Однак це далеко не головний докір на адресу «перезавантаженої Матриці». Головний - це втрата громадянами Вачовскі того, що зробило першу серію зразковим фантастичним фільмом, а саме почуття ритму. Перша година «Перезавантаження» безбожно провисає і коли в другій половині на глядача обрушують багатомільйонний візуальний екшен, більшість глядачів вправі поставити резонне запитання: «Хлопці, а до цього ви що, дрімали?».

Мало того, навіть фірмові сцени рукопашного екшена, що прославили першу частину, тут зроблені з розмахом, але при цьому затягнуто. Коли Нео протягом п'яти хвилин одноманітно лупцює полчища агентів Смітів, стомляться навіть самі бадьоренькі глядачі. І я вже мовчу про «пафосні» (а'ля Ленін) промови Морфеуса і незрозуміло для чого показану п’ятихвилинну дискотеку в Зіоні. Навіть так розхвалена сцена погоні на швидкісному шосе якось не вражає. Ну, ганяють на модних авто, ну вибухає все, ну зіштовхується, ну і що?

Нео літає, як Супермен (навіть руку так само уперед виставляє) і ніколи не знімає чорних окулярів (так само як і всі інші герої, що живуть у зовсім не світлому підземному світі), мало того, ні в нього, ні в агентів Смітів ці окуляри в ході неймовірної “мочиловки” навіть не перекошуються.

Скажете, мовляв, чіпляюся? Ну і добре. Усе, як кажуть, залежить від очікувань. А очікування в даному випадку були дуже великими.