Тонкий свинячий вереск долетів із сусіднього двору і різко обірвався.
- Старий, - стара вийшла з хати,- Чого сидиш? Сходи ж до Меланенків та побалакай, щоб купити м’яса.

Величезна туша перестала борсатися і тільки одна з ратиць ще сіпалася в агонії. Квітень і жнива добігали кінця. Невдовзі жертвенна свиня буде розрубана на шматки, котрі потім рознесуть по полях і зариють у землю. Кров дуже обережно, так, щоби жодна крапля не потрапила на землю, буде зібрана у посудини і також розбризкана по ділянках.

ВСІ ВІРИЛИ, що це забезпечувало гарний врожай на наступний рік. ВСІ КАЗАЛИ, що Озіріс похований, коли сіяли, і що він повертається до життя, коли пшениця починала сходити. Всі знали, що Озіріс був підступно вбитий братом Сетом, котрий для цього перетворився на вепра, і розуміли, що жертва тварини була водночас і помстою, і закликанням врожаю.

Таїта ретельно вимив руки, вийшов із темряви храму на сонце і рушив стежкою додому. Свинопас, якому, через спілкування із брудними тваринами, заборонено було входити до храму, продовжував стояти біля дверей, чекаючи плати за жертву.

Дорогою Таїта згадував батька, котрий колись давно був жерцем, але після вводу Озіріса у пантеон чомусь пішов з храму. Він був одним із останніх представників старих жерців, котрі народилися у добу занепаду й дочекалися відновлення держави зі столицею у Фівах. Окрім загальнодержавних релігійних церемоній і жертвоприношень БАТЬКО ЗНАВ НАРОДНУ РЕЛІГІЮ ТА ЗВИЧАЇ, міг замовляти погоду, гоїти рани, заговорювати від змій та крокодилів.

Оскільки посади жерців передавалися у спадок, його місце у храмі посів син. Це було перше жертвоприношення, у якому Таїта брав участь. Один раз на рік свиня приносилася у жертву Місяцеві та Озірісу. Закінчення жнив було одним із небагатьох загальнодержавних свят, що збігалися у часі з народним святкуванням.

Мати зустріла його на порозі словами: «Поклич батька з поля, будемо обідати», і Таїта, не зупиняючись, пройшов повз двір, звернув ліворуч і спустився у неглибоку балку. Води Нілу спали вже майже повністю, і тільки тут, в улоговині, де волога затримувалася довше, невеликий шмат пшениці батько залишав незжатим до самого кінця жнив.

У дитинстві він розповідав сину, що до освоєння земель уся нижня долина Нілу, порізана зараз складною системою дамб і каналів, була суціль покрита болотяними хащами. Ще задовго до появи людей там водилися величезні вепри, котрі шкодили посівам і, відповідно, з часом стали ворогами бога Озіріса.

Зараз батько стояв на межі, тримав у руках невеликого снопа й молився, заплющивши очі. Він ніколи не приводив Таїту сюди дотепер. Закінчивши молитву, старий відчув сина за спиною й промовив: «Як справжній жрець ти маєш знати усе. Він навчив нас вирощувати хліб і поважати богів. Люди часто бачили його на полях. Спочатку його називали Духом Хліба.»

Таїта замислився. У глибокій тиші тільки легенький вітрець шелестів пшеницею. Або щось рухалося там у хлібах. Наближалося все ближче й ближче, розсувало собою стебла й втоптувало їх у землю. Мороз пішов Таїті поза спиною й волосся заворушилося на голові. Зненацька майже поряд почулося тихе сопіння, і він з’явився просто з повітря. Брудний, дикий, вкритий чорно-рудою шерстю, високий, мов гора, він стояв у пшениці просто перед старим. І Таїта згадав, що коли вітер колихав пшеницю, деякі селяни казали, що по хлібам іде вепр.

«Прийди у дім свій Озірісе, і немає у тебе тут ворогів» ,- батько опустився навколішки, притулився лобом до землі й простягнув вепрові жмут колосся. Звір обережно узяв колоски величезними іклами, що могли рвати плоть, погрозливо хрокнув і зник між хлібами.

«Сього дня він помер, і шматки його тіла були розкидані по всій країні ,- батько піднявся з колін ,- Я пішов з храму, бо не схотів щороку убивати Озіріса. Ходімо додому. Тільки сього дня ми маємо можливість причащатися тілом бога.»

- Смачне сало у Меланенчихи ,- старий беззубим ротом дожовував шкураток.

- І кров’янка нічогенька. Може на той рік заведемо й собі кабанчика?

----------------------------
В тему:

Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія

Підстави оновлення Арійського календаря

Згадай себе!

Гіперборійські традиції українців

Послання кризовому людству

Реформація: 25 пунктів