І звідкіля він тільки береться отой оптимізм, пане Петре, який Ви намагаєтеся вселити в українцях ( “Головне — вірити у перемогу…Українців зламати не можна, бо характер у нас мудрий і мужній.. Той , хто не зважає на історичнй характер нашого народу, дуже ризикує.”) в публікації під промовистою назвою “20 років незалежності: гарна свита чи гарні латки? ”(“ Слово просвіти”,число 1, 2011 рік, стор.5). При цьому Ви самі ж визнаєте, що “основного фундаментального проекту концепції перспективного розвитку України немає… Хочемо мати гарну свиту , зробивиши на ній гарні латки, але вона не буде святковою, теплою, зручною”. І додаєте: “Проблема національної ідентичності сьогодні - центральна проблема…Сьогодні в нас дуже багато проблем, і пройшовши такий шлях, маючи такі можливості, ми їх значною мірою не реалізували..У нас основна проблема — формування еліти в усіх cферах..Це процес досить повільний”.

Окрім “центральної”, “основної”, “багато проблем”. Ви ще згадуєте і про “найважливішу проблему”(“проблема освіти, науки, культури”), серед яких чомусь опускаєте і не згадуєте дійсно головну проблему, яку в Україні не вирішено за майже 20 років незалежності і з якою без сумніву зіштовхнеться Україна в наступному десятилітті. Це - проблема консолідації української нації через поширення української мови серед українців з поверненням до рідної мови мільйонів так званих “російськомовних українців”, розвитку етнічної самобутності українців, усвідомлення більшістю українців національної ідентичності, яка , як не прикро, так і не відбулася і залишена.

Вами залишена без відповіді проблема самовизначення української нації через створення в суспільстві де-юре більшості, обрання дійсно української влади і побудова дійсно української національної держави. Чи Ви вважаєте , що ця дійсно головна проблема вирішена і можемо з оптимізмом хоч і з “гарними латками” вступати в наступне десятиліття? Погодьтеся, що за вирішення цієї дійсно головної проблеми ми ще і не бралися як слід і не маємо , як не прикро, навіть пропозицій, як прискорити її вирішення, і не хочемо дослухатся порад, які свого часу давав, зокрема, Анатолій Погрібний: вдарити у дзвони до українців. В останньому нас переконують думки знаних людей, які ми почули в 2010 році і з якими Ви безперечно знайомі по публікаціям, зокрема, в тижневику “Слово просвіти”, а також все те, чому ми були свідками в минулому році, який, погодьтеся, можна назвати роком прозріння і сумних висновків для української справи.

Більшість представників національно-патріотичних сил в своїх оцінках вважають 2010-тий роком приходу і зміцнення антиукраїнської влади. А чи була влада за всі роки незалежнсті українською, такою, яка б активно працювала над вирішенням головної проблеми, вказаної проблеми консолідації української нації, навіть за часів В.Ющенка? До речі, проблеми, яка викладена в статті 11 Конституції України, за якою держава має забезпечувати її вирішення. Слава Богу, саме в 2010 році із вуст професора І.Ющука ми почули, що вимоги статті 11 проігноровані як владою, так і національно-патріотичними силами, які окрім А.Погрібного в своїх словах на захист української мови і не згадували про неї.

Не вказуючи авторів, згадаймо лише дещо почуте в 2010 році про вирішення головної проблеми. Самовизначення української нації не відбулося і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку. Не видно і сил, політичних, громадських, які б щиро бажали і активно працювали над зупиненням зростаючих денаціоналізації і русифікації українців. Українська нація “виснажена”, хворе етнічне тіло породжує стихійну русифікацію, якій ми не здатні нічого протиставити.

За визначенням А.Погрібного, українська нація “ епідемічно хвора”, а більшість українців перебувають в стані “дурного хохла”. Українці мають “ вийти із прострації”, а українська нація ще має народитися з українською мовою, культурою, з українською душею. Якщо українці негайно не вирішать національні проблеми, то вже через 40 років український етнос зникне . І нарешті, на думку Л.Костенко, “незалежність не є справжньою, декоративна незалежність ворушить вусами, а Україну докотили до прірви, в чому винуваті не тільки вороги, а часто самі українці і навіть патріоти. Є все інше, висловлене небайдужими українцями, які не закривають очі на гірку правду , а оптимізм шукають в бодай перших кроках по вирішенню головної проблеми, в якості підсумку минулого року, як Ви знаєте, є підтвердженням наведеного.


>Читати далі