Протестувальники в Києві хочуть, щоб він пішов геть так само, як помаранчеві революціонери 2004 року хотіли, щоб вибори, які були сфальсифіковані на його користь, були анульовані. У сторонніх людей може виникнути спокуса думати, що нинішня криза є просто повторенням попереднього поєдинку, і аналогічним чином судилося закінчитися мирно. Але останні протистояння набагато страшніші, і для Заходу надто небезпечно спокійно дивитися, як розвиваються події.

Найбільша зміна в керівництві. У 2004 році були явні лідери, ясна мета (нові вибори, які вони й отримали) і сувора дисципліна. Частково тому, що в роботі лідери сильно дискредитували себе, сьогоднішнім мітингувальникам не вистачає всього цього.

Протести були викликані рішенням Януковича відхилити торгову угоду з Європейським Союзом, який підтримували більшість українців; але гнів набув більшого масштабу і охопив весь корумпований, дисфункціональний правлячий клас країни. Опозиційні політики, які намагаються використати цей праведний гнів, мають менший контроль над протестуючими, ніж соціальні медіа, і не можуть розігнати їх, навіть якби захотіли.

Режим інший і небезпечний. В 2004 році хитрий президент Леонід Кучма, який уходив, в кінцевому рахунку «розрулив» ситуацію. Янукович, навпаки, не схильний йти на компроміс, бачачи політику як таку, що переможець отримує все, боротьба не на життя, а на смерть – так само, як і його російський колега Володимир Путін. Це він допоміг Януковичу викликати кризу вмовляннями його відмовитися від ЄС.

Для Путіна Помаранчева революція була приниженням, яку він помилково вважав як таку, що була організованана Заходом; з 2004 року він сам став більш безжалісним - як геополітично, так і до інакомислення. Сполучені Штати, тим часом, на які спирався Кучма в 2004 році, втратили інтерес (до України).

І ось результат - насильство. Розгром протестного табору 30 листопада був більш жорстоким, ніж щось, що мало місце під час Помаранчевої революції, яка нагадувала місячний рок-фестиваль, а не політичне протистояння.

Цього разу протестувальники блокували вулиці і зайняли муніципальні будівлі; спецзагони міліції побили демонстрантів і журналістів; провокатори намагалися дискредитувати протестувальників і виправдати таким чином репресії. Спецслужби, які коливалися в 2004 році, були приручені Януковичем. Щоб звести до мінімуму докори сумління, він позичив старий російський трюк - звіз до Києва звідусіль бандитів. Насильство може стати більшим.

Навіть за мірками Східної Європи, історія України є жахливо кривавою. Пам'ять про жахи 20-го століття допомогла розрядити внутрішнє напруження з того часу, як країна стала незалежною в 1991 році. Але вона залишається крихкою державою, розділеною між російсько- та україномовними, маніпульованою Москвою, а тепер із загрозою нестабільності в економіці, зловісним бюджетним дефіцитом і величезними боргами. Націоналізм, який раніше обмежувався територією Західної України, поширився (на всю Україну). Непримиренні сили б’ються за контроль над столицею. Можливо, протести будуть видихатися в сльоту. Але так само можливо, що ця 46-ти мільйонна нація, що межує з чотирма країнами ЄС, може спалахнути.

Людина, яка може запобігти такій розв’язці, – це Янукович. Його діяння - продажні суди і засоби масової інформації, переслідування опонентів, розпещення дружків - виправдовують заклик протестуючих до позачергових президентських виборів. Те ж саме стосується парламентських виборів: Верховна Рада України є гніздом негідників і ставлеників олігархів, яких треба замінити. Янукович навряд чи дозволить будь-які вибори, але навіть він повинен бачити, що його країна стає некерованою. На цьому тижні його уряд пережив вотум недовіри. Він повинен звільнити його у будь-якому випадку і в якості мінімальної політичної поступки ввести в нову коаліцію основні опозиційні партії.

А Захід повинен переконатися, що будь-яке подальше насильство має високу ціну. За збігом обставин міжнародний форум ОБСЄ проходив в Києві 5-6 грудня. Посланцям ЄС слід бути на барикадах, осадити тих, хто б'є по голові, – але не в підтримку якогось політика, а заради справи мирного протесту.

І європейці повинні ясно дати зрозуміти Януковичу та його поплічникам, що у разі ескалації, вони будуть покарані в тих місцях, де їм боляче – забороною на поїздки і заморожуванням актив та банківських рахунків. Як так, що країна може бути майже банкрутом, але його правляча кліка ні?

Америка повинна зробити те ж саме. Але відповідальність лежить на ЄС. Допомігши Україні залізти в цю кризу, він не може від неї піти. Навіть Путіну, який любить, щоб його сусіди були слабкі, слід визнати, що його втручання, а також власні патології України привели її на межу трагедії.

Переклад з англійської і виділення в тексті мої, О.К.

В оригіналі в реченні "Той самий персонаж: Віктор Янукович, бандитський президент України" для Януковича використане слово villain, що перекладається як "злодій", "лиходій", "нікчема", "падлюка", "паскудник", "сволота", "креатура"... Тобто речення може звучати так: "Той самий злодій (або лиходій,  або нікчема, або падлюка, або сволота): Віктор Янукович, бандитський президент України".