Можливо час все ж таки гляне в наш бік, і стане ще кращим, як тій хвилин

Та ні… Цього не могло вже бути…

Одного вечора… Десь за містом було щось таємне,

Таке дивне, але приємне,

І мелодія неначе знайома грала,

А відтак… Отже, не впізнала!

Був той час, коли так добре стало на душі

Коли було чутно в тишині,

Ті пестощі, які вітер листю дарував,

А натомість, їх мелодію взяв,

І поніс далеко… Туди, де гори неба досягають

І своїм… Своєю величчю так надихають,

Що аж хочеться крикнути: «Зачекайте!

Ви ж тих хмар вже не обганяйте,

Адже настане час, коли вам прийдеться відпочити,

І від буденності, ті двері зачинити,

Щоб повітря, між корінням, ще свіжішим стало,

А тут… Серце не впізнало,

Ту мелодію… Яка з дитинства між колисковою грала,

Але ні… Моя душа… Моє тіло… Так! Я все ж таки впізнала… »