Довгі роки в Польщі, Радянському Союзі та у Львові зокрема, розповсюджувався фальсифікат про те, що до їх знищення причетні українці. Однак, як пише львівський науковець і дослідник Андрій Боляновський, безпосередніми організаторами і виконавцями затримань й учасниками (або співучасниками) вбивств польських учених були шеф штабу Шьонгарта оберштурмфюрер СС Франц Гайм, гаупштурмфюрер СС Курт Ставіцький і Фелікс Ландау, унтерштурмфюрери Ганс Крюгер і Вальтер Кучманн та інші члени Оперативної команди «Ц» (Див.А.Боляновський. Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування». Л. Вид-во Львівської політехніки, 2011 ст.25).

З приводу трагічної загибелі львівських професорів написано стоси псевдонаукової макулатури, про те, що розстріляли цих інтелектуалів вояки батальйону «Нахтігаль» під командуванням Романа Шухевича. Цей довготривалий міф тріснув з розвалом СРСР, коли було полегшено доступ до розсекречених документів. Фашисти є фашистами і ніхто їх не оббілює. Вони мали б понести заслужене покарання за нелюдські злочини, але все ж таки розстріляні професори були за їхніми переконаннями, лівого спрямування, хоч ще раз наголошуємо про те, що це не повинно було бути причиною їх вбивства. І ми засуджуємо будь-яке політичне вбивство,

Україна у ХХ ст.. теж втратила величезний науковий потенціал через вбивства різними режимами українських інтелектуалів. Фальшиві твердження про знищення професорів українцями, твердо засіло в головах багатьох поляків і звільнитися від набутого стереотипу, як відомо, дуже важко, а тим більше від такого стереотипу, що принижує національну ідентичність українців. Коли ж стало ясним те, що до злочину абсолютно непричетні вояки «Нахтігалю» - зринати на поверхню почали інші, не менш сфальсифіковані, аберації. Наприклад почала поширюватися думка, що імена професорів німецькому гестапо передали члени ОУН, або, за останні дні появилася чергова ідейка, яка б і надалі утримувала тотальний саспенс щодо цього злочину. Йдеться про те, що цих професорів видали українські студенти, які не змогли успішно навчатися у цих професорів.

До цих негоцій приєдналася польськомовна газета «Кур’єр галіційський», де на її шпальтах, за останній час, знову появилися «наболіла правда» щодо українців. (Див. підбірку «Преса польська про Україну» газета від 17-29 червня 2011, с.3). Там є такі ж безглузді інсинуації, цитовані з уст польського вченого Гжегожа Грицюка.

Як відомо, німці ще до нападу на СРСР мали списки всіх польських професорів, знали хто є хто і якою галуззю науки займається. Від приходу більшовиків зі Львова виїхало біля 7 тис. німців, чимало їх проживало на території етнічної Польщі. Слід додати і те, що в Галичині та й у Львові проживало багато «фольксдойчів» (нащадків польсько-німецьких родин), які теж знали польських професорів у нашому місті, хоч пізніше стали вишуканими майстрами по вбивствах українців (згадаймо, мученицьку смерть рідних братів Степана Бандери – Василя та Олексія, до речі, теж українських інтелектуалів).

В Польщі зчинилася журналістська буря з приводу того, що на нововідкритому пам’ятнику у Львові відсутні слова «польські професори». Польська преса пише про те, що «на пам’ятнику нема напису із зазначенням походження жертв…», хоч мер Львова А.Садовий та президент Вроцлава Дудкевич, заявили, що незабаром буде виготовлено тримовний напис.

Читати повністю ТУТ