Криворукі українці
12/30/2010 - 00:31
Криворукі українці
Світ
бізнесhttps://www.ar25.org/node/19344
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Ми все повернемо, а винні будуть покарані.
Нас мучають комплекси – варто сказати комусь, що ти видавець, одразу починається: "Так це вас душать податками?" або ж "Українську книжку не купують" чи то "Замість скаржитися краще б навчилися видавати гарні книжки".
Воно й справді – що думати про наших видавців, коли усі вони разом спромоглися посісти лише 8-10% рідного ринку? От росіяни – інша справа, вони не тільки мають 100% свого ринку, але й 90% нашого. Молодці! Хто багатший, той і кращий.
Похнюпишся оце і йдеш до праці, все намагаєшся видати книжки не гірші за російські, і знову не виходить. Мабуть, руки не звідти ростуть.
Проте одного разу до нас звернулися представники асоціації виробників миючих засобів і зізналися у тому, що вся українська потуга у цій галузі ледь-ледь спромоглася на 15% внутрішнього ринку. Решту завозять з Польщі, Росії та інших просунутих країн. Українське мило теж гірше за іноземне – якщо судити з результатів.
Звісно, нам полегшало. А й справді – коли ти не один такий, воно трохи попускає. Потім поспілкувалися з представниками легкої промисловості.
Ви не повірите – та сама ситуація, національний виробник має лише 10-15% внутрішнього ринку, решту завозять з-за кордону. Попри те, що в країні сотні тисяч Кравченків, Кравців та Кравчуків (не кажучи вже про Шевченків із Ткаченками), не можуть українці шити одяг – руки не звідти ростуть. І посуд робити не можуть – тому на прилавках склянки з Росії, Туреччини, Франції.
Взагалі українці – дивна нація. За кордоном можуть і будувати, і виробляти – оно скільки наших працює в Європі. А вдома – не виходить, хоч плач! Криворукі, слово честі!
Усі ці міркування набрали нового звучання на тлі боротьби проти Податкового кодексу. Власне, ми, книжники, цю боротьбу почали раніше за інших – з того самого моменту, коли у першому проекті першого читання книжки обклали ПДВ. Бо тупі українські видавці не зможуть вижити, якщо їх іще й обкласти податком. Потім ми разом із іншими підприємцями стояли на Майдані та складали коломийки про Азарова та Януковича. Стояли і слухали, як представники уряду говорять, що люди мають піти з ринків на заводи. Де вони, ці заводи? – хотілося спитати.
Певно, з вікон Кабміну Україна має дещо інший вигляд, ніж з-поза спин сусідів по маршрутці. Але перевага письменника в тому, що він може змінити точку зору, залізти у шкіру чиновника і спробувати зрозуміти, чим керуються можновладці, розробляючи закони, за якими живуть звичайні люди.
Отже давайте подумки вдягнемо краватки (або інше, відповідно до дрес-коду, запровадженому Кабміном), зайдемо до будинку на Грушевського і спробуємо проаналізувати стан української економіки та зрозуміти, що відбувається з країною. Хоч би приблизно.
Ну і почати пропонуємо з бюджету на поточний рік – бо по-перше, це найглобальніший документ, що фіксує економічні реалії, а по-друге, він не занадто складний, принаймні значно простіший за Податковий кодекс.
Отже відкриваємо документ та дивимося, скільки заробляє наша держава:
Доходи:
Стаття: 14010100 Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 53,5 мільярдів гривень.
Стаття: 14010300 Податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів – 78,7 мільярдів гривень.
Ну як вам перші цифри? Цікаво, чи не так? Що таке ПДВ? Податок, який платить кожен, хто продає товари чи послуги. На кордоні ПДВ платять з повної вартості завезеного товару. А значить за розміром сплаченого ПДВ можна приблизно визначити, скільки завезено цих самих товарів чи послуг. І з’ясувати, зокрема, що ми ввозимо з-за кодону у півтора рази більше товарів, ніж продаємо своїх всередині.
Давайте тепер пригадаємо скарги на зовнішнє торгове сальдо України, яке вперто залишається негативним, (по-хлопськи кажучи, купуємо більше, ніж продаємо). Давайте також поміркуємо, як втримати курс гривні, коли це саме сальдо зовсім не на її користь.
Але зачекайте! – перерве нас уважний читач – Це ж неправда!
Згодні, неправда. Бо якщо ви зайдете у будь-який супермаркет, на його полицях ви не побачите цього співвідношення – один товар український на півтора закордонних. Там інші пропорції – один до десяти, до двадцяти й більше.
І пояснення просте – той товар, що переїхав кордон і чесно заплатив ПДВ, потім продається всередині країни, і ПДВ від його оберту вже потрапляє до попередньої статті – разом із товарами, які насправді вироблені в Україні. Ніхто в середині країни не розрізняє ПДВ з імпортних та вітчизняних товарів, платять гамузом. Тут у бюджеті чи то помилка чи то свідома брехня – замість "вироблених в Україні" треба написати "реалізованих в Україні".
Отже завезений через кордон товар потім продається всередині країни і, звісно, не за ті самі гроші, що купили, а з націнкою. Як би то оцінити його обсяг?
Звісно, не всі товари завозять для продажу – дехто завозить обладнання для себе, хтось реалізує його з номінальним заробітком, хтось перепродає через спрощенців, уникаючи сплати податку.
Але з іншого боку – інші занижують митну вартість, щоб менше залишити на митниці, крім того усі завозять великим гуртом, а врешті-решт продається воно вроздріб, з націнкою 100 і більше відсотків.
І якщо не бути занадто жадібним, то можна припустити, що в середньому бізнесмени всіх ланок укупі наварюють на імпорті третину. Скажете, мало? Але ж, повторимося, хтось купує для себе, хтось працює зі спрощенцями і так далі. Хай буде третина.
Тоді скільки ПДВ заплатять вони з націнки у третину? Абсолютно правильно. Третину і заплатять. Тобто в масштабах держави це складе 78,7 : 3 = 26,2 мільярдів грн. Є заперечення?
А значить у 53,5 мільярдах внутрішнього ПДВ 26,2 мільярди – це ПДВ від імпортного товару. Тоді внутрішній разом із послугами дає 53,5 – 26,2 = 27,3 мільярдів.
І справжнє співвідношення між внутрішнім та імпортним виробником на нашому ринку складає 104,9 на 27,3 або ж 8 до 2 на користь іноземців. Внутрішній виробник товару разом із послугами, разом із ПДВ на електрику та комуналку, транспорт та т.ін., обіймає лише 20% національного ринку!
Добре це чи погано? Як дивитися. З одного боку, ми споживаємо товари вироблені не криворукими українцями, а працьовитими та кваліфікованими китайцями, турками, росіянами, що не може не тішити. З іншого боку – а що ж залишається українцям окрім перепродавати усе це на ринках?
Ну гаразд, 27, 3 мільярдів гривень – теж непогані гроші. Були часи, коли весь бюджет України складав приблизно таку суму.
Ну а тепер давайте зазирнемо у статтю 14010200 Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами і побачимо там цифру – тримайтеся! – 27,4 мільярдів. гривень.
Ну як вам?
Згадаємо, що ПДВ повертають експортерам – Ахметову, Коломойському, Пінчуку та іншим – коли вони вивозять за кордон плоди своєї (?) праці.
Поправимо краватки, витремо піт з чола і відкинемося на своїх м’яких кабмінівських кріслах.
ВЕСЬ ПДВ ВІД УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ ІДЕ НА ПОВЕРНЕННЯ ЕКСПОРТЕРАМ!
А оскільки останнім часом іде багато розмов про проблеми з поверненням ПДВ та борги перед експортерами, ми можемо здогадатися про справжню мету відміни спрощеної системи – Ахметову з Пінчуком не вистачає.
Але Бог із ним, з Ахметовим. Давайте краще повернемося до української економіки... а точніше... як би назвати те, що ми з вами відкрили? Те, що ледь-ледь покриває виплати експортерам? Те, що за найоптимістичнішими оцінками обіймає лише 20% вітчизняного ринку. Назвати це економікою язик не повертається. Саме тому ми і винесли в епіграф старий анекдот, злегка модернізувавши його.
Бачите, як корисно іноді відкрити бюджет.
Запевняємо вас, до цих висновків можна прийти іще у 101 спосіб. Тому що вони відображають реальність. Тому що вони відповідають ситуації у райцентрах, коли закриті усі заводи і єдине місце роботи – базар.
Згадайте, чи багато у вас знайомих, що стоять за станком? Чи багато з ваших друзів виробляють матеріальні цінності? Отож. Більшість – якщо не усі – перекладають папірці в офісі, тобто обслуговують торгівлю чи фінанси. Що ж тут дивуватися, коли бюджет фіксує цю ситуацію у цифрах?
Ну а тепер хочете отримати підтвердження наших з вами висновків? Слово честі – весь попередній текст ми писали до того, як до ВР подали проект Бюджету на 2011 рік. А зараз глянули – і пропонуємо вам приєднатися до наших емоцій!
ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 65, 4 мільярдів гривень.
ПДВ із ввезених на територію України товарів – 78,4 мільярдів гривень.
А повернення ПДВ експортерам – 37,5 мільярдів.
За рахунок Податкового кодексу уряд збільшив внутрішній ПДВ на 12 мільярдів, і тут-таки збільшив повернення ПДВ експортерам на 10 мільярдів, при тому, що радикального збільшення експорту не передбачається. Чи потрібні іще якісь докази?
І чи влаштовує нас така модель економіки – коли ми всі працюємо тільки для того, щоб повернути ПДВ Ахметову і Ко?
Ну а якщо така модель не влаштовує – значить треба шукати людей, що запропонують іншу. І це найскладніше – бо серед авторів та виконавців проекту "бананова Україна" значаться не тільки Янукович з Азаровим, але й Ющенко з Тимошенко, Кучма з Пустовойтенком – усі люди, що були при владі досить тривалий термін.
Чи може хто-небудь запропонувати щось інше для 40-мільйонної країні, де усі мають як мінімум середню освіту? Чи знайдуться у держави механізми, які дозволять нам забезпечити самих себе посудом, одягом, книжками, машинами?
І у кого, скажіть, будь ласка, руки ростуть не з того місця?
Брати Капранови, для УП
В тему:
Ігор Каганець на Радіо Культура: Як пришвидшити кінець світу (аудіо)
Рух Третій Гетьманат: основні принципи
Український дракон, або конкурс на Президента
Усе тільки починається!
Ми все повернемо, а винні будуть покарані.
Нас мучають комплекси – варто сказати комусь, що ти видавець, одразу починається: "Так це вас душать податками?" або ж "Українську книжку не купують" чи то "Замість скаржитися краще б навчилися видавати гарні книжки".
Воно й справді – що думати про наших видавців, коли усі вони разом спромоглися посісти лише 8-10% рідного ринку? От росіяни – інша справа, вони не тільки мають 100% свого ринку, але й 90% нашого. Молодці! Хто багатший, той і кращий.
Похнюпишся оце і йдеш до праці, все намагаєшся видати книжки не гірші за російські, і знову не виходить. Мабуть, руки не звідти ростуть.
Проте одного разу до нас звернулися представники асоціації виробників миючих засобів і зізналися у тому, що вся українська потуга у цій галузі ледь-ледь спромоглася на 15% внутрішнього ринку. Решту завозять з Польщі, Росії та інших просунутих країн. Українське мило теж гірше за іноземне – якщо судити з результатів.
Звісно, нам полегшало. А й справді – коли ти не один такий, воно трохи попускає. Потім поспілкувалися з представниками легкої промисловості.
Ви не повірите – та сама ситуація, національний виробник має лише 10-15% внутрішнього ринку, решту завозять з-за кордону. Попри те, що в країні сотні тисяч Кравченків, Кравців та Кравчуків (не кажучи вже про Шевченків із Ткаченками), не можуть українці шити одяг – руки не звідти ростуть. І посуд робити не можуть – тому на прилавках склянки з Росії, Туреччини, Франції.
Взагалі українці – дивна нація. За кордоном можуть і будувати, і виробляти – оно скільки наших працює в Європі. А вдома – не виходить, хоч плач! Криворукі, слово честі!
Усі ці міркування набрали нового звучання на тлі боротьби проти Податкового кодексу. Власне, ми, книжники, цю боротьбу почали раніше за інших – з того самого моменту, коли у першому проекті першого читання книжки обклали ПДВ. Бо тупі українські видавці не зможуть вижити, якщо їх іще й обкласти податком. Потім ми разом із іншими підприємцями стояли на Майдані та складали коломийки про Азарова та Януковича. Стояли і слухали, як представники уряду говорять, що люди мають піти з ринків на заводи. Де вони, ці заводи? – хотілося спитати.
Певно, з вікон Кабміну Україна має дещо інший вигляд, ніж з-поза спин сусідів по маршрутці. Але перевага письменника в тому, що він може змінити точку зору, залізти у шкіру чиновника і спробувати зрозуміти, чим керуються можновладці, розробляючи закони, за якими живуть звичайні люди.
Отже давайте подумки вдягнемо краватки (або інше, відповідно до дрес-коду, запровадженому Кабміном), зайдемо до будинку на Грушевського і спробуємо проаналізувати стан української економіки та зрозуміти, що відбувається з країною. Хоч би приблизно.
Ну і почати пропонуємо з бюджету на поточний рік – бо по-перше, це найглобальніший документ, що фіксує економічні реалії, а по-друге, він не занадто складний, принаймні значно простіший за Податковий кодекс.
Отже відкриваємо документ та дивимося, скільки заробляє наша держава:
Доходи:
Стаття: 14010100 Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 53,5 мільярдів гривень.
Стаття: 14010300 Податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів – 78,7 мільярдів гривень.
Ну як вам перші цифри? Цікаво, чи не так? Що таке ПДВ? Податок, який платить кожен, хто продає товари чи послуги. На кордоні ПДВ платять з повної вартості завезеного товару. А значить за розміром сплаченого ПДВ можна приблизно визначити, скільки завезено цих самих товарів чи послуг. І з’ясувати, зокрема, що ми ввозимо з-за кодону у півтора рази більше товарів, ніж продаємо своїх всередині.
Давайте тепер пригадаємо скарги на зовнішнє торгове сальдо України, яке вперто залишається негативним, (по-хлопськи кажучи, купуємо більше, ніж продаємо). Давайте також поміркуємо, як втримати курс гривні, коли це саме сальдо зовсім не на її користь.
Але зачекайте! – перерве нас уважний читач – Це ж неправда!
Згодні, неправда. Бо якщо ви зайдете у будь-який супермаркет, на його полицях ви не побачите цього співвідношення – один товар український на півтора закордонних. Там інші пропорції – один до десяти, до двадцяти й більше.
І пояснення просте – той товар, що переїхав кордон і чесно заплатив ПДВ, потім продається всередині країни, і ПДВ від його оберту вже потрапляє до попередньої статті – разом із товарами, які насправді вироблені в Україні. Ніхто в середині країни не розрізняє ПДВ з імпортних та вітчизняних товарів, платять гамузом. Тут у бюджеті чи то помилка чи то свідома брехня – замість "вироблених в Україні" треба написати "реалізованих в Україні".
Отже завезений через кордон товар потім продається всередині країни і, звісно, не за ті самі гроші, що купили, а з націнкою. Як би то оцінити його обсяг?
Звісно, не всі товари завозять для продажу – дехто завозить обладнання для себе, хтось реалізує його з номінальним заробітком, хтось перепродає через спрощенців, уникаючи сплати податку.
Але з іншого боку – інші занижують митну вартість, щоб менше залишити на митниці, крім того усі завозять великим гуртом, а врешті-решт продається воно вроздріб, з націнкою 100 і більше відсотків.
І якщо не бути занадто жадібним, то можна припустити, що в середньому бізнесмени всіх ланок укупі наварюють на імпорті третину. Скажете, мало? Але ж, повторимося, хтось купує для себе, хтось працює зі спрощенцями і так далі. Хай буде третина.
Тоді скільки ПДВ заплатять вони з націнки у третину? Абсолютно правильно. Третину і заплатять. Тобто в масштабах держави це складе 78,7 : 3 = 26,2 мільярдів грн. Є заперечення?
А значить у 53,5 мільярдах внутрішнього ПДВ 26,2 мільярди – це ПДВ від імпортного товару. Тоді внутрішній разом із послугами дає 53,5 – 26,2 = 27,3 мільярдів.
І справжнє співвідношення між внутрішнім та імпортним виробником на нашому ринку складає 104,9 на 27,3 або ж 8 до 2 на користь іноземців. Внутрішній виробник товару разом із послугами, разом із ПДВ на електрику та комуналку, транспорт та т.ін., обіймає лише 20% національного ринку!
Добре це чи погано? Як дивитися. З одного боку, ми споживаємо товари вироблені не криворукими українцями, а працьовитими та кваліфікованими китайцями, турками, росіянами, що не може не тішити. З іншого боку – а що ж залишається українцям окрім перепродавати усе це на ринках?
Ну гаразд, 27, 3 мільярдів гривень – теж непогані гроші. Були часи, коли весь бюджет України складав приблизно таку суму.
Ну а тепер давайте зазирнемо у статтю 14010200 Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами і побачимо там цифру – тримайтеся! – 27,4 мільярдів. гривень.
Ну як вам?
Згадаємо, що ПДВ повертають експортерам – Ахметову, Коломойському, Пінчуку та іншим – коли вони вивозять за кордон плоди своєї (?) праці.
Поправимо краватки, витремо піт з чола і відкинемося на своїх м’яких кабмінівських кріслах.
ВЕСЬ ПДВ ВІД УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ ІДЕ НА ПОВЕРНЕННЯ ЕКСПОРТЕРАМ!
А оскільки останнім часом іде багато розмов про проблеми з поверненням ПДВ та борги перед експортерами, ми можемо здогадатися про справжню мету відміни спрощеної системи – Ахметову з Пінчуком не вистачає.
Але Бог із ним, з Ахметовим. Давайте краще повернемося до української економіки... а точніше... як би назвати те, що ми з вами відкрили? Те, що ледь-ледь покриває виплати експортерам? Те, що за найоптимістичнішими оцінками обіймає лише 20% вітчизняного ринку. Назвати це економікою язик не повертається. Саме тому ми і винесли в епіграф старий анекдот, злегка модернізувавши його.
Бачите, як корисно іноді відкрити бюджет.
Запевняємо вас, до цих висновків можна прийти іще у 101 спосіб. Тому що вони відображають реальність. Тому що вони відповідають ситуації у райцентрах, коли закриті усі заводи і єдине місце роботи – базар.
Згадайте, чи багато у вас знайомих, що стоять за станком? Чи багато з ваших друзів виробляють матеріальні цінності? Отож. Більшість – якщо не усі – перекладають папірці в офісі, тобто обслуговують торгівлю чи фінанси. Що ж тут дивуватися, коли бюджет фіксує цю ситуацію у цифрах?
Ну а тепер хочете отримати підтвердження наших з вами висновків? Слово честі – весь попередній текст ми писали до того, як до ВР подали проект Бюджету на 2011 рік. А зараз глянули – і пропонуємо вам приєднатися до наших емоцій!
ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 65, 4 мільярдів гривень.
ПДВ із ввезених на територію України товарів – 78,4 мільярдів гривень.
А повернення ПДВ експортерам – 37,5 мільярдів.
За рахунок Податкового кодексу уряд збільшив внутрішній ПДВ на 12 мільярдів, і тут-таки збільшив повернення ПДВ експортерам на 10 мільярдів, при тому, що радикального збільшення експорту не передбачається. Чи потрібні іще якісь докази?
І чи влаштовує нас така модель економіки – коли ми всі працюємо тільки для того, щоб повернути ПДВ Ахметову і Ко?
Ну а якщо така модель не влаштовує – значить треба шукати людей, що запропонують іншу. І це найскладніше – бо серед авторів та виконавців проекту "бананова Україна" значаться не тільки Янукович з Азаровим, але й Ющенко з Тимошенко, Кучма з Пустовойтенком – усі люди, що були при владі досить тривалий термін.
Чи може хто-небудь запропонувати щось інше для 40-мільйонної країні, де усі мають як мінімум середню освіту? Чи знайдуться у держави механізми, які дозволять нам забезпечити самих себе посудом, одягом, книжками, машинами?
І у кого, скажіть, будь ласка, руки ростуть не з того місця?
Брати Капранови, для УП
В тему:
Ігор Каганець на Радіо Культура: Як пришвидшити кінець світу (аудіо)
Рух Третій Гетьманат: основні принципи
Український дракон, або конкурс на Президента
Усе тільки починається!
Останні записи