- Для чого Вам Верховна Рада?

- Україна сьогодні – невільна. Виконавча влада повністю контролюється «п’ятою колонною» - нащадками тих, хто знищив УНР, організовував голодомори, репресії, русифікацію, нищення духовності. Верхівку владної піраміди захопили чужинці, зайди. Там немає жодного етнічного українця. Левова частка власності, капіталів опинилася в руках росіян та євреїв. Українці не є господарями на власній землі. На тлі насаджування російської мови, закриття українських шкіл, непоодиноких випадків звільнення з роботи саме україномовних працівників це все більше нагадує політику апартеїду у Південно-Африканській Республіці 50-60-хх років, коли біла меншість (колонізатори) загнала чорну більшість (місцеве населення) у резервації. Ще можна змінити ситуацію мирним шляхом. Для цього потрібно обрати проукраїнський парламент, адже сьогодні у ВРУ українцями визнають себе лише 22% депутатів. Іду в народні депутати, аби захищати свій народ від окупантів і розбудовувати українську Україну.

- А чи маєте для цього відповідний досвід?

- Так. Я вже був депутатом нижчих рівнів – Франківської районної ради у Львові (1990-1994 рр.) і Львівської обласної ради (2006-2010 рр.). Ще до Незалежності я був активним у громадському житті – створював на підприємстві, де працював, осередки Товариства української мови (1988 р.), Народного Руху (1989 р.). З 1990 р. протягом п’яти років очолював осередок НРУ на заводі, керував рухівською фракцією у райраді, входив у керівні органи Руху на рівні району та області. Ось уже 22 роки є незмінним членом Української Республіканської партії. З 2002 по 2005 рр. був головою крайової організації УРП (тоді УРП «Собор»). У 2007-2008 рр. очолював всю партію (тоді УРП Лук’яненка). Нині є заступником голови УРП.

- Чим характеризується Ваша політична діяльність останніх років?

- За останні років десять-дванадцять – це, передусім, боротьба за мову. У 2000 році на Шевченківські дні я водив багатотисячні демонстрації під обласну державну адміністрацію на знак протесту проти русифікації. Додатковим поштовхом згодом стало вбивство композитора І. Білозора. Я був одним з ініціаторів перетворення похорону Ігоря на політичну акцію під гаслами проти зросійщення.

Республіканці встановили тоді біля прокуратури на пр. Шевченка пам’ятний хрест у терновому вінку з написом : «Вбитий російськими шовіністами». Разом з іншими організаціями ми домоглися розшуку Калініна і Воронова та суду над вбивцями. Взагалі в ті роки ми проводили чимало різноманітних акцій на захист державної мови – від пікетів до конференцій, часто вдавались до вуличних театралізованих дійств, фотовиставок зі знімками неукраїнських вивісок, реклами тощо. Ми навіть виготовили і розклеювали у місті наліпки з черепом і кістками на червоному фоні: «Обережно русифіковано!» (не уникнули тоді і арештів). Вже зголом, будучи радником з мовних питань (на громадських засадах) голови ЛОДА (2008-2010 рр.), я навіть видав книгу-збірник нормативно-законодавчих актів про мову, аби «озброїти» передусім місцевих керівників владних і громадських організацій щодо навадення порядку в мовній царині у Львові та області.

- Так, сьогодні про захист української мови не говорить хіба що лінивий, але Ви тоді крім мовних проблем ще чимось займались?

- О, в ті роки політична діяльність була щирішою і відвертішою. Згадати хоча б акції «Україна без Кучмии» або «Повстань Україно!» чи Помаранчеву революцію. Де тоді, до речі, були більшість із новоявлених опозиціонерів? Відповідаючи за Яворівський і Жовківський райони, наша крайова УРП у 2004 році під моїм керівництвом дала найвищий в Україні результат за кандидата в Президенти України В.Ющенка.

Читати повністю ТУТ