Найхарактернішим прикладом подібної тенденції є Великобританія. У недавній заяві лідера опозиційної Лейбористської партії Д. Мілібенда прозвучало визнання помилки уряду Т. Блера та Г. Брауна в проведенні політики «відкритих дверей» для мігрантів.

Д. Міллібенд пропонує низку заходів спрямованих на скорочення ролі мігрантів в економіці Великобританії. Зокрема, йдеться про коригування кадрової політики на британських підприємствах, де кількість трудових мігрантів не повинно перевищувати 25%. Крім того, пропонується закрити кадрові агентства по рекрутінгу виключно іноземній робсили.

Заходи торкнулися навіть трудового законодавства, оскільки лейбористи пропонують збільшити штрафи для працедавців за порушення закону про мінімальну зарплату з 7,8 тис. $ до 15,6 тис. $.

Виникає питання про масштаби проблеми, яка спричинила зазначені пропозиції представників Лейбористської партії, завжди орієнтованою на користь припливу мігрантів. Можна сміливо говорити про своєрідний «британський синдром», звертаючи увагу на цифри.

Відомо, що замість прогнозованого щорічного припливу трудових мігрантів в 13 тис. чол., Великобританія стала жертвою «великого переселення народів». Згідно з даними ОЕСР, в 2005 р. в Великобританію прибуло 343,2 тис. мігрантів, у 2008 р. - 347,6 тис., у 2009 р. їх кількість збільшилася до 397,9 тис. чол., А в 2010 р. кількість прибулих досягло рекордних масштабів в 591 тис. чол.

На даний момент, мігранти становлять 7,8% серед 62,2 млн. населення Великобританії. Згідно Міжнародного огляду міграції ОЕСР за 2012 р., найбільша кількість серед мігрантів у Великобританії займають вихідці з Індії (15%), Польщі (8%), Пакистану (8%), Китаю (8%), Литви (3%), Шрі -Ланки (2%).

Крім того, серед мігрантів в британському суспільстві, крім приїжджих робітників (33,1%), значне місце займають члени їхніх сімей (26,4%), біженці (1,1%), особливо з Ірану, Афганістану, Зімбабве, Пакистану та Шрі-Ланки.

Величезна кількість мігрантів призвела до посилення конкуренції на ринку праці Великобританії, особливо в сировинних і переробних галузях. Сумним є те, що тенденцією останніх років стало зростання безробітних серед корінних громадян.

Якщо в 2005 р., близько 8,4% корінних британців було безробітними, то на даний момент їхня кількість складає 15,3%. І це при тому, що лави безробітних поповнюють вже самі мігранти із-за перенасиченості ринку праці надлишками робочої сили. Серед безробітних мігранти становлять 17,8%, при тому, що рівень безробіття у Великобританії сягнув 7,9%.

Тим не менш, економіка є половиною проблеми «британського синдрому». Справа в тому, що мігранти, які сильно відрізняються за кольором шкіри, мови, світогляду і релігії, не вписуються в образ життя традиційних громадян Великобританії. Свідченням тому, можна вважати резонансні випадки вбивства мігрантів з боку білого населення, хвилю погромів за участю мігрантів, які охопили Лондон і ключові британські міста влітку 2011 р.

За даними соцопитування «Обсерваторії міграції» Оксфордського університету, британці виступають за обмеження імміграції до Великобританії. Цікаво те, що в 2001 р. 75% населення було налаштоване на користь припливу іноземців.

«Британський синдром» проявляється і в інших країнах ЄС, включаючи Францію, де 8% населення - мігранти, Італію - 8,5%, Нідерланди - там 11,1% мігрантів серед 16 млн. населення країни, що перевищує показники Великобританії.

На жаль, від «британського синдрому» не застрахована навіть Україна. В Україні на 2011 р. налічувалося 5,25 млн. іммігрантів (11,6% населення). Вони контролюють до 45% сфери дрібної і роздрібної торгівлі, створюючи зайву конкуренцію. Крім того, не виключено і порушення правопорядку в Україні з боку мігрантів, враховуючи, що в 2011 р. спостерігалося 164 правопорушення з боку іноземних громадян.

Отже, обмеження в’їзду іноземців на ПМЖ, скорочення робочих місць для мігрантів та проведення більш вивіреної кадрової політики на користь корінних громадян можливо і є панацеєю від «британського синдрому».