченого, використовуючи поліграф - детектор брехні. А після цього довго сперечалися - чи потрібно ділитися почутим ...

Передісторія

З цією людиною ми познайомилися ще в 2007 році в аеропорту Шарль-де-Голль у Франції. З товаришем з «5 каналу», через помилку Air France, ми були змушені "вбивати" 23 години на транзитному аеропорту Парижа. Почасти від нудьги, почасти - від революційного настрою вирішили влаштувати французам акцію протесту. Позичили у темношкірого прибиральника картон. Мила дівчина біля стійки реєстрації поділилася скотчем і маркерами. Через годину у нас був довжелезний транспарант-інфографіка, причому французькою мовою. Він ставив під сумнів легендарне «Свобода. Рівність. Братство», ілюструючи страждання транзитних пасажирів без "шенгену".

Закінчився протест в підвалі аеропорту. Туди нас обманом заманила місцева поліція. Добре, що ми встигли скинути смс колегам в Києві. Через пару годин з «полону» нас визволив тодішній радник українського посла у Франції Дмитро Свистков. Ми провели затишну ніч з вином і видом на Ейфелеву вежу в посольстві. А наступного дня гордо реєструвалися на виліт в тому ж аеропорту. Несподівано до нас підійшов один з пасажирів - худющий, з розпатланим волоссям і палаючими, як у Ейнштейна, очима. Він сказав, що ми молодці. Про наші пригоди йому повідала дружина, що побачила сюжет в Києві, в теленовинах. За її описом він нас і ідентифікував.

З новим знайомим ми спілкувалися всю дорогу - до самого центру Києва, куди він нас підкинув з Борисполя. Виявилося, Олександр Харченко - фізик-ядерник. Наскільки ми змогли зрозуміти своїми мізками не фізиків, все життя він присвятив розгадування таємниці самоорганізації атомів на поверхні молекули. За контрактом вчений постійно виїжджав у Францію - на один зі світових ядерних центрів. Потім повертався до Києва, на зароблені в Парижі гроші займався в Україні наукою в своє задоволення. Так багато про цю людину ми розповідаємо тому, що він втягнув наше бюро журналістських розслідувань в найбільш захоплюючу історію з усіх, що коли-небудь з нами відбувалися. Десять днів тому Олександр подзвонив і запропонував зустрітися. Після цієї розмови в кафе на Ярославом Валу ми зустрічалися ще двічі. Причому провели разом не одну годину. Спочатку в редакції, потім - у компанії, що надає послуги поліграфа (детектора брехні).

Фізик-ядерник стверджує (і детектор вважає, що він говорить правду), що на Різдво йому вдалося потрапити в майбутнє. Він намалював нам формулу, що дозволила порушити закон збереження імпульсу. Чесно кажучи, ми так і не зрозуміли його суть, а формулу в 13 рядках зрозуміти навіть не намагалися. Але розповіддю вченого (після довгих дебатів у київській редакції і за рішенням головреда газети) ми вирішили поділитися. Далі уривки записаної нами зустрічі.

- В якому, Ви кажете, році "були"?

- У 2028-ому. Теж вночі 7-го січня.

- А де?

- Я опинився на Проспекті науки, де і моя лабораторія. Правда, вже ані лабораторії, ані проспекту немає. Наскільки я зрозумів, все місто перебудовують. Точніше, міста. Якщо вірити повідомленням тодішніх медіа, вся країна – велике будівництво.

- Чому? Війна була?

- Ні, це загальнодержавна програма. Вона називається "Садок вишневий". (Журналіст по темі правосуддя хмикає). Всю країну перебудовують на міста-сади. Наскільки я зрозумів, за основу взяли проект англійського утопіста XIX століття Ебінезера Говарда.

- А правлять нами інопланетяни?

- Голову уряду звати Кареш Пуман Арайян, якщо я не помиляюся. Він австралієць. Все страшенно змінилося. Уряд Україна підбирає по всьому світу – через рекрутингові агенції. Укладається контракт з чіткими зобов'язаннями. В уряді лише один українець – міністр оборони. Він, до речі, опікується і наукою. Ми наче стаємо світовим лідером в освоєнні космосу. Власне, міністр-колишній керівник космічного спецназу.

- Еее... А країна хоча б Україна називається? Чи нас окупували австралійці?

- Русь (із абсолютно серйозним виглядом відповідає фізик). Мова – українська, столиця – Київ, і герб – тризуб, але все інше! Ми справді рвемося в світові лідери. Насамперед через прорив науки. До країни переїжджають тисячі вчених з усього світу. Ерік Корнел, Вольфганг Кеттерле, Джордж Смут, Андрей Гейм живуть зараз в містечку Геніїв. Як я зрозумів, це в районі нинішньої Татарки. А якби Ви бачили фото їхнього Інституту фізики!

- Почекайте. Давайте по порядку. Опишіть, як там люди живуть. Як вдягаються, які в них будинки, чим займаються?

- Головна зміна – якраз оці міста-сади. Я про них годину читав. Я насправді людей майже не бачив, бо була Різдвяна ніч. Я дійшов до центру містечка і побачив там інформаційний стенд. Він щось на кшталт сучасного лайт-боксу. А насправді це великий інтерактивний екран. Доторкаєшся і можна все дізнатися – це як вулична електронна бібліотека. Я читав цей лайт-бокс три години! Приїхав міліціонер на велосипеді, запитав, як мої справи і побажав щасливого Різдва.
Що я вичитав про міста-сади. Суспільство дійшло висновку, що наш нинішній спосіб проживання в великих містах підриває здоров'я, економічно затратний і руйнує нормальні зв'язки між людьми. Тому всі населені пункти вирішено перебудувати в міста-сади. Головний їхній принцип – розмір. Не більше тридцяти тисяч людей, які переважно знайомі між собою, самі керують і доглядають за своїм містом. Туди навіть державна поліція не має права зайти без офіційного виклику місцевим дільничним. Його, до речі, обирають.

- А як виглядають ці міста-сади?

- Як кола. В центрі – центральна площа за принципом давньогрецької агори. Там городяни збираються на дебати перед місцевими референдумами, виборами (які там постійно).
Навколо цієї площі – школи, включно зі школами здоров'я. Це в них так поліклініки називаються. Арт-центр. Офіс дільничного, до речі. Басейн, який одночасно є зимовим садом і музеєм науки. Там заняття для дітлахів з метою виявлення майбутніх науковців.

- А навколо центру?

- Кільце лісу чи парку. Через нього йдуть доріжки, скоріше, стежки. На машині на центральну площу проїхати не можна. Лише на велосипедах. В цьому основна ідея міста-сада – не користуватися машинами. Ними їздять лише між містами. І то все менше. В основному наземним метро.

- Добре. Центральна площа зі школами, лікарнями та басейном, потім кільце лісу, а далі?

- Далі по кільцю ж йдуть житлові будинки. В один, два, рідко – в три поверхи. Від багатоповерхівок вирішено відмовитися. Точніше, запроваджено велике мито за їхнє будівництво, та податок на проживання в будинках більше за два поверхи. З кожним поверхом цей податок збільшується, тому в високих будинках ніхто не хоче жити.
Двоповерховий будинок – тепер найчастіший варіант. Цікаво, що готові місця під них продаються так, щоб поруч жили люди з різними доходами. Щоб не утворювалися "бідні" і "багаті" райони. Що там робиться з економікою, це окрема історія! Заборонені відсотки в банках і гроші не використовуються як засіб збагачення. Заможні люди тепер багаті картинами, скульптурами, меценатством.

- І живуть поруч з бідняками?

- Та їх там начебто не залишилося особливо. Але люди з різними доходами справді живуть поруч. І ворогують хіба що через огірки.

- Що?!!!

- Страшенно популярним стало особисте вирощування фруктів чи овочів. Є національний шоу-конкурс. Є змагання між будинками. Переможців нагороджують та дають знижки. Вважається, що процес вирощування чого своїми руками є незамінним таїнством для людини.

- А найкращого капустовода країни не Азаров звати?

- Про долю нинішнього уряду я Вам не хочу розповідати.

- Добре, що навколо кільця житлових будинків?

- Ще одне кільце лісу і потім кільце офісів. Воно останнє в такому місті. До нього теж дістаються пішки чи на велосипедах. Виходить, що до центру йдуть по громадських, культурних та освітніх справах, а до окраїн – в офіси. Вони бувають хмарочосами.

- А далі?

- А далі – метро та траси до інших міст-садів. Фактично всі люди живуть в таких містечках по 30 тисяч.

- А з нинішніми містами що?

- Історичні центри віддали під музеї, університети, театри, галереї. Все інше – руйнують, щоб збудувати міста-сади або відновити поля та ліси. В Києві зараз Либідь, Почайну та інші річки відновлюють!

Наш гість зараз продовжує досліди з порушенням закону збереження імпульсу. І по пам'яті записує все прочитане їм на тому вуличному лайт-боксі. Якщо вам цікаво, ми будемо і далі друкувати його розповіді про те, як українці навчилися контролювати владу, як зробили нормальну міліцію, що сталося з банками і чому так багато москвичів в Чернігові і ньюйоркців - у Вінниці.

Читай далі:

Чиновники не будуть бізнесменами?